01 липня 2013 року м. Чернівці Справа № 824/1303/13-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Маренича І.В.
секретаря судового засідання - Орищука І.І.
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ;
представника відповідача - Пуйко Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заборгованості,-
ОСОБА_1 (далі-позивач) просив суд стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі-відповідач) грошову компенсацію за речове майно в розмірі 11422,19 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що він проходив військову службу з 1 серпня 1986 року по 22 листопада 2012 року на різних посадах в Збройних Сила України.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних сил України (по особовому складу) від 22.11.2012 року №570, позивача було звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я.
Стверджує, що за час проходження військової служби у зв'язку з відсутністю речового майна, обласний військовий комісаріат не видав йому майна на загальну суму 11422,19 грн.
29 січня 2013 року відповідач видав довідку згідно якої загальна вартість речового майна, що підлягає видачі позивачу становить 11422,19 грн.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав повністю та просив його задовольнити, посилаючись на обставини зазначені в позові.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, та просив відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника військового комісара Кельменецько-Сокирянського об'єднаного районного військового комісаріату Чернівецької області Західного оперативного командування.
Згідно наказу командувача Сухопутних військ Збройних сил України (по особовому складу) від 22.11.2012 року №570 позивача звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я відповідно до пункту “б” ч. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з правом носіння військової форми одягу (вислуга років в ЗС 26р. 03 дн.) (а.с. 6).
У зв'язку з невиплатою грошової компенсації взамін не отриманого речового майна, позивач звернувся до відповідача із заявою.
29 січня 2013 року відповідачем видано довідку, згідно якої загальна вартість речового майна, яка підлягає видачі майору ОСОБА_1 становить 11422,19 грн. (а.с.7).
Листом від 29 січня 2013 року № 171 військовий комісаріат ІНФОРМАЦІЯ_1 надав відповідь, в якій відмовив позивачу в задоволенні заяви та виплаті грошової компенсації взамін речового майна, вмотивувавши це відсутністю необхідних коштів (а.с.5).
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 5 ст. 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Законом № 2011-XII).
Статтею 1 цього Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону України № 2011-XII продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 2 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. №1444 (далі-Положення), метою речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців в обмундируванні, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазнево-пральному обслуговуванні особового складу.
Відповідно до п. 27 цього Положення військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Таким чином, на день підписання наказу про звільнення зі служби позивач мав і має на даний час передбачене Положенням право на отримання при звільненні зі служби грошової компенсації за належне йому речове майно.
Порядком відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час (далі - Порядок) визначається відпуск речового майна військовим частинам, закладам, установам та організаціям, застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час та встановлюються норми утримання речового майна на одного військовослужбовця у військових частинах (п.п.1.1 п. 1 Порядку відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час затверджено наказом Міністра оборони України від 31.12.2006 р. № 45, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.02.2006 р. за № 125/11999 (далі - Порядок)).
Відповідно до п 3.1.12 згаданого Порядку грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі (додаток 4), яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Як видно із довідки від 29 січня 2013 року позивачу визначено суму грошової компенсації замість речового майна в розмірі 11422,19 грн.(а.с. 9).
Згідно виданої довідки також слідує, що відповідач фактично визнав право позивача на отримання речового майна та на одержання зазначеної у ній суми грошової компенсації при звільненні, оскільки сам визначив її розмір.
Таким чином, на час розгляду справи відповідачем нарахована, але не виплачена позивачу грошова компенсація за речове майно на суму 11422,19 грн.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач порушив покладений на нього обов'язок виплатити грошову компенсацію взамін за не отримане речове майно.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем вчинено бездіяльність щодо невиплати позивачеві грошової компенсації взамін не отриманого речового майна в розмірі 11422,19 грн., а позовна вимога такою, що підлягає задоволенню.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На думку суду позивач довів належними та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог в частині виплати грошової компенсації за речове майно.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи вищезазначене, повно, всебічно дослідивши докази по справі, об'єктивно оцінивши їх, суд приходить до висновку, що позов належить до задоволення повністю.
Відповідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а тому судовий збір в сумі 114,70 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 71, 79, 86, 94, 122, 158-163 КАС України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Чернівецький обласний військовий комісаріат виплатити ОСОБА_1 (прож. АДРЕСА_1 , ін. код. НОМЕР_1 ) грошову компенсацію взамін недотриманого речового майна, у розмірі 11422 (одинадцять тисяч чотириста двадцять дві) грн. 19 коп.
3. Стягнути з Державного бюджету України понесені ОСОБА_1 судові витрати у сумі 114,70 грн., сплачені згідно квитанції №001801261 від 17.06.2013 року.
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.
У судовому засіданні 1 липня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову виготовлено в повному обсязі 5 липня 2013 року.
Суддя І.В.Маренич