Іменем України
15 серпня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
судді-доповідача - Кеміня М.П.,
суддів - Боднар О.В., Куштана Б.П.
при секретарі: Гаврилко В.С.
розглянувши в судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, -
У січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради та виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.
Позовну вимогу обґрунтовувала тим, що на підставі рішення Ужгородської міської ради №22 від 20.07.2012 року «Про затвердження комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м.Ужгороді», паспорту прив'язки торгового павільйону за реєстраційним номером №061 від 29.11.13 року, ним було здійснено будівництво торгової будівлі під поз. АДРЕСА_1.
З метою оформлення права власності на дане нерухоме майно виготовлено інвентаризаційну справу, згідно якої дана будівля має площу 28,7 кв.м. та належить ОСОБА_2
Рішенням Ужгородської міської ради від 29.03.2013 року №879 надано дозвіл ОСОБА_2 на складення технічної документації на земельну ділянку для обслуговування тимчасової споруди.
За таких обставин, посилаючись на ст.ст. 328, 331 ЦК України просив суд визнати за ним право власності на об'єкт нерухомого майна торгову будівлю під поз. АДРЕСА_1.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13 грудня 2012 року даний позов задоволено.
На дане рішення ТзОВ «Мінеральні води» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зокрема зазначає, що жодних дозволів та погоджень апелянт на даний об'єкт не надавало, а відтак рішення суду порушує їхні права як суміжного землекористувача. Звертає увагу на те, що позивачу надано дозвіл на спорудження тимчасової споруд, натомість він збудував нерухоме майно, тобто така будівля є самочинною.
Відповідно до абз. 5 ч.5 ст. 74 ЦПК України ОСОБА_2 вважається належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду, а відтак колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги та заперечення на апеляційну скаргу, вважає що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.
Однак з даним висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради №879 від 29.03.2013 року «Про надання дозволів на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту» надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту: гр. ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,0013 га під тимчасовою спорудою по АДРЕСА_1 (а.с.15).
Однак, замість тимчасової споруди, ОСОБА_2 здійснив будівництво яке відноситься до нерухомого майна, а саме торгової будівлі на бетонному фундаменті з піноблоків, що зокрема підтверджується технічним паспортом на дану будівлю (а.с.5-9). При цьому сам позивач ставить питання про визнання за ним права власності на нерухоме майно.
Тобто дана будівля є самочинним будівництвом в розумінні ч.1 ст. 376 ЦК України, оскільки збудована на земельній, що не була відведена для цієї мети та без відповідного дозволу.
Згідно ч.2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
В порядку ч.3 ст. 376 ЦК України позивач не звертався до суду із позовом про визнання права власності на самочинне будівництво.
Суд першої інстанції на вказане не звернув уваги, дійшов безпідставного висновку про обґрунтованість позову та фактично узаконив самочинне будівництво без відповідних на те правових підстав, що призвело до порушень прав апелянта як власника суміжної земельної ділянки та торгової будівлі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України, з позивача на користь апелянта підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 196,39 грн.
Керуючись ст. 376 ЦК України, ст.ст. 88, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води» задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06 лютого 2014 року скасувати та ухвалити по даній справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води» судовий збір у розмірі 196 (сто дев'яносто шість) гривень 39 (тридцять дев'ять) копійок.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції
Суддя-доповідач
Судді