Справа № 455/70/14 Головуючий у 1 інстанції: Лойзик М.В.
Провадження № 22-ц/783/5047/14 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.
Категорія:05
11 серпня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: судді Бакуса В.Я.,
суддів: Гірник Т.А., Левика Я.А.,
секретаря: Глинського О.А.,
з участю: представника позивачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 27 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Старявської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, ОСОБА_7, треті особи - приватний нотаріус Старосамбірського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_9, Реєстраційна служба Старосамбірського районного управління юстиції Львівської області, про визнання недійсними правовстановлюючих документів на нерухоме майно, визнання недійсним заповіту, визнання права власності на частину будинковолодіння, -
встановила:
рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 27 травня 2014 року у задоволені вищевказаних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржили позивачі, просять рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх вимоги, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, апелянти зокрема зазначають, що станом на 15 квітня 1991 року вони були членами колгоспного двору АДРЕСА_1, після зазначеної дати вони не виділяли жодного майна з колгоспного двору, а набуття ними іншого майна після зазначеної дати не може свідчити про виділення їм частки колгоспного двору. Крім того, апелянти посилаються на те, що суд до зазначених правовідносин застосував норми ст.ст. 123, 124 ЦК УРСР, які на правовідносин після 15 квітня 1991 р. не застосовуються, а відповідачі не довели, що при переселені в новий будинок вони (апелянти) взяли з майна колишнього колгоспного двору своїх 4/5 частки.
Представник відповідача - Старявської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, треті особи - приватний нотаріус Старосамбірського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_9, Реєстраційна служба Старосамбірського районного управління юстиції Львівської області у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення щодо часу та місця розгляду справи.
За таких обставин, у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників процесу - представника позивачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги, відповідача ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_8 на заперечення апеляційної скарги, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Встановлено, що 16 січня 2014 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом та, з уточненням позовних вимог, просили визнати недійсним правовстановлюючі документи на нерухоме майно колгоспного двору АДРЕСА_1, визнати недійсним заповіт ОСОБА_10, посвідчений 08.05.2007 у Старявській сільській раді, щодо розпорядженням 4/5 майна зазначеного двору та визнати за ними (позивачами) за кожним по 1/5 ідеальній частці майна зазначеного будинковолодіння. На обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що станом на 15 квітня 1991 року разом із ОСОБА_10, яка була головою колгоспного двору, проживали у будинку АДРЕСА_1, який мав статус колгоспного двору. Хоч у листопаді 1992 року поселилися у новозбудованому житловому будинку АДРЕСА_2, проте із колгоспного двору не виходили, частка майна колгоспного двору їм не визначалася та не виділялася. Оскільки вони систематично підтримували будинковолодіння ОСОБА_10 у належному стані, відтак до останнього надіялися на свою частку. Проте після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 довідалися, що право власності на майно колишнього колгоспного двору за заповітом ОСОБА_10 оформлено на її дочку ОСОБА_7
Відмовляючи у задоволені вимог позивачів районний суд виходив з того, що позивачі вийшли з колгоспного двору із своїм особистим майном та коровою, а відповідачка сплатила їм 2 000 грн., а відтак виділили свою частку.
Однак повністю погодитись з таким висновком колегія суддів не може з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Проте повністю зазначеним вимогам закону рішення районного суду не відповідає.
Частиною 1 ст.112 ЦК УРСР передбачено, що колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).
Розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (ч.2 ст.123 ЦК УРСР).
Під час розгляду справи встановлено, що підтверджується матеріалами справи, зокрема довідкою Старявської сільської ради Старосамбірського району Львівської області за № 292 від 15.11.2013 р. (а.с.18), що станом на 15 квітня 1991 року в спірному колгоспному дворі, головою якого була ОСОБА_10 (мати ОСОБА_3 та ОСОБА_7), проживали крім голови двору, позивачі (погосподарська книга № 2, сторінка 11 с. Катино).
Рішенням виконавчого комітету Великосушицької сільської ради Старосамбірського району від 13 листопада 1990 року № 49 затверджено рішення уповноважених членів колгоспу «Шлях до комунізму» від 08.10.1990 р. про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку в с. Буньковичі розміром 0,12 га (а.с.106).
Відповідно до будинкової книги (а.с.26-28) позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 значаться зареєстрованими з 06 травня 1993 року в с. Буньковичі Старосамбірського району Львівської області.
Згідно повідомлення Великосушицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області, довідки № 244 від 5 лютого 2014 року та особового рахунку господарства № 503 (погосподарська книга № 4 за 1991-1995 р.р., сторінка 22), вбачається, що станом на 01.01.1991 р. вже зареєстровано домогосподарство позивача ОСОБА_3 в с. Буньковичі (а.с.55, 56, 58).
Таким чином, встановлено, що позивачі вибули із колгоспного двору в листопаді 1992 року.
Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 26 серпня 1992 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Старосамбірської районної ради № 75 від 21 березня 1991 року, власником житлового будинку АДРЕСА_1 є колгоспний двір, головою якого є ОСОБА_10 (а.с.198).
08 травня 2007 року ОСОБА_10 склала заповіт, яким все своє майно, що буде належати її на день смерті, заповіла дочці ОСОБА_7 (а.с.126).
09 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Старосамбірського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_7 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_10, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1, господарських будівель - літньої кухні сараю, будівлі для худоби та криниці (а.с.199).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.10.2013 р., власником вказаного житлового будинку є ОСОБА_7 (а.с.205).
Про те, що ОСОБА_10 у 2007 р. склала заповіт на ОСОБА_7 знали позивачі, що не заперечили в суді першої інстанції, що стверджується журналами судових засідань.
Як ствердили позивачі, що стверджується журналами судових засідань та технічним записом судових засідань, між ними та головою колгоспного двору і відповідачкою ОСОБА_7 в 2007 р. була домовленість про те, що остання сплатить за їх частки в дворі в сумі 6 тисяч грн., однак така сплатила в 2000 році лише 2 тис. грн., заявивши, що їх частка більше мне коштує.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).
На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питань землекористування.
Згідно зі ст.71 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності згідно зі ст.76 ЦК України починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Згідно з ст.257 ЦК загальна позовна давність установлюється тривалістю у 3 роки.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
Така ж позиція викладене й у п.11 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у справі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
В своїх запереченнях проти позову та в окремій заяві відповідач ОСОБА_7 заявляла про застосування строку позовної давності (а.с.52-54, 206).
Таким чином, оскільки позивачі вийшли з спірного колгоспного двору в 1992 році, знали про заповіт ОСОБА_10 та про порушене своє право на частку в майні колгоспного двору в 2007 році, відтак вони пропустили строк позовної давності за зверненням до суду за захистом свого права.
З урахуванням зазначеного не підлягає до задоволення вимога позивачів щодо визнання недійсним заповіту ОСОБА_10, оскільки за таких обставин підстав для визнання його недійсним немає.
Посилання апелянтів на те, що вони постійно доглядали за спірним господарством та підтримували його в належному стані під час проживання в господарстві ОСОБА_10, спростовується актом обстеження від 27.02.2014 р., складеного комісією за участю сільського голови М.Потічного, т.в.о. секретаря сільської ради Н.Яблонської та депутата сільської ради І.Войтовича, відповідно до якого будинок в незадовільному стані, прогнили вікна, двері, підлога, бляха будинку, якою покритий будинок, проіржавила та протікає. Внаслідок пожежі літньої кухні обгоріли крокви та стільці, які тримають покрівлю, прогнили двері, прогнила ванна кімната та зруйнований фундамент (а.с.59).
Посилання апелянтів на те, що районний суд в своєму рішенні невірно застосував ст.ст.123, 124 ЦК УРСР, оскільки зазначені норми на спірні правовідносини не поширюється, так як вони після 15.04.1991 р. не діяли, є безпідставним.
Так, Законом України № 3718-ХІІ від 16 грудня 1993 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» виключені ст.ст.120-1287 ЦК УРСР. В цьому Законі зазначено, що він набирає чинності з моменту його опублікування. Опублікований цей Закон був у Відомостях Верховної Ради за № 3 від 18.01.1994 р., ст.15 та в газеті «Голос України» від 06 січня 1994 року. Відтак, на час виникнення спірних правовідносин (15.04.1991 р.) зазначені статті діяли.
З врахуванням викладеного рішення районного суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені вимог з підстав. Викладених вище.
Відповідно до ч.2 ст.314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Керуючись ст.ст.303, 305, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1, 4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 27 травня 2014 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволені вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: Бакус В.Я.
Судді: Гірник Т.А.
Левик Я.А.