Справа № 645/3594/14-ц
Провадження № 2/645/1433/14
18 серпня 2014 року Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі:
судді Тарасенко Л.М.,
за участю секретаря Власової Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, яким просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 919,34 гривень, а також сплачені позивачем судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між відповідачем та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач по справі, було укладено договір №HAXRRX13400096 від 19 квітня 2007 року, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 3 286,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами надання кредиту фізичним особам "Розстрочка" складає між ним та Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомясяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов. Відповідач порушив зобов'язання, у зв'язку з чим, утворилася заборгованість, яка станом на 16 квітня 2014 року складає 36 919,34 гривень. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач звернувся із позовом до суду.
Представник позивача Заборська Н.В., яка діє на підставі довіреності, у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити та пояснила про обставини, викладені вище.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні не визнав позовні вимоги, просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Надав суду письмові заперечення, які ґрунтує на тому, що позивач надав суду розрахунок заборгованості, який не оформлений належним чином. У наданому розрахунку не зазначено прізвище посадової особи, яка має право складати такий розрахунок. Крім цього, розрахунок заборгованості базується на власних припущеннях позивача, та не підтверджений первинними документами у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також, відповідач вважає, що твердження позивача про те, що сторонами була збільшена позовна давність до п'яти років не можна брати до уваги, оскільки зазначена зміна тривалості позовної давності була викладена в Умовах надання споживчого кредиту, а ці Умови відповідачу, як споживачу, не надавалися та ним не підписувалися. Заява позичальника №HAXRRX13400096 від 19 квітня 2007 року була подана до ЗАТ АБ «ПриватБанк». Закрите акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» змінило найменування юридичної особи на ПАТ «ПриватБанк» 17 липня 2009 року, тому з наданими Умовами він, як позичальник, не міг бути ознайомлений в 2007 році. Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки. Таким чином, на момент пред'явлення до нього позову був пропущений строк позовної давності, про застосування чого заявлено стороною у спорі.
Суд, вислухавши пояснення та доводи осіб, що беруть участь у справі, дослідивши надані докази у їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, і докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
19 квітня 2007 року між відповідачем та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач по справі, було укладено договір №HAXRRX13400096, відповідно до якого, відповідач отримав кредит у розмірі 3 286,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідно до ст. 627 ЦК України та ст. 6 ЦК України, сторони вільні в укладенні договору, обранні контрагенту та визначенні умов договору з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту та вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно із ст.ст.11, 509 ЦК України, зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В ході судового розгляду справи встановлено, що Банк виконав свої зобов'язання за договором, тобто надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 3 286,80 грн.
Заявою позичальника передбачено, що виконання договору здійснюється шляхом погашення заборгованості по кредиту в наступному порядку: щомясяця в період сплати, за який приймається період з 10 по 15 число кожного місця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 372,81 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.
Як вбачається з позовних вимог позивача, в порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. Заявлена позивачем в обґрунтування позовних вимог сума заборгованості станом на 16 квітня 2014 року становить 36 919,34 грн. та складається з наступного: 2 759,01 грн. - заборгованість по кредиту, 15 764,24 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 803,17 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 15 358,67 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов"язань за договором, а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1 734,25 грн. - штраф (процентна складова).
Позивачем на обґрунтування своїх вимог щодо стягнення заборгованості надано розрахунок заборгованості. Як встановлено судом, наданий розрахунок не оформлений належним чином, не містить прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлення документів", затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17 квітня 2003 року. Відповідно до ч.3 ст.5 Декрету КМУ "Про стандартизацію та сертифікацію" від 10 травня 1993 року, обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об'єднаннями, установами,організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.
На обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо стягнення пені, штрафу та збільшення строку позовної давності на всі вимоги за кредитним договором до 5 років, позивачем надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) викладені на окремих аркушах і підписані позивачем ПриватБанком.
Як встановлено в судовому засіданні в наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутній підпис відповідача ОСОБА_1 Умови підписані лише Головою ПриватБанку - Дубілет О.В. В Умовах не зазначена дата їх прийняття чи затвердження. Відсутня інформація з якого по який час діяли положення Умов у тому варіанті, який представлений суду, а також, що ці умови стосуються саме споживчого кредиту наданого відповідачу. Це підтверджує заперечення відповідача про те, що він не підписував договір з умовами про зміну строку позовної давності на п'ять років.
Оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не підписані відповідачем ОСОБА_1, не зазначені в кредитному договорі №HAXRRX13400096 від 19 квітня 2007 року як додатки до нього, відсутня дата складання їх, суд прийшов до висновку, що зазначені Умови не є допустимим доказом у справі.
Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, позивачем не доведено в судовому засіданні обставин того, що відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений та погодився з умовами, що викладені в окремому документі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт).
Відповідно до кредитного договору №HAXRRX13400096 від 19 квітня 2007 року між ВАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, кінцевий термін повернення кредиту 19 квітня 2008 року. Строк позовної давності відраховується з 19 квітня 2008 року, тобто позивач повинен був звернутись за захистом своїх прав до 19 квітня 2011 року. Про існування заборгованості Позивач знав, що підтверджується розрахунком заборгованості. Ніяких заяв про поновлення строку позовної давності з обґрунтуванням поважності причин його пропуску від ПАТ КБ «ПриватБанк»до суду не надходило.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживача» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.
Зазначена норма матеріального права була чинною як на момент подання відповідачем ОСОБА_1 заяви про одержання кредиту, так є чинною і на момент розгляду справи судом. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від заяви сторони у спорі.
Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. При ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК) . Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звертається до суду.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») відповідачем ОСОБА_1 не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності, тому позов ПриватБанку не підлягає задоволенню за спливом строку позовної давності. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною у п.31 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».
Судові витрати по справі визначаються судом, виходячи з положень ст. 88 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 11, 256, 257, 267, 509, 530, 610, 611, 617, 1048, 1050, 1054 ЦК України, Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 3, 8, 24, 55, 64, 68, 127 Конституції України, -
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №HAXRRX13400096 від 19 квітня 2007 року у розмірі 36 919,34 грн. - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: