"30" червня 2009 р.
Справа № 9/325/08-НР
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Картере В.І.
суддів: Жекова В.І., Пироговського В.Т.
при секретарі судового засідання -Стогній С.Ю.
за участю представників:
від Військової прокуратури Миколаївського гарнізону -Посполітак О.П.,
від Миколаївської міської ради -Сакара Ю.В.,
від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва -Кушнєренко І.В.,
від ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Оптіма” -не з'явився, належним чином повідомлений,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Оптіма”
на рішення господарського суду Миколаївської області від 04.03.2009р.
по справі № 9/325/08-Н.Р.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Оптіма”
до Миколаївської міської ради
Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва
за участю Військової прокуратури Миколаївського гарнізону
про визнання права користування земельною ділянкою для забудови та зобов'язання укласти договір суперфіцію
02.06.2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ) „Інвестиційно-будівельна компанія „Оптіма” звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до Миколаївської міської ради (далі - ММР), в якому просило:
- визнати право користування земельною ділянкою площею 24058,92кв.м., розташованою за адресою: м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 34;
- вважати укладеним, між ММР та ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Оптіма” договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (договір суперфіцію), площею 24058,92 кв.м., розташованою за адресою: м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 34 згідно каталогу координат кутів зовнішніх меж землекористування, розробленого Миколаївським комунальним підприємством "Проектно-вишукальне бюро" для забудови (договір суперфіцію) в редакції запропонованій позивачем;
- зобов'язати Миколаївську міську раду в особі міського голови в 10-денний термін, з дня набрання законної сили рішення суду, підписати договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (договору суперфіцію) пл. 24058,92 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 34, згідно каталогу координат кутів зовнішніх меж землекористування, розробленого Миколаївським комунальним підприємством „Проектно-вишукальне бюро” для забудови (договір суперфіцію) в редакції, викладеній в п.3 прохальної частини позовної заяви.
Позовні вимоги обґрунтовано із посиланням на п.2 ст.377, п.6 ст.403 ЦК України та ст.120 ЗК України, відповідно до яких право користування земельною ділянкою випливає з правової долі об'єкта нерухомості, розташованого на ньому. На думку позивача, ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Оптіма” як власнику нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 34, належить право користування земельною ділянкою, площею 24058,92 кв.м., на якій розташовано нерухоме майно, для забезпечення потреб нормальної експлуатації цих об'єктів, в тому числі і для забудови.
Справа розглядалася неодноразово. Останнім судовим рішенням по справі є рішення господарського суду Миколаївської області від 04.03.2009р. (суддя Фролов В.Д.), яким у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на відсутність у позивача права користування земельною ділянкою у заявлених ним розмірах та виходячи з того, що землекористувачем спірної земельної ділянки є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва.
ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Оптіма” із вказаним судовим рішенням не погодилося і подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Оптіма” стверджує, що воно є власником будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду 34, на земельній ділянці площею 24058,92кв.м., що на думку апелянта є підставою для виникнення у нього права користування вказаною земельною ділянкою, а також права на укладення договору суперфіцію.
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва надав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення -без змін.
Заслухавши пояснення представників учасників процесу присутніх у судовому засіданні, дослідивши наявні у справі та додатково витребувані апеляційним господарським судом докази, та проаналізувавши на підставі встановлених по справі фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2007р. між ТОВ „Мегабудмаксінвест” (Продавець) та ТОВ “Інвестиційно-будівельна компанія “Оптіма” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 18.07.2007р. за № 1720 (т.1, а.с.14).
Відповідно до умов вказаного договору купівлі-продажу, Продавець передав у власність Покупцю нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 34, які складаються з: складу за літ. „Р” загальною площею 715,4 кв.м., складу за літ. „С” загальною площею 459,4 кв.м. та сховища за літ. „Т” загальною площею 162,2 кв.м., а Покупець прийняв у власність це майно та сплатив за нього передбачену п. 3 договору грошову суму (29 000,00 грн.).
19.07.2007р. Миколаївським міським бюро технічної інвентаризації, на підставі договору купівлі-продажу № 1720 від 18.07.2007р., за ТОВ “Інвестиційно-будівельна компанія “Оптіма” зареєстровано право власності на нежитлові будівлі за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 34, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15299278 від 19.07.2007р. (т.1, а.с.15).
Отже, матеріалами справи підтверджено право власності позивача на нежитлові будівлі загальною площею 1337,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 34.
У відповідності до приписів ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Із змісту вказаної правової норми вбачається, що для задоволення вимог про визнання права користування частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування належних позивачу об'єктів нерухомості, позивач повинен довести належними та допустимими доказами необхідність для обслуговування будівель земельної ділянки у заявленому ним розмірі.
Пунктами 3 та 4 ст. 123 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
Відповідно до пункту 5 ст. 123 ЗК України відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Інвестиційно-будівельна компанія “Оптіма” зверталась до Миколаївської міської ради з клопотанням про укладення договору суперфіцію у запропонованій редакції, а не з клопотанням про відведення земельної ділянки разом з документами, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
Належних доказів, що обґрунтовують розмір, призначення та місце розташування спірної земельної ділянки, позивач також не надав господарському суду. Наявні у матеріалах справи план-схема встановлення меж земельної ділянки та каталог координат зовнішніх меж землекористування, в даному випадку не є належними доказами, оскільки не містять обґрунтування щодо визначення меж земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівель.
Враховуючи викладене та виходячи з того, що у відповідності із приписами ст. 33 ГПК України саме на сторони у господарському судочинстві покладається обов'язок подання доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позову в частині вимог про визнання права користування відповідною земельною ділянкою.
Вказане спростовує доводи апелянта щодо наявності у нього права користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку чим такі доводи апелянта відхиляються апеляційним господарським судом.
Також, помилковим є ствердження позивача про наявність правових підстав для встановлення у судовому порядку правовідношення щодо права користування чужою земельною ділянкою для забудови (договір суперфіцію), оскільки у відповідності до приписів ст. 102 1 Земельного Кодексу України надання земельної ділянки іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій) є правом, а не обов'язком власника земельної ділянки. Отже, для встановлення такого правовідношення обов'язковою умовою є добровільне волевиявлення обох сторін.
Як вбачається з наданих відповідачем плану-схеми встановлення меж земельної ділянки та каталогу координат зовнішніх меж землекористування за адресою: м. Миколаїв пр-т. Героїв Сталінграду 34 та наданих на вимогу апеляційного господарського суду Державного акту на право постійного користування землею №002380 від 08.02.2001р. і архівного витягу з рішення Миколаївської міської ради від 03.11.2000р. №23/43 спірна земельна ділянка входить до складу земельної ділянки, що надана в постійне користування для розташування військової частини А-0224, тобто, у відповідності до положень ст. 77 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони та знаходиться у загальнодержавній власності.
Відповідно до ст.4 Закону України „Про використання земель оборони” військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, соціального та доступного житла.
Отже, зазначеною нормою визначено вичерпний перелік підстав можливості використання земель оборони, якою не передбачено надання земель оборони в довгострокове користування іншій особі для будівництва та експлуатації на ній будівель і споруд, на які у останньої виникає право власності, а також надання земель оборони для забезпечення експлуатації нерухомого майна.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині встановлення правовідношення у вигляді договору суперфіцію на спірну земельну ділянку та зобов'язання відповідача у особі голови Миколаївської міської ради в 10-денний термін, з дня набрання законної сили рішення суду, підписати такий договір.
Враховуючи викладене, оскаржене рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстави для його для скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 77, 85, 99, 101-105, ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду Миколаївської області від 04.03.2009р. по справі № 9/325/08-НР - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Оптіма” - без задоволення.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя: В.І. Картере
Судді: В.І. Жеков
В.Т. Пироговський
Повний текст постанови підписаний 06.07.2009р.