Справа № 815/4233/14
06 серпня 2014 року м.Одеса
У залі судових засідань №29
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Харченко Ю.В.
При секретарі Кипаренко Н.Ю.
Розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АУХСБУРГІНВЕСТ» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2013р. №0000692260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 46536,30грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю «АУХСБУРГІНВЕСТ» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 21.06.2013р. №0000692260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 46536,30грн., з яких 37229,04грн. - основний платіж, 9307,26грн. - штрафні (фінансові) санкції, посилаючись на відсутність порушень чинного податкового законодавства з боку Товариства, на які наголошено податковим органом у Акті перевірки №3255/22-6/37136591 від 05.06.2013р., оскільки при здійсненні фінансово-господарських операцій із платником податків ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ», не було допущено жодних порушень податкового законодавства, які б слугували підставою для встановлення заниження податку на додану вартість на суму 37229,04грн., т.я. господарські операції з контрагентом - ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ», проведені з повним дотриманням законодавчих вимог, та належним чином оформленням необхідних первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.
Відповідач - Державна податкова інспекція у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов (від 25.07.2014р. вхід.№19051/14), наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 21.06.2013р. №0000692260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 46536,30грн., оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «АУХСБУРГІНВЕСТ» занижено залишок позитивного значення між сумою податкового зобов'язання та сувою податкового кредиту поточного звітного періоду у сумі 37229,04грн., у т.ч. у жовтні 2012р. - у сумі 37229,04грн., внаслідок чого порушено вимоги абз.«а» п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності та системно проаналізувавши приписи чинного податкового законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у період з 24.05.2013р. по 30.05.2013р. на підставі направлень від 23.05.2013р. №001397/1395, №001398/1396, виданих ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби, старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок фінансових установ та контролю за операціями у сфері ЗЕД управління податкового контролю ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської обдаси Державної податкової служби Кіор Наталією Іллівною, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок фінансових установ та контролю за операціями у сфері ЗЕД управління податкового контролю ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби Левицькою Ганною Володимирівною, згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, відповідно до Наказу ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 23.05.2013р. №1460, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «АУХСБУРГІНВЕСТ» щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ» за період жовтень 2012року.
За наслідками вказаної перевірки ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС складено Акт №3255/22-6/37136591 від 05.06.2013р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АУХСБУРГІНВЕСТ» щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ» за період жовтень 2012року», у висновках якого наголошено, що Товариством занижено залишок позитивного значення між сумою податкового зобов'язання та сувою податкового кредиту поточного звітного періоду у сумі 37229,04грн., у т.ч. у жовтні 2012р. - у сумі 37229,04грн., внаслідок чого порушено вимоги абз.«а» п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.
На підставі складеного Акта перевірки №3255/22-6/37136591 від 05.06.2013р. ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС 21.06.2013р. винесено податкове повідомлення-рішення №0000692260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 46536,30грн., з яких 37229,04грн. - основний платіж, 9307,26грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Не погодившись із означеним податковим повідомленням-рішенням від 21.06.2013р. №0000692260, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АУХСБУРГІНВЕСТ» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання його протиправним та скасування.
Так, на думку суду, оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 21.06.2013р. №0000692260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 46536,30грн., винесено контролюючим органом правомірно, ґрунтовно та з урахуванням положень чинного податкового законодавства, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зокрема, як встановлено судом та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, підставою для становлення факту заниження залишку позитивного значення між сумою податкового зобов'язання та сувою податкового кредиту поточного звітного періоду у сумі 37229,04грн., слугували виявлені в ході перевірки порушення норм податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій між ТОВ «АУХСБУРГІНВЕСТ» та ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ».
Так, судом з'ясовано, що між ТОВ «АУХСБУРГІНВЕСТ» (Покупець) та ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ» (Постачальник), був укладений Договір №11/06 від 31.05.2012р., згідно з п.п.1.1, 1.2 якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно сплатити товар на умовах, визначених даним Договором. Асортимент, кількість та ціна товару визначається сторонами при формуванні замовлення на кожну партію товару та вказуються в товаросупровідних документах, які складаються на підставі замовлень Покупця. Відповідно до п.п.2.1, 2.2 означеного Договору ціна, асортимент, комплектність та кількість товару, належного до постачання, погоджується сторонами при формуванні замовлення на кожну партію товару, шляхом складання заявки на постачання. Ціни на товар, який постачається Постачальником, є вільними відпускними та зазначені прайс-листі Постачальника. Сторони обумовлюють, що зазначені в прайс-листі ціни є попередніми та можуть змінюватися Постачальником в залежності від показників, які обумовлюють ціну товару. Перегляд цін на товар здійснюється Постачальником шляхом видання нового прайс-листа зі зміненими цінами.
Судом встановлено, що на виконання умов вищеозначеного договору ТОВ «АУХСБУРГІНВЕСТ» до суду надано лише податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки, котрі, при цьому, не є достатніми доказами для підтвердження фактичного виконання умов, укладеного між ТОВ «АУХСБУРГІНВЕСТ» та ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ» Договору №11/06 від 31.05.2012р.
При цьому, на відповідне питання суду щодо наявності додаткових доказів на підтвердження фактичного виконання умов Договору №11/06 від 31.05.2012р., представник позивача зазначив, що у ТОВ «АУХСБУРГІНВЕСТ» додаткові докази відсутні.
Таким чином, судом з'ясовано, що позивачем - ТОВ «АУХСБУРГІНВЕСТ» на підтвердження фактичного виконання умов Договору №11/06 від 31.05.2012р., укладеного з ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ», до суду не надано замовлень на товар, заявок на постачання, прайс-листів, котрі передбачені умовами даного правочину.
Згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010року №2755-VI податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1. статті 198 вказаного Кодексу встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.201.4 ст.201 означеного Кодексу податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.
Згідно з приписами п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.
Відповідно до п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Отже, з вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Зокрема, статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог п.2 ст.3 означеного Закону України бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Тобто, законодавчо визначено, що первинним документом, який засвідчує факт здійснення господарської операції є, серед іншого, акт здачі-приймання робіт (надання послуг), який відповідно повинен містити усі необхідні реквізити, передбачені ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також інші документи, які свідчать про здійснення господарської операції.
Зокрема, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Також, згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п.п.2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, а відтак, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Таким чином, із системного аналізу вище окреслених законодавчих положень вбачається, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти приймання - передачі товарів (робіт, послуг), тощо), мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Також, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Відтак, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів чи сплати грошових коштів. До того ж, наявність цивільно-правового договору також не є безумовним свідченням правомірності та реальності вчинення платником податку господарської операції навіть у тому разі, якщо такий договір не визнано недійсним у судовому порядку.
До того ж, в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Натомість, судом встановлено, що вищеозначена фінансово-господарська операція не містить у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та виконання послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, водночас наявність видаткових накладних не є беззаперечним доказом того, що відбувся реальний продаж та передача товару від продавця покупцю.
Відповідно до ст.532 Цивільного Кодексу України, місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання проводиться: за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання.
Водночас, проведеною перевіркою не виявлено, а підприємством не надано будь-якого документального підтвердження щодо місця виконання зобов'язань сторонами договору.
Також, до матеріалів справи позивачем - ТОВ «АУХСБУРГІНВЕСТ» не додано належних документів на підтвердження руху товару від постачальника до покупця, документи, що засвідчують факт отримання та зберігання товару. Відсутнє підтвердження фізичного переміщення товару від контрагента-постачальника ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ» до підприємства-покупця ТОВ «АУХСБУРГІНВЕСТ».
Крім того, судом встановлено, що надані позивачем та наявні у матеріалах справи видаткові накладні, та податкові накладні, в порушення приписів статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не містять вказівок на посади, прізвища та ініціали повноважних осіб ані з боку ТОВ «АУХСБУРГІНВЕСТ», ані з боку його контрагента ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ», якими їх підписано, що відповідно унеможливлює ідентифікувати означених осіб, котрими підписано вказані документи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. №1936/11/13-11 сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Окрім того, судом з'ясовано, що у висновках наявного у матеріалах справи Акта ДПІ у Печерському районі м.Києва від 09.01.2013р. №27/22-9/37884049 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.10.2012р. по 31.10.2012р.», встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків між ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ» та покупцями, у зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, що відповідно свідчить про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ» здійснюється поза межами правового поля, та не набуттям належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.
Таким чином, наведені обставини та досліджені судом наявні у справі письмові докази у їх сукупності, слугують підставою для висновку, що господарські операції між позивачем - ТОВ «АУХСБУРГІНВЕСТ» та ТОВ «ІСТ-ВЕСТ-ТОРГ», не мали реального характеру, а їх виконання оформлено суто документально, без мети реального настання правових наслідків.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо правомірності та ґрунтовності донарахування ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС позивачу суми податку на додану вартість у розмірі 37229,04грн.
Вищевикладене спростовує твердження позивача, наведені у позовній заяві.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.ч.1,4 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відтак, беручи до уваги наведене та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АУХСБУРГІНВЕСТ» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2013р. №0000692260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 46536,30грн., не обґрунтовані, документально не підтверджені, не ґрунтуються на положеннях чинного податкового законодавства, отже задоволенню не підлягають.
У зв'язку з тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, витрати по сплаті судового збору у сумі 487грн. 20коп. покладаються на позивача, відповідно до положень ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст.2, 4, 7-9, 11, 12, 69, 71, 94, ч.6 ст.128, ст.ст.158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АУХСБУРГІНВЕСТ» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2013р. №0000692260 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 46536,30грн., відмовити.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому приписами ст.254 КАС України.
Суддя Харченко Ю.В.