07 серпня 2014 р.м.ОдесаСправа № 1522/25527/12
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Турецький О.С.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 29 листопада 2012 року за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України та Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси про зобов'язання відновити і виплачувати пенсію за віком пенсіонеру, який мешкає за межами України,-
15 квітня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м.Одеси із позовом Пенсійного фонду України та Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси, в якому просила суд:
- зобов'язати Управління ПФУ в Суворовського району м.Одеси прийняти рішення про поновлення їй виплати пенсії за віком, яку вона отримувала до виїзду на постійне місце проживання за межі України;
- зобов'язати Управління ПФУ в Суворовському районі м. Одеси відновити їй виплату даної пенсії з моменту звернення - з 14 вересня 2009 року;
- стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду в сумі 15000 доларів США.
Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 29 листопада 2012 року (ухваленою в порядку скороченого провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, позивач ОСОБА_1 15.02.2013р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.11.2012 року, прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Згідно приписів ч.8 ст.183-2 та п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, з 01.08.1996 року до 2001 року отримувала пенсію за віком, оформлену в Суворовському райсобесі м.Одеси, що підтверджується копіями пенсійного посвідчення НОМЕР_2 та закордонного паспорту НОМЕР_1.
У зв'язку з виїздом в квітні 2001 року на постійне місце проживання до Ізраїлю позивачці був сплачений аванс в сумі пенсії за 6 (шість) місяців, а в подальшому виплата пенсії була зупинена.
Вказані факти не спростовуються сторонами.
14 вересня 2009 року позивачка звернулася до Пенсійного Фонду України із заявою про поновлення виплати їй пенсії, але Пенсійний Фонд України своїм листом від 17.06.2010р. №1089 надав відповідь, в якій, посилаючись на те, що рішення Конституційного суду України №25-рп/2009 поширюється лише на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року, фактично відмовив їй в поновленні виплати пенсії.
Не погоджуючись із вказаним рішенням пенсійного органу, позивачка оскаржила його до суду.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив з того, що позивачка пропустила встановлений законом строк для звернення до суду із даними позовними вимогами, а також з того, що оскаржувані дії УПФУ є правомірними та відповідають діючому законодавству.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно вивчивши матеріали справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими та не заснованими на законі, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Слід вказати, що до 2001 року міжнародного договору між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії громадянам, які проживають за кордоном не існувало і така угода була укладена тільки 29.09.2012р.
Отже, враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси, припиняючи у 2001 році виплату пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з її переїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю діяло відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин.
Далі, як встановлено судовою колегією, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року по справі №1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.
У відповідності до приписів ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з огляду на зазначене вище, положення п.2 ч.1 ст.49 та другого речення ст.51 Закону втрачають чинність з 07.10.2009 року, тобто з дати прийняття рішення Конституційним Судом України №25-рп/2009.
Таким чином, вищезазначене рішення Конституційного Суду України є безумовною підставою для поновлення позивачу виплати пенсії.
Як слідує зі змісту ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Таким чином, враховуючи вказані вище обставини та приписи діючого законодавства, судова колегія вважає, що позивачка, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни нашої держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Отже, за таких обставин, на думку суду апеляційної інстанції, відмова відповідачів у поновленні позивачу виплат пенсії за віком, яку вона отримувала до виїзду на ПМЖ в Ізраїль є протиправною та порушує її права, оскільки остання, як громадянка України, згідно із рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. по справі №1-32/2009, має право на продовження виплат її пенсії з 14.10.2009 року, т.б. з моменту звернення до пенсійного органу з відповідною заявою.
Разом з тим, як видно з матеріалів справи, позивачка, отримавши в червні 2010 року від пенсійного органу відмову в поновлені виплат пенсії, звернулася до суду із даним позовом лише тільки 15.04.2011 року, т.б. з пропуском встановленого законом строку.
Так, відповідно до ст.99 діючого КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як слідує з вимог ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
В зв'язку з викладеним, апеляційний суд, приймаючи до уваги відсутність у позивачки належних доказів поважності причин пропуску нею встановленого законом 6-місячного строку на звернення до суду із цим позовом та письмового клопотання про його поновлення, приходить до висновку про залишення її позовних вимог в частині зобов'язання Управління ПФУ в Суворовському районі м. Одеси відновити виплату пенсії за період з 14.10.2009 року по 14.10.2011 року - без розгляду.
Стосовно ж позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів моральної шкоди в сумі 15000 дол.США, то колегія суддів апеляційного суду, як і суд 1-ї інстанції, також вважає їх необґрунтованими та недоведеними, і , в свою чергу, зазначає наступне.
Так, відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з
протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Одночасно, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що абзацами І-ІІІ п.9 вказаної Постанови Пленуму ВСУ №4 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд також повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Таким чином, що ж стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 15000 дол. США, то суд апеляційної інстанції, виходячи з загальних засад судочинства щодо справедливості, добросовісності і розумності, які закріплені в ст.ст.3,23 ЦК України, з урахуванням конкретних обставин справи, відсутності належних доказів та точного розрахунку заявленої суми в національній валюті України, а також приймаючи до уваги, що частина позовних вимог позивачки задоволена, що, в свою чергу, і так є достатньою моральною компенсацією, вважає за необхідне відмовити у задоволенні цих п/вимог в повному обсязі.
Отже, за таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення усіх позовних вимог позивача, і в свою чергу, рахує за необхідне, частково задовольнити даний позов.
До того ж, судова колегія звертає увагу й на те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, а також приписи ст.ст.8,19,24,46,147 Конституції України, ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і ч.3 ст.2 Протоколу №4 «Конвенції про захист прав і основних свобод людини», судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Отже, виходячи з вказаного вище, колегія суддів, діючи виключно в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ч.2 ст.11, ч.2 ст.162 та ст.202 КАС України, приходить до висновку про наявність усіх законних підстав для скасування постанови суду 1-ї інстанції і прийняття нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову та одночасне залишення частини позовних вимог без розгляду.
Керуючись ст.ст.183-2,195,197,198,202,205,207,254 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 29 листопада 2012 року - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині вимог щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси відновити виплату пенсії за період з 14.10.2009 року по 14.10.2011 року - залишити без розгляду.
В іншій частині прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком, починаючи з 15 жовтня 2011 року.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко