Дата документу Справа №
№ 22-ц/778/3609/14 Головуючий у 1 інстанції: Ачкасов О.М.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.
« 13» серпня 2014 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.
суддів: Сапун О.А.
Краснокутської О.М.
при секретарі: Евальд Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 08 липня 2014 року по справі
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним, -
В жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_6 Спадкоємцями першої черги є вона, їх дочка ОСОБА_7 та їх дочка ОСОБА_4 - відповідач по справі.
За час шлюбу вона з чоловіком набули у власність земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,1170 га на території Розумівської сільської ради ОСК «Рябінушка», яка утворилась з двох ділянок: одну ОСОБА_6 отримав як працівник ВАТ «Дніпроспецсталь», другу вони придбали у ОСОБА_8 14.08.1999 року. Під час приватизації у 2006 році земельні ділянки були об'єднані в одну.
Після смерті ОСОБА_6 вона з дочками звернулись до Восьмої Запорізької державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, проте тільки 03.08.2013 їй було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій через відсутність необхідних правовстановлюючих документів.
В усній розмові нотаріус повідомила про існування договору дарування земельної ділянки від імені ОСОБА_6 ОСОБА_4
Після звернення до ГУ Держземагенства у Запорізькій області та отримання витягу з Державного земельного кадастру, дізналась, що право власності на спірну ділянку зареєстровано саме за ОСОБА_6
В подальшому зверталась до Хортицького РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області з приводу протиправних дій відповідача, під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження отримала копію договору дарування від 06.07.2010 №1839, згідно якого ОСОБА_6 передав безоплатно ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1170 га, розташовану на території Розумівської сільської ради Запорізького району, ОСК «Рябінушка», діл. НОМЕР_1, державний кадастровий номер 2322188400:04:002:0720.
Крім того, на підставі положень ст.ст. 60,61,65 СК України вважає зазначений договір дарування недійсним, оскільки при посвідченні договору нотаріус повинен був отримати її згоду на розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Просила визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1170 га, яка розташована на території Розумівської сільської ради Запорізького району, ОСК «Рябінушка», діл. НОМЕР_1, державний кадастровий номер 2322188400:04:002:0720, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідченого 06.07.2010 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований за №1839.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 08 липня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що земельна ділянка приватизована під час шлюбу і у відповідності до ст.61 СК України є спільною сумісною власністю, договір дарування є недійсним, оскільки він укладений ОСОБА_6 без її згоди. Посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для визнання договору дарування земельної ділянки недійсними відсутні.
Предметом спору є нотаріально посвідчений договір дарування від 06.07.2010 р., за умовами якого ОСОБА_6 подарував ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1170 га, розташовану на території Розумівської сільської ради Запорізького району, ОСК «Рябінушка», діл. НОМЕР_1, державний кадастровий номер 2322188400:04:002:0720 (а.с. 13).
Оспорюючи зазначений договір, ОСОБА_3 посилалася на те, що зазначена земельна ділянка набута під час шлюбу і є спільною сумісної власністю.
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Аналогічна норма міститься в ст. 60 СК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Посилання ОСОБА_3 на придбання земельної ділянки НОМЕР_2 у 1999 р. за договором купівлі-продажу у вигляді акта про купівлю-продаж від 14.08.1999 р. між членами садового товариства „Рябінушка" є неприйнятним ( а.с. 16).
За вимогами ч. 1 ст. 132 ЗК України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються у письмовій формі та нотаріально посвідчуються.
Як вбачається із матеріалів справи позивачка не надала доказів укладення такої угоди.
Земельна ділянка не була об'єктом права приватної власності і не могла бути предметом купівлі-продажу між членами СТ „Рябінушка".
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,1170 га, розташована на території Розумівської сільської ради Запорізького району, ОСК «Рябінушка», діл. НОМЕР_1, ОСОБА_6 набута у власність шляхом приватизації 06.06.2006 року, що підтверджується розпорядженням голови Запорізької районної державної адміністрації №1/440 від 05.12.2005 р. і державним актом на право власності на земельну ділянку, який виданий на ім'я ОСОБА_6 ( а.с.10-12). Ці обставини визнаються позивачкою. Будь-які споруди за час перебування у шлюбі та на час дарування земельної ділянки на спірній земельній ділянці не зводились.
За змістом частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України можуть набувати право власності на земельну ділянку шляхом приватизації за умови наявності підстав набуття права на землю, передбачених статтею 116 ЗК України.
Оскільки правовідносини щодо набуття спірної земельної ділянки виникли в 2006 року, суд обґрунтовано керувався нормами СК України в редакції чинній на час їх виникнення, за якими приватизована земельна ділянка не є спільним майном подружжя, і обґрунтовано визнав, що спірна земельна ділянка була особистою приватною власністю ОСОБА_6 і він вправі був неї розпорядитися на свій розсуд у відповідності до ст.317 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги зводяться до посилання на ст. 61 СК України, в якій передбачалося, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Проте ці доводи є безпідставними.
Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно зі ч.ч. 1 та 2 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Закон № 2913-VI, яким ст. 61 СК України доповнено частиною п'ятою набрав чинності 9 лютого 2011 року і не має зворотної дії в часі, а тому не може бути застосований до спірних правовідносин.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 08 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: