м. Вінниця
11 серпня 2014 р. Справа № 802/2436/14-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Комара П. А.,
секретаря судового засідання: Кошевого Б. А.
представника позивача: Олійника А. М.
представника відповідача: Романовича С. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Оборона - Сервіс"
до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариства з обмеженою відповідальністю "Оборона - Сервіс" (далі - ТОВ "Оборона Сервіс", позивач) із позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням №0005672203 від 23.06.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 133750, 00 грн. та застосування штрафної санкції в розмірі 33438,00 грн. Позивач вважає, що вказане рішення необґрунтоване та не відповідає вимогам законодавства.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.07.2014р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та зазначив, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження підприємством зобов'язань податку на додану вартість, данні відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають підтвердження доказами.
Представник відповідача щодо позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити зазначивши, що в ході перевірки податковий орган дійшов висновку про нікчемність господарських операцій та відсутність підстав для формування податкового кредиту.
Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши матеріали справи, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.
ТОВ "Оборона Сервіс" зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 26.05.2006р., свідоцтво про державну реєстрацію від 26.05.2006р. №11741020000003777.
На підставі направлення від 30.05.2014р. №1387/22, виданого Вінницькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області згідно із ст.20, п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "Оборона Сервіс" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ТОВ "БК"Гефест Альянс" за січень 2014 року, за результатами якої складено акт №1531/22-03/34421057 від 11.06.2014р. (далі - акт перевірки).
На підставі викладених в акті перевірки даних встановлено, що в період який перевірявся, між позивачем (Генпідрядник) та ТОВ "БК"Гефест-Альянс" (Субпідрядник) укладено субпідрядний договір №03/06-13 від 03.06.2013р., відповідно до умов якого Субпідрядник зобов'язується виконати будівельний ремонт V поверху відділення композиції в осях А-Г, ряд 29-41 на відм.+25.200 в установлений цим договором строк та відповідно до договірної ціни та локального кошторису, а Генпідрядник зобов'язується надати фронт робіт та оплатити вартість робіт на об'єкті.
Податковим органом зроблено висновок, що перевіряємі господарські операції по вказаному договору не здійснювалися та є безтоварними, а товариство позивача не має права на податковий кредит у сумі 133750 грн.
На підставі акту перевірки Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією винесене спірне податкове повідомлення-рішення від 23.06.2014р. №0005672203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 167188,00 грн., в тому числі за основним платежем - 133750,00 грн., та штрафними санкціями - 33438,00 грн.
Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що між позивачем та ТОВ "БК"Гефест-Альянс" укладено субпідрядний договір №03/06-13 від 03.06.2013р. (а.с. 18-21) та додаткову угоду №1 від 31.12.2013р.. (а.с. 22).
Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за перевіряє мий період встановлено завищення на суму 133750 грн.
Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.
Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.
Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.
Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.
З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують реальність здійснення операцій, є договір субпідряду та додаткова угода, податкова накладна (а.с. 23), акт виконаних будівельних робіт (а.с. 42-49) та банківська виписка (а.с. 59).
Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.
За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.
Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.
Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".
За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.
Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).
Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що дії позивача свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідають дійсному економічному змісту.
При цьому, суд звертає увагу, що констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).
Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві зі сторони його контрагента документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції
Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту позивача.
Відносно посилань податкового органу щодо нікчемності та недійсності позивачем укладених правочинів, слід зазначити, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Акт перевірки не містить жодного доказу укладення договору між позивачем та контрагентом з порушенням публічного порядку і спрямованості саме на це їх умислу. Отже, вказані обставини та долучені до матеріалів справи докази додатково підтверджують протилежність позицій відповідача.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість в загальному розмірі 133750 грн. до складу податкового кредиту. Таким чином, висновки акту перевірки є необґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України, у зв'язку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області №0005672203 від 23.06.2014 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Оборона - Сервіс" 334,38 грн. (триста тридцять чотири грн. 38 коп.) сплаченого судового збору відповідно до платіжного доручення №328 від 27.06.2014 року.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Комар Павло Анатолійович