13.08.2014 м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальну справу за апеляціями прокурора прокуратури Рахівського району та захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 14.04.2014 року.
Цим вироком:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, з середньою освітою, не одружений, не працючий, що має на утриманні одну неповнолітню дитину, судимий 11.04.2012 року Рахівським районним судом Закарпатської області за ст. 185 ч.3 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі, підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 (три) роки, засуджений:
- за ч.3 ст. 185 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі;
На підставі ст.71 КК України частково приєднано покарання за вироком суду від 11.04.2012 року і остаточно до відбування ОСОБА_6 призначено покарання 04 (чотири) роки 01 ( один) місяць позбавлення волі.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу залишено - тримання під вартою.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 постановлено рахувати з 25.05.2012 року.
Речові докази по справі, а саме: кусок алюмінієвого дроту, який знаходиться на зберіганні у ОСОБА_8 залишено останньому як власнику.
Згідно вироку ОСОБА_6 визнаний винуватим за вчинений злочин при таких обставинах.
Так, ОСОБА_6 26.04.2012 року, приблизно о 01 годині з метою крадіжки, повторно, таємно проник на подвір'я будинку, яке обладнане огорожею і належить громадянину ОСОБА_8 і знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав спочатку мідну трубу довжиною 3,2 метра, діаметром 150 мм. вартістю 40 грн., продовжуючи свій злочинний умисел 27.04. 2012 року проник на подвір'я вищевказаного будинку, близько 01 години, звідки таємно викрав три алюмінієві бочки вартістю 350 грн. за одну, всього на загальну суму 1 050 грн., бронзову сітку довжиною 3 метра вартістю 150 грн., та алюмінієвий дріт довжиною 3,9 м. вартістю за один метр 4, 72 грн., а всього на суму 18,4 грн., чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 1 258, 40 грн..
-2-
В апеляції прокурор просить вирок суду від 14.04.2014 року скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально - процесуального закону, справу повернути на новий судовий розгляд. Вказує, що суд першої інстанції при постановленні вироку порушив вимоги ст.ст. 324, 334 КПК України. Зокрема, суд обмежився викладенням змісту показань підсудного, які той давав на досудовому слідстві, потерпілої ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , які були допитані в судовому засіданні, переліком деяких інших доказів і вказав, що приходить до переконання, що вина підсудного в злочині доведена. Крім того, судом у вироку не розкрито зміст досліджених у судовому засіданні письмових доказів. Підсудний визнав себе винним частково за ч.3 ст. 185 КК, не погодився з кваліфікацією його дій за кваліфікуючою ознакою - крадіжка поєднана з проникненням у сховище, оскільки вважає, що огороджена територія подвір'я не є сховищем, обставини події виклав інакше, ніж вони встановлені органом досудового слідства, показання підсудного містять розбіжності, які судом не з'ясовані. В порушення вимог ч.4 ст.67 КК України при призначенні покарання підсудному ще раз врахував як обставину, що обтяжує покарання рецидив злочинів, хоча вказана обставина як повторність врахована як ознака злочину при кваліфікації дій підсудного.
В апеляції захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 просить змінити вирок суду від 14.04.2014 року, виключити із мотивувальної частини вироку твердження про вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та вважати ОСОБА_6 засудженим за ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі і на підставі ст.71 КК України до призначеного покарання за даним вироком частково приєднати невідбуте покарання за вироком від 11.04.2012 року та остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на чотири роки і один місяць, та з урахуванням особи підсудного, його сімейних обставин, важкої хвороби доньки, хвороби матері, у якої на утриманні залишилась донька, тяжкості вчиненого злочину, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, думки потерпілої, яка просила не позбавляти підсудного волі, з урахуванням строку перебування під вартою, у період якого він повністю усвідомив наслідки скоєння злочину, звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням із застосуванням ст.76 КК України. Вважає, вирок необґрунтованим і незаконним у зв'язку з допущеними істотними порушеннями вимог кримінально - процесуального закону, однобічністю та неповнотою досудового та судового слідства, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Судом вірно зазначено у вироку про те, що в судовому засіданні ОСОБА_6 свою вину у скоєнні крадіжки перерахованого майна визнав повністю, однак абсолютно невірно викладено надані суду покази ОСОБА_6 .. Неодноразово ОСОБА_6 давав покази суду і наголошував, що всі речі з городу потерпілого ОСОБА_8 було викрадено в ніч з 25 на 26 квітня 2012 року, які відразу в ту же ніч були винесені за межі огорожі і сховані на березі річки «Тиса». Частину з викраденого було принесено додому в той же вечір, а іншу частину наступної ночі, але проникнення на огород потерпілого наступної ночі вже не було, бо все викрадене було сховано за межами огороду в першу же ніч. Саме на таких показах щодо послідовності викраденого наполягав ОСОБА_6 , але незрозуміло чому зовсім інакше ці покази викладено у оскаржуваному вироку. З постанови слідчого 11.05.2012 року вбачається, що кримінальну справу також було порушено за фактом крадіжки, що була скоєна в ніч з 25 на 26 квітня 2012 року, про це свідчить і протокол заяви потерпілого ОСОБА_8 . За наявності таких доказів і відсутності протилежних, суду слід було визнати, що крадіжку майна було скоєно одноразово в ніч з 25 на 26 квітня 2013 року, а відтак повторне вчинення ОСОБА_6 крадіжки чужого майна, з урахуванням попереднього вироку, мало місце не в період іспитового строку при
-3-
набранні цим вироком від 11.04.2012 року законної сили, який 27.04.2012 року набув законної сили, про що прямо і зазначено у вироку. Також, спірною є кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.3 ст. 185 КК України, а саме наявність такої кваліфікуючої ознаки як крадіжка, поєднана з проникненням у сховище, оскільки викрадені речі знаходились в огороді на відкритій місцевості, за житловим будинком потерпілого, тобто на площі території хоч і облаштованій огорожею, але не спеціально пристосованій для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, а тому така територія не може вважатися як сховище і дії ОСОБА_6 у цій частині обвинувачення слід кваліфікувати за ч.2 ст.185 КК України. Висновки суду про проникнення на територію огороду потерпілого як в ніч на 26 квітня та потворно в ніч на 27 квітня є лише припущенням. При врахуванні обставин, які пом'якшують покарання суд не вказав і не врахував про добровільне відшкодування заподіяної злочином шкоди та про те, що не просто має на утриманні малолітню дитину, а дитину - інваліда, яка потребує постійного лікування та догляду. Також, судом невірно зазначеного у вироку і враховано при призначенні покарання як обставину, яка обтяжує покарання - рецидив злочину.
В доповненні до апеляції засуджений ОСОБА_6 вказує, що у протоколі усної заяви потерпіла ОСОБА_10 вказала., що викрадення він скоїв в ніч з 25 на 26 квітня 2012 року. Огляд місця події слідчий проводив у його відсутності. Просить врахувати пом'якшуючі обставини: явку з повинною, зізнання у вчиненні злочину, відшкодування матеріальної шкоди, відсутність батька, пенсійний вік матері та інвалідність його доньки.
Інші учасники кримінального процесу вирок суду не оскаржують.
До початку апеляційного розгляду засуджений ОСОБА_6 подав до суду апеляційної інстанції заяву, у якій виклав прохання про звільнення його від відбування покарання, призначеного вироком суду першої інстанції, на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року, зі змінами внесеними згідно із Законом № 1246-VII від 06.05.2014 року.
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник ОСОБА_5 за погодженням із засудженим ОСОБА_6 відмовилися від своїх апеляційних вимог.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду щодо доводів апеляції, промову прокурора, який не підтримав апеляцію прокурора, що підтримував обвинувачення в суді першої інстанції, оскільки вважає вирок законним та обґрунтованим, пояснення захисника та засудженого, які заперечили апеляцію прокурора, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 365 КПК України апеляційний суд перевіряє рішення суду першої інстанції в межах апеляції з точки зору його законності та відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи й дослідженим у судовому засіданні доказам.
Кваліфікація судом першої інстанції діяння вчиненого засудженим ОСОБА_6 за ч.3 ст.185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна, вчинена повторно, поєднана з проникненням у сховище, є правильною.
-4-
Вина підсудного ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, доведена, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами.
Так, з показань підсудного ОСОБА_6 вбачається, що 26.04.2012 року близько 1 години, проник у дворогосподарство по АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_8 звідки з під насіву таємно викрав спочатку мідну трубу, а потім викрав три алюмінієві бочки, бронзову сітку та алюмінієвий дріт. Всі викрадені речі переніс та сховав у покинутому приміщенні неподалік, а у удень 27.04.2014 року переніс викрадені речі до себе додому за адресою АДРЕСА_1 , після чого здав викрадені на передодні речі на металобрухт громадянину ОСОБА_11 , за які отримав кошти в розмірі 520 грн., з яких 100 грн. дав ОСОБА_12 за сприяння у здачі металобрухту. Зароблені таким чином гроші витратив на придбання їжі. У скоєнні крадіжки щиро розкаявся.
Мотивуючи висновки про винуватість підсудного ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, суд обґрунтовано послався на показання потерпілої ОСОБА_10 , а також свідка ОСОБА_11 , та письмові докази наявні у матеріалах справи і перевірені судом під час судового розгляду справи.
Так, з показань потерпілої ОСОБА_10 вбачається, що разом зі своєю сім'єю проживає у АДРЕСА_2 . Будинок з усіх сторін огороджений металевою сіткою для обмеження доступу сторонніх осіб, висотою приблизно 170 см.. 07.05.2012 року коли її чоловік повернувся з лікарні додому, вона йому повідомила, про те, що невідомі особи з їх дворогосподарства викрали трубу, три алюмінієві бочки, дріт та сітку.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що в кінці квітня 2012 року за 520 грн. придбав три алюмінієві бочки, дріт, сітку та кусок труби у ОСОБА_12 , з яким був ОСОБА_6 .. Про те, що металобрухт є краденим не знав. Придбаний ним металобрухт здав циганам.
Крім показів потерпілої та свідка, вина ОСОБА_6 стверджується зібраними у справі письмовими доказами, які досліджені в судовому засіданні;
- протоколом заяви про злочин ОСОБА_8 , який повідомив про скоєння крадіжки з його дворогосподарства ( т.1 а.с. 14);
- протоколом огляду місця події, а саме подвір'я будинку АДРЕСА_2 ( т.1 а.с. 19-23);
- явкою з повинною, що написана власноручно ОСОБА_6 про крадіжку майна з дворогосподарства ОСОБА_8 ( т.1 а.с. 17).
Отже, з доводами апеляції прокурора про те, що вирок є незаконним та не обґрунтованим, колегія суддів не погоджується, оскільки суд першої інстанції розглядаючи дану справу в повному об'сязі дослідив докази та прийшов до переконання, що ОСОБА_6 винний у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст.185 КК України. Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні цього злочину відповідає фактичним обставинам справи і грунтується на зібраних у справі та досліджених у судовому засіданні доказах.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України суд призначає покарання з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Призначаючи покарання підсудному ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ним злочину, наявність обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття, сприяння розкриттю злочину, визнання вини, те, що має на утриманні одну неповнолітню дитину, наявність обставин, які обтяжують покарання -
-5-
рецидив злочину і призначив ОСОБА_6 остаточне покарання з врахуванням даних про особу підсудного, який за місцем проживання характеризується позитивно, є особою яка раніше притягувалася до кримінальної відповідальності, його схильність до крадіжок та обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення і перевиховання його можливе лише шляхом ізоляції його від суспільства, а призначене покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінально - процесуального закону при провадженні досудового і судового слідства, які б тягнули за собою скасування або зміну вироку апеляційним судом не встановлено.
За таких обставин, підстав для скасування чи зміни вироку колегія суддів не вбачає.
Щодо клопотання засудженого ОСОБА_6 про застосування до нього положень Закону України «Про амністію у 2014 році» то колегія суддів його відхиляє, оскільки відповідно до ст. 8 п. «в» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо застосування амністії в Україні» №1246-VII від 06.05.2014 року, амністія не поширюється на осіб, які звільнені судом від відбування покарання з випробуванням і до закінчення визначеного судом іспитового строку знову вчинили умисний тяжкий злочин або особливо тяжкий злочин.
Отже, доводи клопотання ОСОБА_6 про застосування до нього положень Закону України «Про амністію у 2014 році» не знайшли свого підтвердження, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки засуджений ОСОБА_6 даний злочин вчинив після постановлення вироку 11.04.20014 року, а тому задоволенню таке клопотання не підлягає.
Керуючись п.11 Перехідних положень КПК України (2012 року), ст. ст. 365, 366 КПК України (1960 року), апеляційний суд,-
у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про застосування до нього положень Закону України «Про амністію у 2014 році» відмовити.
Апеляцію прокурора - залишити без задоволення, а вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 14.04.2014 року щодо ОСОБА_6 -без змін.
Судді: