06 серпня 2014 р.м.ОдесаСправа № 515/371/13-а
Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Тимошенко Сергій Вікторович
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,
суддів: Крусяна А.В., Лук'янчук О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 01 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Татарбунарської міської ради Одеської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -ОСОБА_3 про визнання дій посадової особи органу місцевого самоврядування з приводу оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно протиправними, -
У вересні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись з адміністративним позовом про визнання дій посадової особи органу місцевого самоврядування з приводу оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно протиправними.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що заяву разом з третьою особою про видачу свідоцтва про право власності на спірне житло вона не писала, оскільки в той час перебувала за межами України, а її підпис у заяві є підробленим. Позивачі вважали дії посадових осіб місцевого самоврядування Татарбунарської міської ради Одеської області з приводу оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.11.2003 року протиправними, оскільки відповідач не мав право оформляти право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 у зв'язку з відсутністю акту комісії про прийняття об'єкту і введення в експлуатацію. Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для оформлення права власності з подальшою видачею свідоцтва про право власності.
Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 01 листопада 2013 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з даною постановою суду ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 уклали шлюб 05 вересня 1981 року, його було зареєстровано у м.Кишинів Молдови, актовий запис № 3541.
В період сумісного проживання в шлюбі сторонами було придбано старий будинок по АДРЕСА_2, який було оформлено на ОСОБА_1, і рішенням виконкому Татарбунарської міської ради № 152 від 02.06.1988 р. на підставі заяви ОСОБА_1 їй було надано дозвіл на знесення старого будинку та будівництво нового будинку.
Рішенням № 117 від 19.05.1988 р. ОСОБА_1 дозволено будівництво житлового будинку та видачу паспорту на забудову садиби у АДРЕСА_2; встановлено в натурі межі присадибної земельної ділянки, наданої ОСОБА_1 для будівництва індивідуального будинку по АДРЕСА_2; видано паспорти на забудову земельної ділянки, що вбачається із копій: з витягу з рішення, з акту винесення в натуру земельної ділянки, паспортів.
Із копії акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкту до експлуатації, призначеної рішенням Татарбунарської райдержадміністрації від 25.09.2003 р. слідує, що зазначена комісія визнала одноквартирний, одноповерховий житловий будинок по АДРЕСА_1, який будувався ОСОБА_1, ОСОБА_2 госпспособом, готовим до експлуатації.
А розпорядженням в.о. голови Татарбунарської райдержадміністрації зазначений акт державної технічної комісії затверджено, що видно з копії розпорядження.
04.11.2003 р. до Татарбунарської міської ради надійшла заява, підписана від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2 про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, що вбачається із її копії.
У судовому засіданні суду першої інстанції з'ясовано, що зазначену заяву написав ОСОБА_3 від свого імені та імені своєї дружини ОСОБА_1, з якою він перебував у шлюбі і яка на той час перебувала на заробітках на межами України. Його дії з цього приводу щодо відповідності вимогам закону перевірялись і постановами представника органу досудового розслідування від 05 липня та 23 вересня 2013 року, які не оскаржувались, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358 ( підроблення документів), ч.1 ст.190 ( шахрайство) КК України, закрито за відсутністю в його діях складу зазначених кримінальних правопорушень.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оформлення права власності на спірне нерухоме майно подружжя ОСОБА_1, ОСОБА_2 та видача свідоцтва про право власності на нього органом місцевого самоврядування - відповідачем у справі - виконано з дотриманням вимог чинного законодавства, в межах своїх повноважень.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Сімейного кодексу України.
За змістом ч.2 ст.65 Сімейного кодексу України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Таким чином ОСОБА_3, звернувшись до Татарбунарської міської ради з заявою від свого імені та імені ОСОБА_1 про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, діяв за згодою своєї дружини.
В ході судового розгляду встановлено, що зазначену заяву, виконком Татарбунарської міської ради своїм рішенням № 356 від 20.11.2003 р. вирішив оформити право приватної власності на житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_2, що слідує із копії цього рішення.
На підставі згаданого рішення виконкому Татарбунарською міською радою видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно якому будинок, розташований по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 в рівних частках.
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 26. 05.2008 р. розірвано шлюб між ОСОБА_1, ОСОБА_2, що вбачається з його копії.
Таким чином, в період перебування в шлюбі сторонами набуте спірне неру-хоме майно, яке відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оформлення права власності на спірне нерухоме майно подружжя ОСОБА_1, ОСОБА_2 та видача свідоцтва про право власності на нього органом місцевого самоврядування - відповідачем у справі - виконано з дотриманням вимог чинного законодавства, в межах своїх повноважень.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 01 листопада 2013 року у справі № 515/371/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: А.В. Крусян
Суддя: О.В. Лук'янчук