25.06.2009 року Справа№ 4/154
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Виноградник О.М. (доповідач)
суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М. (зміни у складі колегії суддів на підставі розпорядження від 17.06.2009р. № 320)
при секретарі: Ковзиков В.Ю.
за участю представників сторін:
позивача -Кириленко Олександр Михайлович, дов. № 145/0/4-09 від 16.01.2009р.;
відповідача -Таніч Юлія Олександрівна, дов. № б/н від 21.04.2009р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ
на рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.03.2009 року
у справі № 4/154
за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ
до відкритого акціонерного товариства “Олександрійської фірми “Віра-Сервіс”, Кіровоградська область, м.Олександрія
про стягнення 4 791 369 грн. 55 коп.
За клопотанням обох сторін строк розгляду справи був продовжений до 03.07.2009р. (ст.69 ГПК України).
В судовому засіданні 18.06.2009р. була оголошена перерва до 25.06.2009р. (ст.77 ГПК України).
За згодою представників сторін, присутніх в судовому засіданні, була оголошена вступна та резолютивна частина постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 03.03.2009р. (суддя Хилько Ю.І.) по справі № 4/154 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ до відкритого акціонерного товариства “Олександрійської фірми “Віра-Сервіс”, м.Олександрія Кіровоградської області (далі -ВАТ “Олександрійська фірма “Віра-Сервіс”) про стягнення 4 791 369 грн. 55 коп. в задоволенні позову було відмовлено.
Рішення господарського суду Кіровоградської області мотивовано відсутністю правових підстав для задоволенні позову, недоведеністю позивачем належними доказами передання матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідачу.
Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржує в апеляційному порядку позивач по справі -Державний комітет України з державного матеріального резерву, м.Київ, посилається на порушення господарським судом при його прийнятті норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставин та матеріалам справи, зокрема:
- господарським судом порушено вимоги ст.ст.4, 41, 154, 151 ЦК УРСР, ст.ст.11, 936, 937, 938 ЦК України, ст.11 Закону України “Про державний матеріальній резерв”;
- господарський суд помилково дійшов висновку про те, що лише акти форми № 1 є підтвердженням факту закладки до мобілізаційного резерву матеріальних цінностей, оскільки відповідно до номенклатури накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, затвердженої наказом Мінважмашу СРСР від 30.06.1988р. № 61т, відповідачу на відповідальне зберігання закладено матеріальні цінності саме мобілізаційного резерву та до правовідносин сторін слід застосовувати положення Кабінету Міністрів України № 100-03 від 29.01.1997р. “Про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобілізаційного резерву”, а не положення постанови Кабінету Міністрів України № 1129 про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву;
- господарським судом не надано належної правової оцінки звітам відповідача форми №№ 12мр, 16мр, 15мр, які надсилались позивачу відповідачем, які підтверджують факт закладення на відповідальне зберігання відповідачу матеріальних цінностей.
В своїх уточненнях до апеляційної скарги (а.с.134-139, т.2) позивач зазначає, що господарським судом порушено ст.5 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, згідно з якою номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення, в тому числі незнижуваного запасу, затверджується Кабінетом Міністрів України та мобілізаційні резерви створюються на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності відповідно до завдань, визначених Кабінетом Міністрів України; отже, сам факт існування між сторонами номенклатури накопичення доводить факт існування правовідносин із відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, тобто місцевим господарським судом зроблено хибний висновок про те, що номенклатура накопичення є лише завданням, держзамовленням, яке держава встановлює відповідачеві та не може свідчити про фактичну кількість закладених цінностей.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач -ВАТ “Олександрійська фірма “Віра-Сервіс” -проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам закону, матеріалам, обставинам справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши представників сторін в судових засіданнях, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати на підставі п.п.3, 4 ч.1 ст.104 ГПК України, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 30.08.2008р. № 57с, направленому на адресу позивача, як зазначає останній, Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування направив позивачу затверджену згідно з наказом Міністерства важкого енергетичного та транспортного машинобудування від 30.06.1988р. № 61 (а.с.150-152, т.1) номенклатуру накопичення матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву у 1988-1991 роках.
Зазначену номенклатуру, як вбачається з вказаного листа № 57с, затверджено та підписано Олександрійським заводом підйомно-транспортного устаткування (а.с.152, т.1). Зі змісту номенклатури (а.с.151, 152, т.1) вбачається, що протягом 1988-1991 років Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування зобов'язався накопичувати металоконструкції згідно з переліком (всього 12 найменувань).
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2006-2007 років ВАТ “Олександрійська фірма “Віра-Сервіс” Завод підйомно-транспортного устаткування інформував позивача про наявність залишків матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, їх кількість на підприємстві за 2006, 2005 роки шляхом надсилання звітів встановленої форми (а.с.127-133, 134, 141, 142, т.1), всього 12 найменувань металопродукції. Зазначені докази не спростовані відповідачем жодним доказом згідно зі ст.33 ГПК України, факт надсилання зазначених звітів підтверджується вказаними матеріалами справи.
Будь-які інші докази в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України підтверджуючи, що між позивачем та Олександрійським заводом підйомно-транспортного устаткування було укладено відповідний договір зберігання матеріальних цінностей, або будь-які інші угоди, зокрема, мобілізаційні завдання, відсутні в матеріалах справи, не надавались жодною із сторін в ході розгляду справи судами обох інстанцій. Як свідчать пояснення представників обох сторін, такі докази відсутні.
Відповідно до листа від 16.06.2009р. № 21-43/05/3 Управління справами Олександрійської міської ради Кіровоградської області на запит Дніпропетровського апеляційного господарського суду повідомило, що Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування перейменований в Олександрійську фірму “Віра-Сервіс” рішенням виконкому Олександрійської міської ради № 540/25 від 26.12.1991р., а 14.11.1994р. згідно з наказом Міністерства машинобудування військово-промислового комплексу та конверсії України № 1446-а держпідприємство “Олександрійська фірма “Віра-Сервіс” була перетворена у ВАТ “Олександрійська фірма “Віра-Сервіс” (лист управління справами Олександрійської міськради від 16.06.2009р. № 21-43/05-3 залучено до матеріалів справи). Зазначений додатковий доказ колегія суддів залучає до матеріалів справи відповідно до ст.101 ГПК України , оскільки: по-перше, відсутність цього доказу призведе до неповноти дослідження всіх обставин та матеріалів справи, що мають значення для її правильного вирішення; по-друге, зазначений доказ був витребуваний відповідно до ст.38 ГПК України судом апеляційної інстанції, тому у відповідності до п.9 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002р. № 04-5/366 (зі змінами та доповненнями) цей доказ приймається апеляційним господарським судом без обмежень, встановлених ст.101 ГПК України.
На вимогу суду апеляційної інстанції (ухвала від 23.04.2009р. (а.с.5, т.3)) відповідачем не надано жодного доказу на обґрунтування того, що відповідач не є правонаступником прав та обов'язків Олександрійського заводу підйомно-транспортного устаткування, такі докази не надавались відповідно до ст.36 ГПК України судам обох інстанцій, відсутні в матеріалах справи. Натомість, із наданого до Дніпропетровського апеляційного господарського суду 28.05.2009р. копії Статуту відповідача (зареєстрованому розпорядженням міськголови №Н-81р від 02.07.2001р. та затвердженому загальними зборами акціонерів 17.05.2005р. протоколом № 2) вбачається, що ВАТ “Олександрійська фірма “Віра-Сервіс” була створена шляхом перетворення державного підприємства -Олександрійська фірма “Віра-Сервіс” у ВАТ відповідно до Указу Президента України “Про корпоратизацію держпідприємств” від 15.06.1993р. (а.с.45-84, т.3). Отже, вищенаведені докази свідчать про те, що у апеляційного господарського суду відсутні підстави вважати, що ВАТ “Олександрійська фірма “Віра-Сервіс” не є належним відповідачем по справі.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.07.2006р. № 381-р (п.3) Держкомрезерву в встановленому законом порядку вказано реалізувати розброньовані згідно з додатком № 4 до розпорядження матеріальні цінності та разом з Мінпромполітики України забезпечити повернення до 01.01.2007р. за зазначеними у додатку до цього розпорядження підприємствами самовільно використаних матеріальних цінностей мобілізаційного резерву або відшкодування їх вартості.
Зазначене розпорядження КМУ від 04.07.2006р. № 381-р колегія суддів вважає можливим залучити до справи в якості додаткового доказу без обмежень, встановлених ст.101 ГПК України, оскільки: по-перше, його незалучення призведе до неповноти дослідження всіх обставин справи; по-друге, ці докази були витребувані ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.06.2009р. згідно зі ст.38 ГПК України, тобто, залучаються без обмежень, встановлених ст.101 ГПК України (п.9 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002р. № 04-5/366 (зі змінами та доповненнями)).
Додатком № 4 до вищевказаного розпорядження Кабінету Міністрів України № 381-р передбачено, що відповідач -ВАТ “Олександрійська фірма “Віра-Сервіс” зобов'язано розбронювати та повернути до Держкомрезерву України матеріальні цінності згідно з переліком (а.с.102, т.3).
Докази, підтверджуючи факт повернення позивачу кількості товарно-матеріальних цінностей, визначених в прохальній частині позовної заяви, в додатку № 4 до вищевказаного розпорядження КМУ від 04.07.2006р. № 381-р відсутні в матеріалах справи, не надавались жодною із сторін відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України в ході розгляду справи в судах обох інстанцій.
Даючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, поданим доказам, колегія суддів вважає, що між сторонами по справі виникли відносини по накопиченню та зберіганню матеріальних цінностей позивача на підставі ст.4 ЦК УРСР (що діяв на час виникнення правовідносин).
Відповідно до ст.4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, внаслідок дій організацій, подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків, з актів планування.
Зазначена норма ЦК УРСР (в редакції 1963р.) повністю кореспондується зі ст.11 ЦК України (в редакції 2004 року).
Відповідно до ст.153 ЦК УРСР (в редакції 1963р.) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Зазначені норми Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963р.) повністю кореспондуються зі ст.ст.11, ч.1 ст.207, ч.1 ст.628, 638, ч.1 ст.639 ЦК України (в редакції 2004 року).
Вищенаведені докази, надані до справи, зокрема, звіти відповідача про зберігання, свідчать про наявність між сторонами правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, тому колегія суддів не може погодитись з висновками господарського суду про відсутність між сторонами відносин по зберіганню матеріальних цінностей матеріального резерву на невизначений термін.
Відповідно до ч.1 ст.413 ЦК УРСР (в редакції 1963р.) за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.
Статтею 415 ЦК УРСР (в редакції 1963р.) передбачено, що особа, що здала майно на схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а охоронець зобов'язаний повернути майно на першу вимогу особи, що здала його на зберігання, незалежно від строку схову.
Згідно з частинами 1, 2 ст.416 ЦК УРСР (в редакції 1963р.) охоронець зобов'язаний вжити всіх заходів, передбачених договором або необхідних для збереження майна. Охоронець за безоплатним договором схову, укладеним між громадянами, зобов'язаний дбати про передане йому на схов майно, як про своє власне.
Зазначені норми повністю кореспондуються з вимогами ст.ст.936, ч.1 ст.938, ст.942, ст.948 ЦК України (в редакції 2004 року).
З матеріалів справи вбачається, що актом від 14.11.2003р. представниками позивача було здійснено перевірку умов зберігання стану, обліку та звітності матеріальних цінностей, що знаходяться на зберіганні у відповідача (а.с.83-88, т.1). Зазначеним актом було встановлено факт самовільного відчуження матеріальних цінностей матеріального резерву згідно з переліком, наведеним в акті.
В подальшому, 23.09.2005р. працівниками КРУ позивача було здійснено вдруге перевірку наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей матеріального резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні ВАТ “Олександрійська фірма “Віра-Сервіс”. В результаті перевірки умов виявлено факт самовільного відчуження (використання) матеріальних цінностей (а.с.9-15, т.1). Кількість, асортимент виявлених самовільно відчужених матеріальних цінностей в актах від 14.11.2003р., 23.09.2005р. співпадає з вимогами позивача, викладеними в прохальній частині позовної заяви, щодо повернення матеріальних цінностей в натурі (а.с.4-7, 15, т.1).
Відповідно до п.10 ст.14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” від 24.01.1997р. № 52/97-ВР (в редакції Закону України від 19.12.2006р. № 489-V) у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.
Враховуючи факт відсутності доказів повернення самовільно відчужених цінностей, сплати штрафу або відшкодування вартості цінностей слід визнати правомірними вимоги позивача щодо повернення в натурі матеріальних цінностей, стягнення 100% штрафу вартості цінностей на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження) -14.11.2003р., а також в частині стягнення 1 773 382 грн. 89 коп. штрафу та 680 201 грн. 64 коп. пені (за період з 23.09.2005р. по 01.06.2007р., як зазначено в розрахунку позивача, та виходячи із подвійної облікової ставки НБУ (п.16 ст.14 Закону України “Про державний матеріальний резерв”)). При цьому суд апеляційної інстанції, виходить із висновку № 11790 товарознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 07.02.2009р., відповідно до якого вартість нового майна станом на 14.11.2003р. (з ПДВ) повинна була становити 1773382 грн.89 коп. (а.с.43-47, 45 (на звороті), т.2).
Обчислюючи вартість самовільно використаного майна, як нового по цінам на 14.11.2003р. колегія суддів виходить із наступного.
Пунктом 4 ст.11 вищенаведеного Закону України “Про державний матеріальний резерв” передбачений обов'язок підприємств забезпечити зберігання, своєчасне освіження та заміну матеріальних цінностей мобілізаційного резерву власними силами. Тобто, згідно з законом на відповідача покладений обов'язок по підтриманню належного якісного стану продукції, яка знаходиться на зберіганні.
Щодо доводів відповідача про сплив строків позовної давності, то ці доводи не приймаються судом апеляційної інстанції в силу п.6 ч.1 ст.268 ЦК України (в редакції Закону України від 12.05.2004р.) та з урахуванням того, що перша перевірка відповідача була здійснена 14.11.2003р.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що висновки господарського суду Кіровоградської області, викладені в оскаржуваному рішенні є помилковими та такими, що не відповідають матеріалам, обставинам справи, тому рішення господарського суду Кіровоградської області підлягає скасуванню, а позов частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ -задовольнити.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.03.2009р. по справі № 4/154 -скасувати.
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати відкрите акціонерне товариство “Олександрійську фірму “Віра-Сервіс”, Кіровоградська область, м.Олександрія повернути Державному комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ товарно-матеріальні цінності:
- сталь товстолистову в кількості 619,3 тн;
- рейки залізничні вузької колії - 100 тн;
- балки та швелери -8 тн;
- сталь тонколистову (товщина 1,9-3,9) -137,1 тн;
- дріт звичайної якості -10 тн;
- канати сталеві (трос) -7 тн;
- сплави та суміші тверді -40,5 кг;
- інструмент металорізальний -491 шт;
- інструмент алмазний -72 шт;
- інструмент абразивний -181 шт, всього на суму 1 773 382 грн. 89 коп.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Олександрійської фірми “Віра-Сервіс”, Кіровоградська область, м.Олександрія на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ 1 773 382 грн. 89 коп. штрафу, 680 201 грн. 64 коп. пені.
В задоволенні решти позову -відмовити.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Олександрійської фірми “Віра-Сервіс”, Кіровоградська область, м.Олександрія в доход державного бюджету України 25500 грн. державного мита.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Олександрійської фірми “Віра-Сервіс”, Кіровоградська область, м.Олександрія на користь державного підприємства “Державний інформаційний центр” 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Олександрійської фірми “Віра-Сервіс”, Кіровоградська область, м.Олександрія в доход державного бюджету України 12750 грн. 00 коп. витрат по держмиту за перегляд справи в апеляційному порядку.
Витрати по проведенню експертизи покласти на відкрите акціонерне товариство “Олександрійську фірму “Віра-Сервіс”, Кіровоградська область, м.Олександрія.
Видачу відповідних наказів згідно зі ст.ст.116-118 ГПК України здійснити господарському суду Кіровоградської області.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд в місячний строк.
Головуючий О.М Виноградник
Судді О.В Джихур
О.М.Лисенко