Справа №213/112/14 Головуючий в І інстанції
Провадження 22-ц774\1317\К14 Соловйова Л.Я.
Категорія № 6 (І) Доповідач - Турік В.П.
07 серпня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Турік В.П.,
суддів: Братіщевої Л.А., Грищенко Н.М.,
при секретарі: Булах К.А.,
за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника відповідача - Романовського Дениса Сергійовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_3, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_2, на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 03 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Криворізької міської ради, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської області, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції, про визнання в порядку спадкування права приватної спільної часткової власності на вбудоване у житловий будинок нежитлове приміщення по 1/2 частині за кожним,-
У жовтні 2013 року позивачі звернулися до суду з позовом до виконкому Криворізької міської ради про визнання права приватної спільної часткової власності на вбудоване у житловий будинок нежитлове приміщення по 1/2 частці за кожним позивачем.
Уточнивши позовні вимоги, в останній їх редакції позивачі просили суд визнати за ними право приватної спільної часткової власності в порядку спадкування на вбудоване у житловий будинок нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею -103,1 кв.м. - по 1/ 2 частині за кожним.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_5 посилаються на те, що до них у спадщину після смерті їх батька, ОСОБА_6, перейшло нежитлове вбудоване приміщення, розташоване на 1 поверсі 5-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Спадкодавцем за життя було здійснено перепланування спірного нежитлового приміщення, однак він не встиг оформити документи на перепланування. В процесі оформлення документів на спадкове майно була проведена технічна інвентаризація вказаного приміщення та виявлено перепланування:
- розібрана перегородка між приміщенням туалету-4, приміщенням-3, приміщенням - 1, приміщенням - 2 і туалетом - 4; виконана перегородка туалету в приміщенні - 2; виконані перегородки в приміщенні - 5; закритий дверний проріз вихід з приміщення1 на площадку сходової клітини; закритий віконний проріз в стіні по ряду "А" в приміщенні 1 і 6; закриті два віконних прорізи в стіні по ряду "В" в приміщенні 5; на місці віконного прорізу в приміщенні 5 виконаний дверних проріз - вхід в приміщення; виконаний ганок і пандус.
Відповідно до повідомлення БТІ, в результаті самочинно виконаного перепланування, загальна площа спірного нежитлового приміщення зменшилась на 0,8 кв.м. та складає 103,1 кв.м.
Для вирішення питання про оформлення права на спірне нежитлове приміщення позивачі звернулись до виконкому Криворізької міської ради, однак листом від 18.07.2012 року їм запропоновано звернутися до суду з даного питання.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 03 квітня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 та представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.
Зокрема, апелянти зазначили, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову на підставі ст.376 ЦПК України, не взяв до уваги, що правовстановлюючий документ може бути оформлений на всю земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, а не на її частину під вбудованим нежитловим приміщенням. Однак багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1, в якому розташоване вбудоване спірне нежитлове приміщення, знаходиться на балансі Управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради. Тобто, об'єднання співвласників мешканцями зазначеного будинку не створене, тобто надати в оренду або у власність земельну ділянку під цим будинком неможливо. Надання ж земельної ділянки в оренду або у власність під вбудоване у багатоквартирний житловий будинок приміщення чинним земельних законодавством України не передбачено.
Судом, на думку апелянтів, не дано належної правової оцінки тому, що позивачами до позову доданий технічний висновок «НДІпроектреконструкція», відповідно до якого при виконанні перепланування у спірному житловому приміщенні відсутнє втручання у несучі конструкції житлового будинку, та конструктивна схема житлового будинку не порушилася, у ньому проведено лише внутрішнє перепланування, тобто воно не порушує прав власників сусідніх житлових приміщень у житловому будинку та відповідає технічним нормам, після перепланування і до сьогоднішнього дня жодних претензій щодо проведених будівельних робіт з боку мешканців будинку не находило. Вказані зміни не становлять загрози основним конструкціям будівлі, не впливають на нормальну роботу комунальних споруд газо-, тепло-, водопостачання.
Крім того, судом першої інстанції залишено поза увагою, що задоволення позовних вимог щодо визнання права власності за позивачами на самочинно переплановане спірне нежитлове приміщення не суперечить чинному законодавству України, оскільки, Постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011р. «Про затвердження порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» прямо передбачений порядок прийняття в експлуатацію об'єктів, право власності на які визнано за рішенням суду. Оскільки батьком позивачів до моменту смерті право власності на спірне нежитлове приміщення після перепланування набуте не було, позивачі, як спадкоємці, здійснюють необхідні дії для набуття права власності на зазначене приміщення після перепланування.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції, як законне та обгрунтоване, на його думку, залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 05.08.2005 року батьком позивачів ОСОБА_6 було придбано приміщення, яке він орендував як суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа, за адресою: АДРЕСА_1 - вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 103,9 кв.м.. Договір посвідчений 05.08.2005 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області, зареєстрований в реєстрі за №4733.
Згідно копії витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 19.01.2006 року за ОСОБА_6 на праві приватної власності зареєстровано зазначене нежиле приміщення.
Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 22.08.2012 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року батька позивачів ОСОБА_6, спадщину отримали його сини - позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 - по 1/2 частині спадкового майна. Спадщина, на яку видано вказані свідоцтва, складається з вбудованого нежитлового приміщення, загальною площею 103,9 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1, що належала померлому на підставі договору купівлі-продажу від 05.08.2005 року.
30.08.2012 року Комунальним підприємством ДОР "Криворізьке БТІ" прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 і ОСОБА_5 на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Кожному з них належить 1/ 2 частка вказаного нежилого приміщення на праві приватної спільної часткової власності.
В 2012 році Дніпропетровським філіалом «Державного науково-дослідницького і проектно-вишукувального інституту «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» виготовлено технічний висновок на раніше виконане перепланування нежитлового приміщення АДРЕСА_1 згідно якого при візуальному обстеженні виявлено такі перепланування: розібрана перегородка між приміщенням туалету-4, приміщенням-3, приміщенням - 1, приміщенням - 2 і туалетом - 4; виконана перегородка туалету в приміщенні - 2; виконані перегородки в приміщенні - 5; закритий дверний проріз вихід з приміщення 1 на площадку сходової клітини; закритий віконний проріз в стіні по ряду "А" в приміщенні 1 і 6; закриті два віконних прорізи в стіні по ряду "В" в приміщенні 5; на місці віконного прорізу в приміщенні 5 виконаний дверних проріз - вхід в приміщення; виконаний ганок входу і пандус.
Згідно технічного висновку, при виконанні вказаних робіт відсутнє втручання в несучі конструкції житлового будинку; конструктивна схема житлового будинку не порушилась.
З копії поверхового плану, виготовленого 03.05.2012 року вбачається, що загальна площа нежитлових приміщень по документам становить 103,9 кв.м., після перепланування фактично - 103,1 кв.м. (а.с.18). Відповідно до експлікації внутрішніх площ - загальна площа нежитлових приміщень складає 103,1 кв.м. (а.с.19).
Згідно повідомлення КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» від 19.04.2012р. виявлено, що в результаті перепланування загальна площа вбудованого нежитлового приміщення АДРЕСА_1 зменшилась на 0,8 кв.м. та складає 103.1 кв.м. Дозвіл на будівництво в БТІ не надано (а.с.20).
Із копії листа Управління благоустрою та житлової політики виконкому міської ради в м.Кривий Ріг від 11.04.2013 року №2162/8, слідує, що житловий будинок АДРЕСА_1 значиться на балансовому обліку управління (а.с.26).
Згідно листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області від 08.07.2013 року за №14-806/06, позивачу ОСОБА_2 було надано роз'яснення щодо можливості і порядку прийняття в експлуатацію та оформлення правових документів на спірне нежитлове приміщення після його перепланування із роз'ясненням порядку видачі декларації про готовність об»єкта до експлуатації та переліку документів, які необхідні для цього (а.с.27).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 посилалися на те, що за життя їхнім батьком ОСОБА_6 було зроблено перепланування нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, яке перейшло до них у власність в порядку спадкування після смерті батька. Однак, за життя батько позивачів у встановленому законом порядку перепланування у спірному нежитловому приміщенні не узаконив, у зв'язку з чим позивачі, як спадкоємці, звернулися до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог та того, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об"єктів в порядку, іншому, ніж встановлено вищевказаними нормативними актами, не передбачено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Виходячи з положень частин першої і другої статті 331 ЦК України, частини першої статті 182 ЦК України та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.
Частинами третьою та четвертою статті 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вонизбудовані (будуються) на земельній .ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена їй для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до ч.3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земелькою ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.
Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.
У абз. 1 п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6 розяснено, що на підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч. 3 ст. 375 ЦК України).
Таким чином, ст. 376 ЦК України передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 цієї статті), і встановлено випадки, коли право власності на самочинне будівництво може бути визнане за рішенням суду за особою, що здійснила самочинне будівництво, або за власником земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу від 05.08.2005 року батьком позивачів ОСОБА_6 було придбано приміщення, яке він орендував як суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа, за адресою: АДРЕСА_1 - вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 103,9 кв.м.
Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 22.08.2012 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року батька позивачів ОСОБА_6, спадщину отримали його сини - позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 - по 1/2 частині спадкового майна. Спадщина, на яку видано вказані свідоцтва, складається з вбудованого нежитлового приміщення, загальною площею 103,9 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1, що належала померлому на підставі договору купівлі-продажу від 05.08.2005 року.
В 2012 році Дніпропетровським філіалом «Державного науково-дослідницького і проектно-вишукувального інституту «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» виготовлено технічний висновок на раніше виконане перепланування нежитлового приміщення АДРЕСА_1 згідно якого при візуальному обстеженні виявлено такі перепланування: розібрана перегородка між приміщенням туалету-4, приміщенням-3, приміщенням - 1, приміщенням - 2 і туалетом - 4; виконана перегородка туалету в приміщенні - 2; виконані перегородки в приміщенні - 5; закритий дверний проріз вихід з приміщення 1 на площадку сходової клітини; закритий віконний проріз в стіні по ряду "А" в приміщенні 1 і 6; закриті два віконних прорізи в стіні по ряду "В" в приміщенні 5; на місці віконного прорізу в приміщенні 5 виконаний дверних проріз - вхід в приміщення; виконаний ганок входу і пандус.
Згідно технічного висновку, при виконанні вказаних робіт відсутнє втручання в несучі конструкції житлового будинку; конструктивна схема житлового будинку не порушилась.
З копії поверхового плану, виготовленого 03.05.2012 року вбачається, що загальна площа нежитлових приміщень по документам становить 103,9 кв.м., після перепланування фактично - 103,1 кв.м. (а.с.18). Відповідно до експлікації внутрішніх площ - загальна площа нежитлових приміщень складає 103,1 кв.м. (а.с.19).
Згідно повідомлення КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» від 19.04.2012р. виявлено, що в результаті перепланування загальна площа вбудованого нежитлового приміщення АДРЕСА_1 зменшилась на 0,8 кв.м. та складає 103.1 кв.м. Дозвіл на будівництво в БТІ не надано (а.с.20).
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України). Тому звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво може мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Частиною 3 статті 10 та частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 59 ЦК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачами не було надано належного дозволу на право користування земельною ділянкою, звернення до компетентного державного органу, який повноважний вирішувати питання про відповідність перепланованого нежитлового приміщення будівельно-технічним нормам.
У зв'язку з чим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Посилання позивачів на те, що вони користуються земельною ділянкою, на якій розташоване спірне нежитлове приміщення та сплачують за це податки, не беруться до уваги колегією суддів, оскільки із квитанцій від 30.03.2013 року вбачається, що позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_5 здійснили сплату земельного податку по 190 грн. кожен, однак, адреса земельної ділянки в квитанції не зазначена.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що надання земельної ділянки в оренду або у власність під вбудоване у багатоквартирний житловий будинок приміщення чинним земельних законодавством України не передбачено, судом апеляційної інстанції не беруться до уваги, оскільки спростовуються вимогами ст.376 ЦК України та положеннями постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не дано належної правової оцінки тому, що позивачами наданий технічний висновок «НДІпроектреконструкція», відповідно до якого при виконанні перепланування у спірному житловому приміщенні відсутнє втручання у несучі конструкції житлового будинку, та конструктивна схема житлового будинку не порушилася, у ньому проведено лише внутрішнє перепланування, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки постановою КМУ від 13.04.2011р. №461 "Про питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об"єктів" затверджено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об"єктів та встановлено, що прийняття таких об"єктів до експлуатації здійснюється на підставі акта готовності об"єкта до експлуатації шляхом видачі Державною архітектурною інспекцією та її територіальними органами сертифіката.
Відповідно до Постанови КМУ від 22.06.2011 року №703 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно" для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв"язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об"єкти нерухомого майна заявник, крім документів, зазначених у п.п.28,29 і 31 вказаного Порядку, подає органові державної реєстрації прав документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку (крім випадків реконструкції квартири, житлового або нежитлового приміщення), документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об"єкта.
Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки батьком позивачів до моменту смерті право власності на спірне нежитлове приміщення після перепланування набуте не було, позивачі, як спадкоємці, здійснюють необхідні дії для набуття права власності на зазначене приміщення після перепланування, не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки позивачами порушено порядок та процедуру визнання права власності на спірне нежитлове приміщення після перепланування.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, а рішення суду повинно бути залишено без змін на підставі ст. 308 ЦПК України .
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_3, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 03 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: