Провадження № 22-ц/774/5489/14 Справа № 182/2539/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Тихомиров І. В. Доповідач - Каратаєва Л.О.
Категорія
18 серпня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів: - Козлова С.П., Прозорової М.Л.
при секретарі - Кочержинській А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу фермерського господарства «Скорук М.А.» на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року по справі за позовом приватного підприємства «Таврія» до ОСОБА_5, фермерського господарства «Скорук М.А.», Управління Держземагенства в Нікопольському районі Дніпропетровської області, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська обласна земельна агенція», про визнання недійсним договору оренди землі, скасування його державної реєстрації та визнання договору оренди землі поновленим, -
13 березня 2014 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалено заочне рішення про часткове задоволення позову ПП «Таврія» до ОСОБА_5, ФГ «Скорук М.А.», Управління Держземагенства в Нікопольському районі Дніпропетровської області, третя особа - ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція». Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 19,7991 га, укладений 26 березня 2012 року між ФГ «Скорук М.А.» та ОСОБА_5 визнано договір оренди земельної ділянки площею 19,7991 га від 09 лютого 2007 року, укладений між ПП «Таврія» та ОСОБА_5, поновленим та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ФГ«Скорук М.А.» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПП «Таврія», а саме визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 19,7991 га укладений 26.03.2012 року між ФГ «Скорук М.А.» та ОСОБА_5 Відмовити в задоволенні позовних вимог ПП «Таврія», а саме визнати договір оренди земельної ділянки загальною площею 19.7991 га від 09.02.2007 року, укладений між ПП «Таврія» та ОСОБА_5, поновленим. Відмовити в задоволенні позовних вимог ПП «Таірія», а саме зобов'язати ОСОБА_5 вчинити дії щодо укладення з ПП «Таврія» додаткової угоди щодо поновлення договору оренди земельної ділянки площею 19.7991 га від 09.02.2007р. Відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_5 та ФГ «Скорук М.А.» витрати по сплаті судового збору 344,10 грн. 10 коп.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 187215, виданого 03 березня 2006 року, на праві власності належить земельна ділянка площею 19,7991 га (пай № НОМЕР_1,НОМЕР_2), розташована у с. Новософіївка Нікопольського району Дніпропетровської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 69).
Між ПП «Таврія» та ОСОБА_5 09 лютого 2007 року було укладено договір оренди земельної ділянки строком на п'ять років, починаючи з дня його державної реєстрації, яка була здійснена 23 березня 2007 року (а.с.5).
При цьому, дану земельну ділянку підприємство орендувало у загальному масиві (полем) згідно схеми поділу, разом з ділянками інших власників, без встановлення меж для кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками.
ПП «Таврія» 10 лютого 2012 року направило ОСОБА_5 лист-повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом на оренду земельної ділянки з додаванням проекту додаткової угоди (а.с. 7-8).
До закінчення строку дії договору оренди, позивач 17 липня 2011 року провів збори пайовиків ПП «Таврія», де було обговорено питання стосовно укладення договорів оренди земельних ділянок на новий термін та на нових умовах, вказане підтверджується копією відповідного протоколу (а.с. 70-62).
Судом встановлено, що поновлення договору оренди землі на нових умовах ОСОБА_5 обговорювати з ПП «Таврія» не стала, а натомість 26 березня 2012 року уклала договір земельної ділянки з ФГ «Скорук М.А.» (а.с. 64-65).
Із матеріалів справи вбачається, що умови договору оренди землі, які пропонувало ПП «Таврія» не були гірші за умови укладеного договору оренди з ФГ «Скорук М.А.».
Позивач до матеріалів справи надав дані про виконання оплати договору оренди, а саме: довідки та копії відомостей, з яких вбачається, що відповідачка в період 2007 - 2011 років отримувала орендну плату (а.с. 116-142). Для отримання орендної плати за 2012 рік відповідачка запрошувалася позивачем листом від 18 жовтня 2012 року (а.с. 143).
Доказів про те, що ПП «Таврія» неналежно виконувала договір оренди землі, відповідачі суду не надали.
У абз.4 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.08.2004, № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що питання про дострокове припинення користування землею на умовах оренди вирішується шляхом пред'явлення позову про розірвання договору. В разі закінчення зазначеного в договорі строку оренди, переважне право орендарів на поновлення договору оренди, передбачене ст.. 33 Закону України від 6 жовтня 1998 р. N 161-XIV "Про оренду землі", поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду.
Згідно ч.1 ст.777 ЦК України, зазначено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.
Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.
Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Відповідно до положень ст. 33 Закону України «Про оренду землі», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Таким чином, інститут переважного права забезпечує додержання інтересів не лише власника землі, а й інтереси орендаря, який, орендуючи та використовуючи земельну ділянку, поніс відповідні затрати. Таким чином, переважне право орендаря не припиняється виключно з підстав бажання власника землі передати земельну ділянку в оренду іншій особі. В даному випадку орендодавець може відмовити орендарю при відсутності домовленості щодо орендної плати, інших істотних умов, а умови запропоновані орендодавцю третьою особою, є кращими.
Заява ОСОБА_5, яку ПП «Таврія» отримало 15.07.2011 року, містить прохання у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди земельної ділянки звільнити належну їй земельну ділянку (а.с. 63). Будь-які претензії щодо недотримання позивачем умов договору, відповідачка не висловлювала.
Відповідно до положень ч.6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» заперечення у поновлені договору повинно бути висловлено на протязі місяця після закінчення строку дії договору, а не до його закінчення.
Виходячи з положень ст. 11 ЦК України, ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких права та обов'язки сторін виникають з актів цивільного законодавства та укладеного договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що направлення відповідачкою до закінчення строку дії договору оренди, укладеного з ПП «Таврія», заяви з проханням звільнити належну їй земельну ділянку у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди земельної ділянки, не створює будь-яких прав та обов'язків для сторін в розумінні положень ст. 33 ЗУ «Про оренду землі».
ПП «Таврія», як орендар суміжних земельних ділянок, зацікавлене в тому, щоб межі земельної ділянки ОСОБА_5 в натурі (на місцевості), місце її розташування, були встановлені вірно та закріплені межовими знаками в установленому законом порядку.
Після закінчення строку дії договору земельна ділянка, яка без визначення меж перебувала у загальному масиві, що орендувався ПП «Таврія», а ОСОБА_5 протягом одного місяця після закінчення строку дії договору не звернулася до позивача з листом-повідомленням про заперечення у його поновленні, договір оренди земельної ділянки площею 19,7991 га від 10 лютого 2007 року, укладений між ПП «Таврія» та ОСОБА_5 відповідно до ч.6 ст. 33 ЗУ «Про оренду землі» слід вважати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до положень ст.ст.203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Договір оренди, укладений між ОСОБА_5 та ФГ «Скорук М.А.», юридично закріплює право останнього на використання земельної ділянки у межах, які незаконно та не вірно визначені актом про відновлення меж земельної ділянки, тому цей договір порушує права ПП «Таврії», як орендаря суміжних з нею земельних ділянок, що в свою чергу вказує на те, що підприємство є зацікавленою особою і може просити суд визнати цей договір недійсним.
Вказані висновки ґрунтуються на тому, що до моменту укладання договору оренди між ФГ «Скорук М.А. та ОСОБА_5, ТОВ «Дніпропетровська ОЗА» не здійснювала встановлення меж зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості), а лише обмежилися складанням акту про відновлення її меж, який був долучений до договору як невід'ємна його частина.
Порядок встановлення (відновлення) меж земельної ділянки визначається Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів за № 376 від 18 травня 2010 року.
Відповідно до п. 4.1 даної Інструкції відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкоджені, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками суміжних земельних ділянок.
Пунктом 4.3. цієї ж Інструкції передбачено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою.
ПП «Таврія» орендувало земельну ділянку ОСОБА_5 у загальному масиві, разом з ділянками інших власників, без встановлення меж для кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками, підтвердженням чого є технічна документація ТОВ «Верхньодніпровське землевпорядне підприємство», на підставі якої виготовлялися державні акти на право власності на земельну ділянку із якої вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_5, як власника, знаходиться в загальному масиві і межовими знаками не закріплювалася; договір оренди, укладений між ОСОБА_5 та ПП «Таврія», в якому зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка розташована згідно з планом, що додається і належить до схеми поділу земель; відсутність акту встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_5 в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками на момент укладання договору оренди між останнім та ФГ «Скорук М.А.».
Відповідно до абзацу 1 ч. 1, ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); невід'ємною частиною договору оренди є акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до підписання договору оренди між ФГ «Скорук М.А.» та ОСОБА_5 не здійснювалося. На момент укладання та реєстрації даного договору був відсутній акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а отже місце розташування земельної ділянки, яке є істотною умовою договору, не було встановлене.
Згідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації та визнання договору оренди недійсним.
Вказані висновки суду першої інстанції відповідають вимогам чинного законодавства та обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції та їм надана правильна правова оцінка, з якою погоджується колегія суддів. Будь-яких інших доводів, що могли бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції апелянтом не наведено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, як таке, що відповідає вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК, а апеляційна скарга - відхиленню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу фермерського господарства «Скорук М.А.» відхилити.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду чинна з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді