Провадження № 11-кп/774/817/14 Справа № 195/160/13-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
07 серпня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5 ,
за участю прокурора: ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката: ОСОБА_7 ,
обвинувачених: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську кримінальне провадження за апеляційними скаргами виконуючого обов'язки прокурора Томаківського району Дніпропетровської області ОСОБА_10 , який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2014 року,
Вироком Томаківського районного суду м.Дніпропетровська від 21 березня 2014 року
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Чіта РФ, громадянина Російської Федерації, із середньою освітою, працюючого охоронцем в ВАТ «Тритон 3311», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
засудженого за ч.4 ст.296 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з відбуванням у кримінально-виправному закладі.
ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, з середньої освітою, розлученого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
засудженого за ч.4 ст.296 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців з відбуванням у кримінально-виправному закладі.
Як вбачається з вироку суду, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винними та засуджено за те, що 01 жовтня 2013 року близько 06 години 40 хвилин, вони, знаходячись в автомобілі марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням потерпілого ОСОБА_11 , рухаючись по автодорозі Одарівка-Томаківка-Вищетарасівка, поблизу с.Володимирівка Томаківського району Дніпропетровської області, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел, направлений на грубе порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи групою осіб, з метою залякування потерпілого, для того, щоб в подальшому не платити за проїзд, ОСОБА_8 направив заздалегідь заготовлений спортивно-тренувальний револьвер марки «PROFI 4,5» № НОМЕР_2 калібру 4 мм «Flober» в сторону потерпілого ОСОБА_11 та здійснив один постріл, влучивши йому в м'які тканини правої завушної області голови, завдавши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що зумовили короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6 діб, але не більше як три тижні, у вигляді одного непроникаючого сліпого вогнепального кульового поранення м'яких тканин правої завушної області.
Через декілька секунд після першого пострілу, з метою продовження залякування потерпілого ОСОБА_11 , обвинувачений ОСОБА_8 здійснив другий постріл в сторону потерпілого, однак не влучив в останнього. В цей час обвинувачений ОСОБА_9 , знаходячись у вказаному автомобілі, на задньому сидінні, за водієм ОСОБА_11 , проявляючи особливу зухвалість, діючи групою осіб, розкладним ножем, заздалегідь їм заготовленим, з метою залякування потерпілого, для того, щоб в подальшому не платити за проїзд, приставив його до лівого плеча потерпілого, що останній бачив у дзеркалі заднього виду, після чого, злякавшись, потерпілий ОСОБА_11 одразу застосував екстрене гальмування, звернув у лісосмугу та вистрибнув з автомобіля і втік, а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з місця скоєння злочину зникли.
Цим вироком задоволено цивільні позови потерпілого ОСОБА_11 та цивільного позивача ОСОБА_12 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_12 у відшкодування майнової шкоди 23 406 грн. та на користь ОСОБА_11 у відшкодування моральної шкоди по 25 000 грн.
На вирок районного суду подано апеляційні скарги:
Виконуючий обов'язки прокурора Томаківського району Дніпропетровської області ОСОБА_10 , який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в апеляційній скарзі та доповненнях до неї ставить питання про зміну вироку суду першої інстанції, оскільки в порушення вимог п.2 ч.4 ст.374 КПК України в мотивувальній частині описано два мотиви вчинення злочину - хуліганський та корисливий, який підлягає виключенню, а в резолютивній частині судом не вирішено питання про відшкодування процесуальних витрат, які згідно з обвинувальним актом складають 1 564 грн., а також не прийнято рішення щодо речових доказів - автомобіля марки «ЗАЗ «Lanos» державний номер НОМЕР_1 , мобільного телефону марки «Samsung» червоно-чорного кольору, рюкзака.
Обвинувачений ОСОБА_8 в апеляції та доповненнях до неї просить вирок змінити, звільнити його від відбування покарання з випробування на підставі ст.75 КК України або призначити інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі. Зазначає, що він є єдиним годувальником в сім'ї, на його утриманні знаходяться мати-пенсіонерка та неповнолітня сестра, а також цивільна дружина, яка за станом здоров'я не працює, та малолітня дочка; він має постійне місце проживання та місце роботи, в скоєному розкаюється.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, позицію прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора та доповнення до неї, просила змінити вирок у частині кваліфікації дій обвинувачених, визначити долю речових доказів і стягнути процесуальні витрати, думку обвинуваченого ОСОБА_8 про пом'якшення призначеного йому покарання, провівши судове слідство, перевіривши надані матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора з доповненнями до неї підлягає частковому задоволенню, у задоволенні апеляції ОСОБА_8 необхідно відмовити з наступних підстав.
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у скоєнні злочину, за який вони засуджені, повністю відповідають матеріалам справи та підтверджені ретельно дослідженими у судовому засіданні доказами та є правильними. Суд дійшов обґрунтованого та вмотивованого висновку про доведеність вини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України. Висновки суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину ніким не оскаржуються.
Згідно з вимогами ст.ст. 370, 372 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним за вчинення якого визнається обвинувачений.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку зазначив два різні мотиви вчинення злочину: з мотивів явної неповаги до суспільства та з метою залякування потерпілого, для того, щоб в подальшому не платити за проїзд, тобто корисливий мотив, і кваліфікував дії обвинувачених за ч.4 ст. 296 КК України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може на таких підставах.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Згідно з п.4 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Статтею 413 КПК України визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Апеляційним розглядом встановлено, що висновки суду про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України та кваліфікація дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за цією нормою закону є правильними та ґрунтуються на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, ретельно дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Проте, судом першої інстанції у вироку суду було необґрунтовано зазначено про вчинення обвинуваченими протиправних дій щодо потерпілого ОСОБА_11 з корисливих мотивів. У судовому засіданні та в суді першої інстанції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 давали послідовні показання про те, що умислу на заволодіння чужим майном вони не мали та відповідних дій не вчиняли. Ці показання підтвердив у судовому засіданні і потерпілий ОСОБА_11 .
З огляду на викладене, колегія суддів вважає висновки суду щодо вчинення обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 протиправних дій щодо потерпілого ОСОБА_11 з корисливих мотивів є помилковими та підлягають виключенню з мотивувальної частини вироку через неправильне тлумачення закону судом першої інстанції.
Крім того, обґрунтованими є доводи прокурора про зміну резолютивної частини вироку та вирішення питання щодо речових доказів - автомобіля марки «ЗАЗ «Lanos» державний номер НОМЕР_1 , мобільного телефону марки «Samsung» червоно-чорного кольору, рюкзака.
Відповідно до п.4 ст. 374 КПК України у резолютивні частині вироку зазначаються рішення щодо речових доказів і документів. Правила вирішення судом питання про долю речових доказів встановлені частиною 9 статті 100 КПК України.
Суд першої інстанції зазначені вимоги закону не виконав, тому колегія суддів дійшла висновку про те, що резолютивна частина вироку суду першої інстанції підлягає зміні, в ній необхідно зазначити, що речові докази у кримінальному провадженні, а саме: автомобіль «ЗАЗ «Lanos» державний номер НОМЕР_1 , переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_12 , необхідно вважати повернутим власнику, мобільний телефон марки «Samsung» IMEI НОМЕР_3 та рюкзак, що знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів Томаківського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області згідно з квитанцією № 153913 від 04 грудня 2013 року, підлягає поверненню власнику ОСОБА_8 .
Що стосується доводів апеляції прокурора про стягнення процесуальних витрат, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ст.ст. 118, 122 КПК України витрати, пов'язані із залученням стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що у справі було проведено експертизу холодної зброї (т.1 а.с. 91-96), дактилоскопічну експертизу (т.1 а.с. 121), балістичну експертизу (т.1 а.с. 127-130), судово-балістичну експертизу (т.1 а.с. 136-139). На проведення кожної експертизи витрачено 391 грн. 30 коп., що складає 1 564 грн. 80 коп. Але всі зазначені експертизи проведено Науково-дослідницьким експертно-криміналістичним центром ГУМВС України в Дніпропетровській області, що є державною експертною установою Міністерства внутрішніх справ України. Тому вимоги прокурора не гуртуються на вимогах закону, оскільки проведення експертиз здійснювалося за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України, і відповідно до вимог ст. 122 КПК України не підлягають стягненню з обвинувачених як процесуальні витрати.
Обговорюючи доводи апеляції обвинуваченого ОСОБА_8 щодо суворості призначеного покарання та про звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що вони задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Так, згідно з положеннями ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При призначенні покарання необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні особі покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, громадську небезпеку, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , та дійшов висновку про необхідність призначення покарання у вигляді позбавлення волі.
Вивченням матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, ОСОБА_8 є особою, яка в силу ст. 89 КК України не має судимості, неповнолітніх дітей не має, має мати-пенсіонерку за віком, на момент вчинення кримінального правопорушення мав постійне місце роботи, щиро розкаявся у вчиненому, вчинив кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.
Доводи засудженого щодо наявності ряду обставин, які пом'якшують покарання, та не враховані судом першої інстанції, та які б давали підстави для пом'якшення ОСОБА_8 покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, не відповідають матеріалам кримінального провадження. Із зазначених підстав апеляція обвинуваченого ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_8 відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, є справедливим та відповідатиме вимогам ч.2 ст. 50 КК України, згідно з якими покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судового рішення, не виявлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу виконуючого обов'язки прокурора Томаківського району Дніпропетровської області ОСОБА_10 , який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.
Вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2014 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , засуджених за ч.4 ст.296 КК України, змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 діяли з метою залякування потерпілого, для того, щоб в подальшому не платити за проїзд.
В резолютивній частині вироку зазначити, що речові докази у кримінальному провадженні: автомобіль «ЗАЗ «Lanos» державний номер НОМЕР_1 , переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_12 , необхідно вважати повернутим власнику; мобільний телефон марки «Samsung» IMEI НОМЕР_3 та рюкзак, що знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів Томаківського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області згідно з квитанцією № 153913 від 04 грудня 2013 року, необхідно повернути власнику ОСОБА_8 .
В іншій частині вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвалу може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
_______________ _______________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4