Дата документу Справа №
№ 22-ц/778/3081/14 Головуючий у 1 інстанції: Кучеренко Н.В.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.
« 13» серпня 2014 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.
суддів: Сапун О.А.
Краснокутської О.М.
при секретарі: Евальд Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу по справі ОСОБА_3
на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 травня 2014 року
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання доручення на розпорядження та продаж майнового сертифікату недійсним, визнання майнового сертифікату незаконним та скасованим, визнання договору купівлі-продажу майнового сертифікату недійсним, -
В вересні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання доручення на розпорядження та продаж майнового сертифікату недійсним, визнання майнового сертифікату незаконним та скасованим, визнання договору купівлі-продажу майнового сертифікату недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він згідно договору дарування від 06.11.2003 року ВАР №833278 прийняв у дар майнові права ОСОБА_7 в майні пайового фонду КСП «Нива» Мелітопольського району в повному обсязі вартістю 6082 грн. ОСОБА_7 вказаний договір не оскаржувався.
ОСОБА_4, діючи в якості представника ОСОБА_7 на підставі довіреності від 11.05.2005 року, посвідченої Вознесенською сільською радою, уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу майнового паю ОСОБА_7 вартістю 4999 грн.
Укладення вказаного договору купівлі-продажу порушує його права в частині користування та розпорядження майном.
У відповідності до постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.06.2010 року по кримінальній справі №1-587/10 ОСОБА_9, яка обіймала посаду інспектора Вознесенської сільської ради, умисно протягом 2004-2005 року складала від імені голови сільради завідомо неправдиві офіційні документи, в тому числі майновий сертифікат на ім'я ОСОБА_7 вартістю 4999 грн.; ОСОБА_10 умисно склала завідомо неправдивий документ - доручення на ім'я ОСОБА_4 на розпорядження майновими сертифікатами без відома власників, в тому числі майновим сертифікатом ЗП-Х №1200 вартістю 4999 грн. ОСОБА_7 Кримінальне провадження вказаною постановою припинено на підставі акту амністії.
Таким чином, ОСОБА_7 не давала повноважень ОСОБА_4 підписувати договір купівлі-продажу з ОСОБА_5
На підставі зазначеного просив визнати доручення від 11.05.2005 року на ім'я ОСОБА_4 від імені ОСОБА_7 на розпорядження та продаж майнового сертифікату ЗП-Х №1200 вартістю 4999 грн. - недійсним; майновий сертифікат ЗП-Х №1200 на ім'я ОСОБА_7 вартістю 4999 грн. - незаконним та скасувати; договір купівлі-продажу вказаного майнового сертифікату, укладений від імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - недійсним.
Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 листопада 2013 року позов задоволено.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2013 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 листопада 2013 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня 2013 року залучено до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 лютого 2014 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_8 залишено без розгляду.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 травня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм процесуального права, зазначає, що строк позовної давності ним не пропущено, сплив трирічного строку припадає на 2014 рік, а не 2009 рік, як зазначав суд, та просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Стаття 12 ЦК України, передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.
Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до вимог ст. 16 ЦК України можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Обрання неналежного способу захисту може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Питання щодо виділення в натурі частки в майні колективного сільськогосподарського підприємства врегульовано Законом України від 14 лютого 1992 року № 2114 - ХІІ «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки», постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62.
Порядком визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення (п. п. 13,14) визначено, що право на пай засвідчується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), який видається сільською селищною або міською радою.
У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.
Для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копії відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності н майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.
Факт оформлення свідоцтва засвідчується гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради.
Оформлені свідоцтва реєструються у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 заявив позов про визнання недійсними доручення від 11.05.2005 року на ім'я ОСОБА_4 від імені ОСОБА_7 на розпорядження та продаж майнового сертифікату ЗП-Х №1200 вартістю 4999 грн., майнового сертифікату ЗП-Х №1200 на ім'я ОСОБА_7 вартістю 4999 грн. - договору купівлі-продажу вказаного майнового сертифікату, укладеного від імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на підставі ст.ст.2,3, 215 ЦПК України, посилаючись на невідповідність їх вимогам закону.
ОСОБА_3 не є стороною зазначених угод. В позовній заяві обґрунтовував пред'явлення позову захистом права власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, яке він вважав набутим за договором дарування від 06.11.2003 року, укладеному між ОСОБА_7 та ним. У п.5.2 договору дарування зазначено, що після нотаріального посвідчення договір підлягає реєстрації Вознесенівською сільською радою Мелітопольського району Запорізької області з метою отримання нового свідоцтва про право власності на майновий пай члена сільськогосподарського підприємства та одночасної реєстрації в Книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).
Доказів реєстрації цього договору Вознесенівською сільською радою Мелітопольського району Запорізької області та отримання свідоцтва право власності на майновий пай на час укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_3 не надав.
Таким чином, на час укладення оспорюваних правочинів процедура переходу права на майновий пай після укладення договору дарування ОСОБА_3 завершена не була. Між тим, передумовою захисту його прав власника майнового паю в судовому порядку в обраний ним спосіб є дотримання позивачем вимог зазначеного Порядку.
Враховуючи наведене, а також положення ст. 3 ЦПК України про те, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, але лише за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, колегія суддів вважає, що правових підстав у позивача для звернення до суду зі вказаним вище позовом не було.
Враховуючи, що відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України захисту підлягає порушене право, не можна визнати обґрунтованим висновок суду про звернення до суду з пропуском позовної давності та відмову у позові з цих підстав.
Доводи ОСОБА_3 про невизнання його права власності і наявність спору щодо майна, яке виділено в ході розпаювання єдиним комплексом і передано в оренду ПП «Антей» з посиланням на те, що ОСОБА_5 є недобросовісним набувачем права на майновий сертифікат, який був предметом договору купівлі-продажу, не можуть бути прийняті до уваги. Згідно з Цивільним кодексом України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 330, 387, 388, 392 ЦК України).
Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.
Однак, статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України.
Суд першої інстанції по суті правильно відмовив у позові, хоча і з інших підстав, тому судове рішення у відповідності до п.4 ст.309 ЦПК України підлягає зміні в частині підстав відмови у позові.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках зміни рішення.
Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 травня 2014 року змінити в частині підстав відмови у позові.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: