Справа № 183/2454/14-ц
№ 2/183/2449/14
05.08.2014 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Березюк В.В.,
секретаря Тен І.О.,
за участю:
позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Новомосковськуцивільну справу за позовомОСОБА_1, ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Відкрите акціонерне товариство Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
ОСОБА_1, ОСОБА_7 звернулися до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: відкрите акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО», в якому просять стягнути з відповідачів солідарно спричинену їм моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн. на користь ОСОБА_1, та 100 000 грн. на користь ОСОБА_7 грн., також матеріальну шкоду у розмірі 22 261,15 грн.
В обґрунтування свого позову позивачі зазначають, що 15.08.2013 об 11 годині 55 хвилин, на території Бердянського району, Запорізької області водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Форд Фокус», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухалась другорядною авто дорогою «Оріхів - Пологи - Бердянськ» в напрямку міста Бердянська, наближуючись до нерівнозначного нерегульованого перехрестя з автодорогою «Одеса - Мелітополь - Новоазовськ», перед виїздом на яке встановлено дорожні знаки 2.1 «Дати дорогу». 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» та нанесено дорожню розмітку 1.12 Правил дорожнього руху України. В цей же час автодорогою «Одеса - Мелітополь - Новоазовськ» в напрямку міста Одеси, керуючи автобусом «Мерседес Бенц 312Д ПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_2, рухався водій ОСОБА_10 Під час проїзду вищевказаного перехрестя, водій ОСОБА_3 порушила вимоги дорожніх знаків 2.1 «Дати дорогу». 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», дорожньої розмітки 1.12 Правил дорожнього руху України, а також пункту 16.11 Правил дорожнього руху України, не дала дорогу автобусу «Мерседес Бенц 312Д ПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_2, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, в наслідок чого відбулось зіткнення вищезазначених транспортних засобів, та подальше перекидання автобусу «Мерседес Бенц 312Д ПЕ».
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажири автобусу «Мерседес Бенц 312Д ПЕ» отримали тілесні ушкодження різної ступені тяжкості, з якими були доставлені до Бердянської міської лікарні. Також, було смертельно травмовано сина позивачів - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, який в результаті даного ДТП загинув.
По даному факту скоєння ДТП було відкрито кримінальне провадження №12013080130005273 за ч.2 ст.286 КК України.
Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області по кримінальній справі №310/53332/13-к від 31 березня 2014 року водія ОСОБА_3 було визнано винною в скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до кримінальної відповідальності. Цивільні позови в кримінальній справі не розглядатись та не вирішуватись.
Крім того, постановою про виділення матеріалів з кримінального провадження старшого слідчого ВР ДТП СУ ГУМВД України в Запорізькі області від 25 лютого 2014 року, було виділено з даного кримінального провадження матеріали для вирішення питання щодо притягнення водія ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності.
Позивачі зазначають,що у наслідок втрати дитини вони зазнали сильних душевних хвилювань та втрат. До теперішнього часу відсутність дитини спричиняє їм переживання, безсоння, неможливість продовжувати підтримання нормальних соціальних зв'язків в родині та з оточуючими їх людьми. Позивачам заподіяно значну моральну шкоду, яка полягає у втраті близької людини, моральних та фізичних стражданнях внаслідок цього, що призвело до порушення особистих життєвих та соціальних зв'язків і змушує до здійснення додаткових зусиль по організації свого особистого життя. Вони втратили сина у віці 9-ти років і ніхто не зможе його замінити, ніщо не може повернути їм колишню впевненість в подальшій безпеці та цілісності їх сім'ї. Внаслідок такого психологічного розладуїм завдано суттєвих психологічних страждань, що призвело до неможливості нормально, без страху, жити та спілкуватись з сусідами, близькими, оточуючими людьми.
З урахуванням викладеного позивачі звернулися з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.
В судовому засіданні позивачі позов підтримали, просили його задовольнити у повному обсязі, надавши пояснення з приводу обставин викладених в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_3 позов визнала у повному обсязі. Її позицію підтримав і її адвокат ОСОБА_5
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що вироком суду винною у скоєнні ДТП є ОСОБА_3 Його до відповідальності не притягнуто, а тому він не повинен відповідати за наслідки ДТП, винною в якому визнано іншу особу.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Так, суду надано вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31.03.2014 року по кримінальній справі №310/53332/13-к, яким встановлено, що 15.08.2013 об 11 годині 55 хвилин, на території Бердянського району, Запорізької області водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Форд Фокус», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухалась другорядною авто дорогою «Оріхів - Пологи - Бердянськ» в напрямку міста Бердянська, наближуючись до нерівнозначного нерегульованого перехрестя з автодорогою «Одеса - Мелітополь - Новоазовськ», перед виїздом на яке встановлено дорожні знаки 2.1 «Дати дорогу». 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» та нанесено дорожню розмітку 1.12 Правил дорожнього руху України. В цей же час автодорогою «Одеса - Мелітополь - Новоазовськ» в напрямку міста Одеси, керуючи автобусом «Мерседес Бенц 312Д ПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_2, рухався водій ОСОБА_10 Під час проїзду вищевказаного перехрестя, водій ОСОБА_3 порушила вимоги дорожніх знаків 2.1 «Дати дорогу». 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», дорожньої розмітки 1.12 Правил дорожнього руху України, а також пункту 16.11 Правил дорожнього руху України, не дала дорогу автобусу «Мерседес Бенц 312Д ПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_2, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, в наслідок чого відбулось зіткнення вищезазначених транспортних засобів, та подальше перекидання автобусу «Мерседес Бенц 312Д ПЕ» (а.с.5-8).
Згідно висновку судово-автотехнічної експертизи № 797/13 від 28.11.2013 року швидкість руху автомобіля «Форд Фокус», реєстраційний номер НОМЕР_1, виходячи з відстані та часу його руху, яку було встановлено 11.10.2013 року під час проведення огляду місця ДТП з використанням відеозаписів подій ДТП, в момент дорожньо-транспортної пригоди визначається рівною 59.0 км/год, а автомобіля «Мерседес Бенц 312 Д ПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_2, відповідно 128.3км/год. (а.с.6).
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажири автобусу «Мерседес Бенц 312Д ПЕ» отримали тілесні ушкодження різної ступені тяжкості, з якими були доставлені до Бердянської міської лікарні. Також, було смертельно травмовано неповнолітнього ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5-8).
Згідно вироку вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31.03.2014 року по кримінальній справі №310/53332/13-к, водія ОСОБА_3 було визнано винною в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Бердянського району, та притягнуто до кримінальної відповідальності (а.с.5-8).
Крім того, згідно постанови про виділення матеріалів з кримінального провадження старшого слідчого ВР ДТП СУ ГУМВД України в Запорізькі області Тютюшова І.Г. від 25 лютого 2014 року було виділено з матеріалів кримінального провадження № 12013080130005273 від ІНФОРМАЦІЯ_2 матеріали щодо вирішення питання про притягнення водія ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст. 122 КУпАП (а.с.9).
Згідно з п.п. 22.1, 22.3 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на момент настання страхового випадку, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи; потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно зі ст.23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на момент настання страхового випадку, шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (втому числі моральна шкода), пов'язана з лікуванням потерпілого; з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; із стійкою втратою працездатності потерпілим; із смертю потерпілого.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на момент настання страхового випадку, право на отримання відшкодування за шкоду, пов'язану із смертю потерпілого мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого та особи, які взяли на себе витрати з поховання.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в свої Постанові від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду (п.4 Постанови).
Суди мають розрізняти випадки, коли внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкоди завдано самим володільцям цих джерел, від випадків, коли шкоди завдано іншим особам (наприклад, пасажирам, пішоходам). У цьому випадку особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК) (п.8 Постанови).
Таким чином, не зважаючи на той факт, що в матеріалах даної цивільної справи відсутні докази про притягнення ОСОБА_4 до відповідальності (хоча наявна постанова про виділення матеріалів з кримінального провадження старшого слідчого ВР ДТП СУ ГУМВД України в Запорізькі області Тютюшова І.Г. від 25 лютого 2014 року, якою було виділено з матеріалів кримінального провадження № 12013080130005273 від ІНФОРМАЦІЯ_2 матеріали для притягнення водія ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст. 122 КУпАП), суд приходить до висновку що обидва відповідача, а саме, і ОСОБА_12, і ОСОБА_4 повинні нести солідарну відповідальність за скоєнні вищевказаного ДТП.
Згідно з вимогами ст.ст.10, 60 ЦПК України, сторони повинні доводити ті обставини, на які вони посилаються під час своїх вимог та заперечень.
В своєму позові позивачі просять відшкодувати спричинену їм матеріальну шкоду в розмірі 22 261,15 гривень, пов'язану, зокрема, з витратами на поховання.
На виконання вимог ст. 10,60 ЦПК України позивачами надано накладну, в якій зазначено про придбання речей, необхідних для поховання, на загальну суму 1647,25 гривень а також аркуш, формату А4, який містить рукописний текс під назвою «Расходы» (а.с.11-12).
Відповідно до ст.64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Аркуш, формату А4, який містить рукописний текс під назвою «Расходы», не може бути прийнятий судом у якості доказу спричинення матеріальної шкоди, оскільки не відповідає вимогам ст.64 ЦПК України.
А тому суд вважає доведеною лише матеріальну шкоду в сумі 1647,25 гривень, яка у разі стягнення її солідарно з відповідачів полягає в сумі 823,63 гривні з кожного (1647,25 : 2 = 823,63).
Однак, в даному випадку, суд вважає за необхідне відмовити в частині стягнення матеріальної шкоди зі ОСОБА_4, а стягнути суму в розмірі її частини лише з ОСОБА_3, так як в судовому засіданні встановлено, що відповідальність ОСОБА_4 була застрахована, про що свідчить відповідний Страховий Поліс (а.с.47).
Доказів того, що позивачі звертались до Страховика за виплатою їм матеріальної шкоди, зокрема, витрат на поховання, суду в порушення вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України не надано, що є підставою для відмови у позові.
Аналогічна позиція міститься і у роз'ясненнях, викладених у вищезазначеній Постанові ВССУ (п.16), які говорять, що непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови у позові.
Щодо відповідальності ОСОБА_3, то доказів того, що вона була застрахована, суду не надано, а тому її частина матеріальної шкоди підлягає стягненню з неї на користь позивачів.
Щодо моральної шкоди, то в цій частині суд вважає задовольнити позовні вимоги позивачів в повному обсязі і стягнути з відповідачів по 100 000,00 гривень з кожного на користь відповідачів в рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ст.26-1) моральна шкода відшкодовується страховиком безпосередньо потерпілій, внаслідок ДТП особі, а, як встановлено судом, потерпілий ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, загинув (а.с.18), то, в даному випадку моральна шкода, спричинена батькам загиблого, підлягає відшкодуванню саме з відповідачів.
Таким чином, підстави для стягнення зі страхової компаній моральної шкоди відсутні.
Щодо розміру моральної шкоди, то суд виходить з наступного.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для її відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З'ясувавши вказані обставини при вирішенні дійсного спору суд прийшов до висновку про наявність моральної шкоди, що була нанесена позивачам, а саме фізичні та душевні страждання, які вони пережили у зв'язку з вищевказаними подіями.
Внаслідок втрати дитини позивачі зазнали сильних душевних хвилювань та втрат. До теперішнього часу відсутність дитини спричиняє їм переживання, безсоння, неможливість продовжувати підтримання нормальних соціальних зв'язків в родині та з оточуючими їх людьми. Позивачам заподіяно значну моральну шкоду, яка полягає у втраті близької людини, моральних та фізичних стражданнях внаслідок цього, що призвело до порушення особистих життєвих та соціальних зв'язків і змушує до здійснення додаткових зусиль по організації свого особистого життя. Вони втратили сина у віці 9-ти років і ніхто не зможе його замінити, ніщо не може повернути їм колишню впевненість в подальшій безпеці та цілісності їх сім'ї. Внаслідок такого психологічного розладу їм завдано суттєвих психологічних страждань.
При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд також керується постановами Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» та № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Методичними рекомендаціями про відшкодування моральної шкоди (лист Міністерства Юстиції України № 35-13/797 від 13.05.2004 року.
З врахуванням обставин справи суд, виходячи з принципів розумності та справедливості вважає, що діями відповідачів позивачам дійсно була спричинена моральна шкода, яка виразилась у та стражданнях, оскільки вони втратили дитину у 9-річному віці, що назавжди порушило їх звичний образ життя, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивачів спричинену моральну шкоду в розмірі по 100 000,00 гривень з кожного з урахуванням характеру та обсягу страждань, які зазнали позивачі, їх тривалості, що є достатньою у даній спірній ситуації.
Аналізуючи вищезазначені норми закону, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1, ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Відкрите акціонерне товариство Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди підлягає частковому задоволенню з підстав, викладених в мотивувальній частині рішення.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини позовних вимог, у зв'язку з чим суд вважає за необхіднестягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 250,00 грн., а саме по 125,00 гривень з кожного. .
Керуючись ст. ст. 23, 9931166, 1167, 1191,1194 ЦК України, 1, 2, 6, 22, 36 ЗУ "Про обов'язковестрахуванняцивільно-правовоївідповідальностівласниківназемнихтранспортнихзасобів", ст. ст.10, 59, 60, 88, 110, 209, 212, 213, 215, 218, 224-226 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Відкрите акціонерне товариство Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_7 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 823,63 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 гривень, а саме по 50 000,00 гривень кожному.
Стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 гривень, а саме по 50 000,00 гривень кожному.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 250,00 грн., а саме по 125,00 гривень з кожного.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення через Новомосковський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.В. Березюк