"25" червня 2009 р. Справа № 4/92/09
Позивач Відкрите акціонерне товариство “Юженергобуд”
промзона, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000
Відповідач 1. Національної атомної енергогенеруючої компанії “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу Южно-Українська АЕС,
промзона, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000
2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Тунельспецбуд”,
вул. Леніна, 19, кв. 11, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000
Суддя Дубова Т.М.
Від позивача - Бобров А.М. довіреність № юр/1703 від 12.06.09р.
Від відповідача-1 - Гурова А.А. довіреність № 128 від 16.01.09р.
Від відповідача-2 - директор Сорокін О.Б.
СУТЬ СПОРУ: визнання договору поруки №1/2008 від 26.09.08р. недійсним.
Відповідач-1 позов не визнав, посилаючись на те, що можливість забезпечення виконання зобов'язання передбачена ст. 546 ЦК України. Зі змісту ст. 548 ЦК України виходить, що суб'єкти цивільних правовідносин мають право на власний розсуд визначитись із тим, чи використовувати будь-яке забезпечення виконання зобов'язання. Договір поруки № 1/2008 від 26.09.08р. був укладений між відповідачами з дотриманням всіх вимог передбачених параг. 1,3 гл. 49 ЦК України та відповідає інтересам позивача. Згідно ст. 553 ЦК України згода боржника на укладення договору поруки не вимагається, але листами № юр/68 від 19.01.09р. та № юр/2208 від 27.11.08р. позивача було повідомлено.
В ст.ст. 203, 215 ЦК України передбачено визнання недійсності правочину лише за певні порушення закону, але порушень закону під час укладання договору поруки допущено не було.
Відповідач-2 позов не визнав, посилаючись на те, що позивач обґрунтовуючи свою позовну заяву посилається на норми статей 203, 215, 216, 546, 548 ЦК України і зазначає, що договір поруки № 1/2008 від 26.09.2008 укладений між відповідачами, є недійсним так як суперечить моральним засадам суспільства і вимогам закону, оскільки обов'язковою умовою забезпечення виконання зобов'язання є встановлення його в договорі по основному зобов'язанню.
Проте, у ч.1 ст. 20З ЦК України прямо визначено, що правочин визнається недійсним, якщо його зміст суперечить Цивільному кодексу України, а не змісту основного договору, як стверджує позивач.
Відповідачі мали право укласти договір, навіть відступаючи від положень ЦК України, який у будь-якому випадку є правомірним і таким що відповідає нормам Цивільного кодексу України -статті 6 ЦК України.
У ст.ст. 546, 548, 553 ЦК України немає посилання на обов'язковість передбачення такого забезпечення у основному договорі, мова йде про виникнення правовідносин по забезпеченню зобов'язання взагалі шляхом укладення договору. Позивач, вказуючи, що обов'язковою умовою забезпечення виконання зобов'язання є встановлення його в договорі по основному зобов'язанню, невірно тлумачить зміст статті 546 та ч.1 ст.548 ЦК України.
Договір поруки № 1/2008 від 26.09.2008 був укладений у письмовій формі між ТОВ “Тунельспецбуд” та поручителем ДП НАЕК “Енергоатом”, з дотриманням всіх вимог, передбачених §§ 1, 3 глави 49 Цивільного кодексу України. Укладений договір регулює правовідносини між відповідачами по справі. Договір, який регулює правовідносини між 1-м відповідачем та позивачем не є предметом спору по справі, як і не є предметами спору договори, якими регулюються правовідносини між 2-м відповідачем та позивачем. Сам же договір поруки цілковито відповідає інтересам позивача.
Зобов'язання за укладеним між відповідачами договором поруки №1/2008 від 26.09.08р. було виконано в повному обсязі (детальніше викладено у відзиві арк.спр. 43-47).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
Позивач просить визнати договір поруки №1/2008 від 26.09.08р., укладений між НАЕК “Енергоатом” та ТОВ “Тунельспецбуд” недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 546, 548 ЦК України, оскільки обов'язковою умовою забезпечення виконання зобов'язань за договором поруки повинно бути встановлено в договорі по основному зобов'язанню. Договір поруки укладено без участі позивача. Крім того, договір укладено з метою порушити встановлений порядок законом порядок черговості задоволення зобов»язань щодо заробітної плати найманим працівникам позивача.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
26.09.08р. відповідачі уклали договір поруки № 1/2008, згідно якого відповідач-1 поручався перед відповідачем-2 щодо сплати грошових коштів в сумі 627815,53 грн. за виконанні підрядні роботи відповідно до договорів № 107-2007 від 12.04.07р. з протоколами розбіжностей та додатками та № 153-2004 від 01.04.04р.
За визначеними договорами відповідач-2 виступав в якості субпідрядника, а позивач -генпідрядника, на підставі контракту № 1-2004 ТГ АЄС від 18.12.03, за яким заказчиком є відповідач-1 (т.2 а.с.165-183).
Відповідно до ст.ст.546, 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідач-2 виконав необхідні роботи, про що свідчать довідки виконаних підрядних робіт форми № КБ-3 та акти прийомки виконаних робіт(т.2 а.с.55-153), а позивач заборгував йому 627815.53 грн., про що позивач сам визначив в позові. Доказів погашення боргу станом на час розгляду справи позивач суду не надав і борг не заперечив.
Платіжними дорученнями №№ УКС/7234, УКС/7233 від 26.12.08р. відповідач-1 перерахував відповідачу-2 повністю всю суму 627815.53 грн. (т.1 а.с.96,97).
Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
З викладеного вище, слідує, що відповідач-1 (поручитель) свої зобов'язання за договором поруки виконав в повному обсязі.
Підстави для визнання правочину недійсним визначені в ст.ст. 203,215 ЦК України, але позивач не довів жодної з них, а посилання на ст.ст. 546, 548 ЦК України свідчить лише про невірне тлумачення норм діючого законодавства.
Отже, не встановлення в договорі по основному зобов'язанню умов щодо забезпечення його виконання, які передбачені законом, не є обов'язковим, а також не тягне наслідки, передбачені ст.203, 215 ЦК України, а обов»язковість участі позивача в укладенні договору поруки законом не передбачена.
Щодо посилань позивача на те, що договір поруки укладено з метою порушити встановлений порядок законом порядок черговості задоволення зобов»язань щодо заробітної плати найманим працівникам позивача , то правові відносини між сторонами не регулюються нормами КЗпП та ЗУ «Про оплату праці», а перекладення позивачем своїх обов»язків з виплати зарплати своїм працівникам на відповідача-1 є безпідставним та необгрунтованим.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач свої вимоги не довів належним чином, а заперечення відповідачів приймаються судом до уваги, як підстава для відмови в задоволенні позову.
За таких обставин, в позові слід відмовити, судові витрати віднести за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
В задоволені позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене у 10-денний строк.
Суддя Т.М.Дубова
Рішення підписано та оформлено суддею згідно ст. 84 ГПК України 06.07.2009 р.