Номер провадження №22-ц/791/2383/2014 Головуючий в І інстанції Дічакова Т.І.
Категорія 5 Доповідач: Лісова Г.Є.
2014 року серпня місяця 12 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого:Лісової Г.Є.
Суддів:Бугрика В.В.
Семиженка Г.В.
При секретарі:Яковенко В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 9 липня 2014 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування витрат понесених за договором про постачання електричної енергії
29.04.2014 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування витрат понесених за договором про постачання електричної енергії.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що йому на праві спільної сумісної власності з відповідачкою належить нежитлове приміщення - магазин, що знаходиться по АДРЕСА_1, який після розірвання шлюбу 16 серпня 2010 року залишився у користуванні відповідачки, яка займається підприємницькою діяльністю.
Оскільки договір про постачання електричної енергії №150 від 17.09.2003 року та додаткова угода до нього укладені з ним, то він сплачує вартість електричної енергії постачальнику відповідно до умов договору, тарифів та величини спожитої електричної енергії.
За період з вересня 2010 року по вересень 2013 року ним сплачено 62204 грн.83 коп.
Відповідачка як співвласник зобов'язана утримувати майно, що їй належить, а тому просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь 31102 грн.41 коп. понесених ним витрат за надані послуги з електропостачання.
Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 9 липня 2014 року в задоволенні позову відмовлено
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права. Так, судом не було враховано, що магазин є спільною сумісною власністю і власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
У судовому засіданні ОСОБА_5 та його представник апеляційну скаргу підтримали з підстав викладених у ній, просять її задовольнити, рішення суду скасувати як незаконне.
Відповідач та її представник апеляційну скаргу не визнали, вважають що її слід відхилити як безпідставну.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що договір про постачання електричної енергії укладений ПАТ «ЕК»Херсонсобленерго» з ОСОБА_5 як підприємцем, який зобов'язаний вносити плату за спожиту електроенергію. Між позивачем та ОСОБА_6, яка здійснювала господарську діяльність в магазині, договір з приводу взаєморозрахунків по електроенергії не укладався. Право регресної вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6 по його зобов'язаннях перед ПАТ «ЕК»Херсонобленерго» ніде не закріплено, сторони досягли усної домовленості, що розрахунок за електроенергію по магазину буде здійснювати ОСОБА_5
Проте з таким висновком суду не можна погодитися.
Сторони мають на праві спільної сумісної власності нежитлове приміщення - магазин розташований по АДРЕСА_1.
Даний факт підтверджено рішенням Великоолександрівського районного суду від 12 грудня 2013 року, яким визнано нежитлове приміщення - будівлю магазину розташованого за адресою АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (а.с.22-23).
Договір про постачання електричної енергії до будівлі магазину, укладено ВАТ «ЕК «Херсонобленерго» з ОСОБА_5 17.09.2003 року. З квитанцій наданих позивачем вбачається, що саме він сплачував вартість електричної енергії, що постачалася до будівлі магазину згідно з умовами додатку №2 до зазначеного договору.
За період з серпня 2010 року по листопад 2013 року по об'єкту магазин, який знаходиться в АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_5 сплачено за постачання електричної енергії 74922,59 грн., що підтверджується довідкою Великоолександрівського РЕЗ і ЕМ та квитанціями долученими до матеріалів справи.
ОСОБА_6 визнала, що після розлучення 16.08.2010 року магазин використовувався нею для здійснення торгівельної діяльності. ЇЇ доводи про те, що вона вносила платежі в рахунок оплати за надані послуги з електропостачання, а також про те, що позивач компенсував свої затрати по оплаті за електроенергію товарами з магазину жодними доказами не підтверджуються, а тому не можуть бути прийняті до уваги, як і доводи ОСОБА_6 про те, що за усною домовленістю між ними оплату за постачання електроенергії до магазину зобов'язувався здійснювати ОСОБА_5
Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 322 цього ж Кодексу власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно придбане подружжям під час шлюбу є спільною сумісною власністю, якщо інше не передбачено законом або договором, яка передбачається спільною частковою власністю з рівними частками, а тому співвласник зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.
Оскільки ОСОБА_6 не приймала участі в спільних витратах, платежі за послуги з електропостачання магазину вносилися лише ОСОБА_5, то він має право на стягнення з ОСОБА_6 цієї частини витрат, які не мають характеру права зворотної вимоги (регресу), на що неправильно посилався суд першої інстанції в рішенні суду, відмовляючи в задоволенні позову і з тих підстав, що позивач не набув права на регресний позов.
ОСОБА_5 просив у межах позовної давності стягнути з відповідачки половину понесених ним витрат на оплату наданих послуг з електропостачання за період з вересня 2010 року по вересень 2013 року, що становить 31102,41 грн. (62204,83:2).
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач сплачував за електроенергію щомісячними платежами, його право порушено у вересні 2010 року, а з позовом до суду ОСОБА_5 звернувся 29.04.2014 року з вимогою про стягнення витрат лише в межах строку давності, а тому позов слід задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 в рахунок компенсації понесених ним витрат у розмірі 25784,18 грн. в межах позовної давності, як просив позивач. В решті позову відмовити.
Керуючись ст. ст. 303,307, 309 ЦПК України, ст.ст.316,322, 368 ЦК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 9 липня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 25784 грн. 18 коп. на відшкодування понесених витрат за надані послуги з електропостачання.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 257 грн. 84 коп. понесених судових витрат.
В решті позову відмовити
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді