ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 48/220
25.06.09
За позовом
Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Комунікації»
до
1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесвіт»
про
визнання недійсним договору
Суддя Ярмак О.М.
Представники сторін:
Від позивача:
Дейнеко П.В. за дов.
Від відповідача:
Радзивилюк С.В. за дов.
23.06.09 в засіданні суду оголошувалась перерва на підставі ст.. 77 ГПК України.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання договору № 26-05/08 -К купівлі -продажу телекомунікаційної мережі у м. Харкові від 26.05.08 р. недійсним.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, свої заперечення виклав у відзиві на позов.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва
26 травня 2008 р. між сторонами було укладено договір № 26-05/08 -К купівлі -продажу телекомунікаційної мережі у м. Харкові, згідно умов якого позивач зобов'язався продати та передати телекомунікаційну мережу, а відповідач прийняти та сплатити за неї певну грошову суму.
Позивач стверджує, що незважаючи на підписання даного договору , угода не набрала юридичної сили, зазначений договір укладений з порушенням чинного законодавства. Свої вимоги про визнання недійсним договору позивач обґрунтовує тим, що не додержані ряд вимог, встановлені законодавством, посилається на ст. ст. 203, 638 ЦК України, ст. 180 ГК України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи та надані в судових засіданнях докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 та 2 ст. 203 ЦК України, на яку посилається позивач, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Як вбачається із матеріалів справи, спірний договір містить всі істотні умови, які були повністю погоджені сторонами, передбачені ст. ст. 638, 691 ЦК України, ст.. 180 ГК України, зокрема, предмет, ціна, строк.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В даному випадку це стосувалось позивача, котрий мав довести суду , що договір не відповідає вимогам закону. Крім того, довести суду що договір не відповідає чинному законодавству.
Таких доказів суду позивач не надав.
Проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України,-
В позові відмовити повністю.
Суддя
О.М. Ярмак