ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/12955/14 13.08.14
За позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Приватного підприємства "Бонвояж"
простягнення 9 410,34 грн.
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Петренко А.С. - представник за довіреністю № 18/10 від 25.06.14;
від відповідачаКупченко В.В. - представник за довіреністю від 14.02.14
В судовому засіданні 13.08.2014 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення з Приватного підприємства «Бонвояж» заборгованості в розмірі 9410,34 грн., що складається з суми, на яку збільшився борг та грошове зобов'язання у вигляді пені внаслідок інфляційних процесів у розмірі 4222,71 грн. та 3 % річних від основного боргу та пені у розмірі 5187,63 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що між сторонами було укладено договір на постачання природного газу № 06/11-159ТЕ, зобов'язання за яким відповідач виконав з порушенням умов договору щодо строків оплати. Рішенням господарського суду м. Києва від 05.10.12 у справі № 5011-67/11357-2012 за позовом ДК «Газ України» до ПП «Бонвояж» про стягнення 774090,46 грн. встановлено факт прострочення грошових зобов'язань відповідачем. Позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у вигляді 3 % річних та інфляційних нарахувань, що нараховані на суму заборгованості, яка підлягає стягненню за рішенням суду.
Ухвалою Господарського суду м. Києва за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/12955/14 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 23.07.2014.
В судове засідання 23.07.13 представники сторін з'явились, надали документи на виконання вимог ухвали суду, надали пояснення по суті спору. Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, що був залучений судом до матеріалів справи. Відповідач проти позову заперечує з підстав відсутності його вини у виникненні прострочення основного зобов'язання та сплати пені. Крім того, відповідач зазначає про свою необізнаність про факт існування заборгованості зі сплати пені.
Заслухавши представників сторін, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 13.08.14.
31.07.14 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на відзив відповідача, що були залучені судом до матеріалів справи.
В судове засідання 13.08.2014 з'явились представники сторін, представник позивача позов підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
28 січня 2011 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір на постачання природного газу № 06/11-159ТЕ-41. Рішенням господарського суду від 05.10.12 у справі № 5011-67/11357-2012 позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено повністю, вирішено стягнути з Приватного підприємства "Бонвояж" основний борг за договором № 06/11-159ТЕ-41 від 28.01.11 в сумі 682 787 грн. 43 коп. інфляційні втрати в сумі 11 635 грн. 76 коп., що нараховані за період з березня 2011 по квітень 2012, 3% річних в сумі 28 363 грн. 99 коп., що нараховані за період з 21.02.11 по 15.08.12, пеню в сумі 51 303 грн.. 28 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 15 482 грн.. 00 коп.
Вказане рішення набрало законної сили 16.10.12 та того ж дня було видано наказ на його примусове виконання. В матеріалах справи наявні копія виписки з рахунку позивача за 04.10.12, відповідно до якої відповідачем було погашено основну суму заборгованості в розмірі 682 787,43 грн. та копія платіжного доручення № 29 від 21.05.14, відповідно до якого відповідачем було перераховано позивачеві на виконання рішення суду № 5011-67/11357-2012 заборгованість з пені, 3 % річних, інфляційних втрат та судового збору.
Спір виник внаслідок неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем грошового зобов'язання згідно рішення Господарського суду м. Києва від 05.10.2012 р. у справі № 5011-67/11357-2012, у зв'язку із чим позивач вказує на існування підстав щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 9410,34 грн., що складається з суми, на яку збільшився борг та грошове зобов'язання у вигляді пені внаслідок інфляційних процесів у розмірі 4222,71 грн. та 3 % річних від основного боргу та пені у розмірі 5187,63 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Приписами ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду м. Києва від 05.10.2012 р. № 5011-67/11357-2012 встановлено існування грошового зобов'язання Приватного підприємства «Бонвояж» на користь Дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у загальному розмірі 774 090,46 грн.
Із змісту п. 5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вбачається, що якщо певне зобов'язання згідно рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
В свою чергу, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань на цей борг та трьох процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011р. №13/210/10 та від 12.09.2011р. №6/433-42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011р. № 11/109.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Згідно з абз 3, 4 п. 7.1 Постанови № 14 якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
У відповідності до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, суму основної заборгованості було сплачено відповідачем 04.10.12, заборгованість зі сплати штрафних санкцій, інфляційних та 3 % річних була погашена відповідачем 21.05.14.
Враховуючи викладене, суд погоджується з розрахунком інфляційної складової боргу, що нарахована позивачем на розмір основної суми боргу з вересня по жовтень 2012 року в розмірі 682,79 грн. та на грошове зобов'язання у вигляді пені в розмірі 3539,92 грн., який надано позивачем.
Так само арифметично вірним та обґрунтованим є розрахунок 3 % річних, що нараховані позивачем на суму основного боргу за період з 16.08.12 по 04.10.12, та складають 2743,44 грн., а також 3 % річних, що нараховані на суму пені за період з 07.10.12 по 21.05.14, та складають 2444,19 грн.
При цьому суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що відсутня вина відповідача у несвоєчасному виконанні зобов'язання та його необізнаності щодо існування обов'язку зі спати пені виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.І ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною першою ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Щодо несвоєчасного відшкодування суми коштів у вигляді різниці в тарифах на теплову енергію, слід зазначити, що згідно ст. 618 ЦК України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
Проте, умовами укладеного між сторонами Договору на постачання природного газу № 06/11-159ТЕ-41 та нормами чинного законодавства України не передбачено звільнення Боржника від обов'язку виконувати умови вказаного вище зобов'язання з оплати коштів за спірним Договором у зв'язку із невідшкодуванням іншою особою суми грошових коштів у вигляді різниці в тарифах, як і не покладено такого обов'язку на іншу, ніж боржник особу та відповідно, не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
Так само відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення різниці в тарифах не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності.
Крім того, з урахуванням норм чинного матеріального права, відповідач не звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у зв'язку із необізнаністю з текстом такого рішення за умови належного повідомлення відповідача про таке рішення та, в першу чергу, за умови набрання таким рішенням суду законної сили.
За таких обставин, позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення з Приватного підприємства «Бонвояж» заборгованості в розмірі 9410,34 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Бонвояж» (02140 м. Київ, вул. Б. Гмирі, буд. 3, кв. 7, ідентифікаційний код 32660669) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116 м. Києв, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) суму, на яку збільшився борг та грошове зобов'язання у вигляді пені внаслідок інфляційних процесів в розмірі 4222 (чотири тисячі двісті двадцять дві) грн. 71 коп., 3% річних від основного боргу та пені в розмірі 5187 (п'ять тисяч сто вісімдесят сім) грн. 63 коп., судовий збір у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.08.2014 року
Суддя Пукшин Л.Г.