12 серпня 2014 року Справа № 920/2153/13
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Палій В.В.
розглянув касаційну скаргу Управління майна комунальної власності Сумської міської ради, м. Суми (далі - Управління),
на рішення господарського суду Сумської області від 04.02.2014 та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2014
зі справи № 920/2153/13
за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Сумської дирекції УДППЗ "Укрпошта", м. Суми (далі - Підприємство),
до Управління
про визнання частин договору недійсними.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - Мельник О.В.,
відповідача - не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Позов було подано про визнання недійсною частини ІІ Додатку № 3 "Розрахунок розміру місячної орендної плати за оренду нерухомого майна" (далі - оспорювана частина Договору) до договору оренди від 30.01.1998 № ФМ-309 (далі - Договір) у редакції зміни № 2 від 08.08.2011 (далі - Зміна № 2) до зазначеного розрахунку.
Рішенням господарського суду Сумської області від 04.02.2014 (суддя Соп'яненко О.Ю.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 (колегія суддів у складі: Сіверін В.І. - головуючий, Терещенко О.І. і Медуниця О.Є.), у позові відмовлено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Управління просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити та стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання касаційної скарги. Скаргу з посиланням на частину восьму статті 181, частину другу статті 759, частину другу статті 793 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частину другу статті 793, статтю 794 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), абзац перший частини першої статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон) мотивовано порушенням господарськими судами норм матеріального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.
Сторонами у справі укладено Договір, що діє в редакції зі змінами від 07.05.2008 № 2 і Зміною № 2 і за умовами якого: Управління передає, а Підприємство приймає у строкове платне користування (в оренду) на умовах, визначених Договором, нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, вул. Роменська, 88 на 1-му поверсі, площею 113,3 кв.м. (далі - Приміщення); орендна плата за Приміщення встановлюється відповідно до ставок орендної плати за нежитлові приміщення згідно з рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 10.02.1997 № 56 (пункт 5.1 Договору).
Згідно з названим рішенням розмір орендної плати складає 1,65 грн. за 1 кв.м орендованої площі.
Пунктом 4 зміни № 2 від 07.05.2008 до Договору визначено, що орендна плата за об'єкт оренди розраховується на підставі чинної Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, затвердженої відповідним рішенням Сумської міської ради. Базова ставка орендної плати встановлюється відповідним рішенням названої ради.
Відповідно до розрахунку розміру місячної орендної плати за оренду Приміщення (в редакції від 08.08.2011) орендна плата з 01.08.2011 по 31.12.2011 встановлюється на рівні 1 грн. на рік, а в подальшому складає: 1 041,37 грн. множиться на І п.р. (індекс інфляції за період з 01.06.2010 по грудень 2011 року) множиться на І м (індекс інфляції за перший місяць оренди) за січень 2012 року додається 20% ПДВ. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на поточний місяць.
Позивач зазначає, що вказаний розмір орендної плати не відповідає законодавчо встановленому розміру орендної плати за користування об'єктами державної та комунальної власності. Зокрема, на думку позивача, оспорювана частина Договору суперечить статті 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", і розмір річної орендної плати для позивача має становити 1 грн. на рік, тобто на рівні бюджетних організацій.
З системного аналізу зміни № 2 від 07.05.2008 до Договору, Зміни № 2 вбачається, що сторони погодили фактично повністю в новій редакції всі істотні умови раніше укладеного Договору, в тому числі стосовно розміру орендної плати.
Управлінням не доведено заявлені позовні вимоги та не подано доказів на підтвердження своєї позиції. Якщо ж сторони бажали внести зміни до Договору, який було укладено за правилами Цивільного кодексу України РСР 1963 року, та у разі, якщо нові відносини між ними містили ознаки, закріплені у статтях 793 і 794 ЦК України, то вони мали дотримуватися вимог останнього щодо обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання про наявність чи відсутність підстав для визнання недійсною оспорюваної частини Договору.
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо порядку зміни договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Частиною першою статті 12 Закону передбачено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Нормами спеціального Закону врегульовано питання щодо моменту укладення договору оренди державного та комунального майна, проте даний Закон не містить положень, які регулювали б питання щодо форми договору оренди, його нотаріального посвідчення чи державної реєстрації.
Відповідно до частини шостої статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 793 ЦК України (в редакції, яка була чинною станом на час внесення змін від 08.04.2008 № 2 до Договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, а договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає також державній реєстрації.
Згідно зі статтею 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.
Статтею 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
У силу приписів частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.
Підпунктом 2.6 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Попередні судові інстанції: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надав необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права, встановивши, що змінами від 08.04.2008 № 2 до Договору, невід'ємною частиною яких є Додаток № 3 - Розрахунком розміру місячної орендної плати за оренду нерухомого майна (із оспорюваними в частині змінами до нього від 31.12.2009 № 3 та від 01.04.2011 № 4), сторони виклали Договір у новій редакції, тобто погодили у новій редакції всі істотні умови раніше укладеного Договору, у тому числі питання орендної плати, проте не дотрималися вимог щодо обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації зазначених змін від 08.04.2008 № 2 до Договору; беручи до уваги, що договір, який не укладено, не може бути визнано недійсним, у тому числі невід'ємні частини (додатки) такого договору, - дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи Управління не спростовують висновків, викладених в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.
Таким чином, судові рішення зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 1117,1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Сумської області від 04.02.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 зі справи № 920/2153/13 залишити без змін, а касаційну скаргу Управління майна комунальної власності Сумської міської ради - без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Васищак
Суддя В. Палій