Справа № 802/1024/14-а
Головуючий у 1-й інстанції: Жернаков М.В.
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
05 серпня 2014 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.
при секретарі: Сокольвак Ю.В.
за участю:
представника позивача: Тишківського С.Л.
представника відповідача: Гуменюк О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асбет" (далі - позивач) до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.05.2014 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги відповідача.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що з 21.02.2014 по 24.02.2014 відповідач провів позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість за взаємовідносинами з приватним підприємством (далі ПП) "Пробуд" (код ЄДРПОУ 35823576) за липень 2013 року. За результатами перевірки 03.03.2014 складено акт № 500/22-03/38254571 (далі - акт перевірки).
Відповідно до висновків вказаного акта під час перевірки встановлено порушення позивачем: п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за липень 2013 року на 50000 грн.
На акт перевірки позивач 12.03.2014 подав письмові заперечення, які відповідач залишив без задоволення, про що листом від 19.03.2014 № 6077/10/2203 повідомив позивача.
На підставі висновків акта перевірки 20.03.2014 відповідач прийняв податкове повідомлення рішення № 00002462203 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 62500 грн., з яких 50000 грн. основного платежу та 12500 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем отримано та оплачено товар від контрагента ПП "Пробуд", за фактом отримання податкових накладних сформований податковий кредит, а отже відповідач зробив помилкові висновки щодо неправомірності включення позивачем до податкового кредиту липня 2013 року сум податку на додану вартість, сплачених у зв'язку з придбанням цементу у контрагента , та безпідставність формування позивачем показників своєї звітності з врахуванням цих сум.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.
Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
З матеріалів справи встановлено, що між позивачем та ПП "Пробуд" укладено договір поставки № 100/1 від 10.07.2013. Відповідно до цього договору ПП "Пробуд", як постачальник поставляє позивачу, як покупцю будівельні матеріали згідно з відповідними накладними, а покупець зобов'язаний приймати товар, оплачувати його на встановлених договором умовах.
Реальність здійснення господарських операцій підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжним дорученням та карткою розрахунків, оборотно-сальдовою відомістю, договором поставки товару.
Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.
Варто зазначити, що документи та інші дані, які спростовують реальність здійснення господарських операцій, що відображені в податковому обліку, повинні оцінюватись з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, змісту послуг, що надаються, тощо, а сама по собі наявність чи відсутність окремих документів та помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
При цьому відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також ним не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.
В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договірні відносини між позивачем та ПП «Пробуд» є реальними, оскільки, вони відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.
Згідно із п. 201.1 ст. 201 ПК України податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.
Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.
З аналізу наведених вище норм випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.
Щодо посилань відповідача на те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, то суд першої інстанції вірно вказав, що такі твердження ґрунтуються на припущеннях, що суперечить нормам КАС України. Факт наявності у сторін протиправного умислу при укладенні правочину відповідачем не доведено.
Окрім цього відповідач в акті перевірки, зазначаючи про наявність розбіжностей у сумах задекларованих позивачем сум податкового кредиту ПДВ, та податкових зобов'язань постачальника - ПП "Пробуд" за липень 2013 року, зазначає зовсім інші дані, які не стосуються предмета перевірки: суму ПДВ - 116666,76 грн. ПДВ, 50000 грн. податку, задекларованого позивачем; та зовсім інше підприємство покупця - TOB "Віндор", замість позивача - TOB "Асбет".
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.
Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 12 серпня 2014 року .
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Мельник-Томенко Ж. М.
Сторчак В. Ю.