18 липня 2014 року Справа № 876/5908/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Довгої О. І., Костіва М. В.
за участю секретаря Корнієнко О. А.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2013 року у справі № 308/21616/13 за позовом Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до ОСОБА_2 про примусове видворення,
6 грудня 2013 року Чопський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся з адміністративним позовом про примусове видворення ОСОБА_2.
Позов мотивує тим, що 22 листопада 2013 року відповідач був затриманий прикордонним нарядом відділу прикордонної служби «Ужгород» за спробу незаконного перетину державного кордону України з Словаччиною поза межами пункту пропуску.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2013 року позовні вимоги задоволено повністю. Примусово видворено відповідача.
З таким рішенням суду не погодився відповідач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд не з'ясував чи є ризики у випадку примусового видворення для життя, безпеки і свободи іноземного громадянина, що зазначені у статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Крім того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, особа не підлягає видворенню, якщо існує загроза того, що у країні походження вона може стати жертвою поводження забороненого статтею 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, суд не застосував положень статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що призвело до прийняття рішення про видворення відповідача в країну походження, де він може стати жертвою катувань, жорстоких та таких, що принижують гідність видів поводження чи покарання.
Відповідач в судовому засіданні надав пояснення, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, хоч і був належно повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до статті 196 КАС України не перешкоджає проведенню засідання без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга належить до задоволення з наступних підстав.
Вивчивши матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що 22 листопада 2013 року відповідач був затриманий прикордонним нарядом відділу прикордонної служби «Ужгород» за спробу незаконного перетину державного кордону України з Словаччиною поза межами пункту пропуску.
25 листопада 2013 року начальником Чопського прикордонного загону було прийнято рішення про примусове видворення відповідача за межі України.
Під час вирішення питання про примусове видворення відповідача слід враховувати, що особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
Станом на час ухвалення оскаржуваних рішень, офіційною позицією УВКБ ООН від 22 жовтня 2013 року в зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і в 2014 році державам-членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення навіть у випадку відмови в наданні статусу біженця (Рекомендації по питанню міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сірійську Арабську Республіку, редакція ІІ від 22 жовтня 2013 року).
У своїх поясненнях відповідач пояснив, що він у зв'язку з бойовими діями і побоюваннями за своє життя змушений був покинути країну.
Отже, судом першої інстанції не надано оцінки існуючим загальновизнаним офіційним документам, щодо обґрунтованості побоювань відповідача, що його життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту в разі повернення до Сирії.
Відповідно до довідки №0002757 від 9 квітня 2014 року відповідач звертався за захистом в Україні і просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Термін дії довідки продовжено до 30 липня 2014 року, тобто заяву про визнання відповідача біженцем чи надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту, не вирішено.
Відтак суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить задоволити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2013 року у справі № 308/21616/13 скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дати складення в повному обсязі.
Головуючий Кузьмич С. М.
Судді Довга О. І.
Костів М. В.
Повний текст ухвали складено 23 липня 2014 року