Справа: № 2а-1792/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Ракалович В.М. Суддя-доповідач: Троян Н.М.
31 липня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Троян Н.М.,
суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,
за участю секретаря - Костюченка М.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Вінницької області, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Міністерства фінансів України про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
У квітні 2008 року позивач звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позивних вимог, просила: зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» і стягнути з Державної судової адміністрації України недоотриману заробітну плату за період з червня 2005 року по червень 2008 року та компенсацію за затримку її виплати на загальну суму 171698 грн 95 коп. Крім того, просив відшкодувати понесені судові витрати в сумі 1785 грн у зв'язку з оплатою праці експерта.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь позивача за період з червня 2005 року по червень 2008 року 171698 грн 95 коп. як суми недоотриманої заробітної плати, зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судій на користь суддів» та відшкодувати позивачу понесені судові витрати в сумі 80 грн з Державного бюджету України через Державне казначейство України, в задоволенні позову до Апеляційного суду Вінницької області та Міністерства фінансів України відмовлено.
За результатами апеляційного перегляду вказаного рішення Київським апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу відповідача - Державної судової адміністрації України - задоволено частково, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року скасовано та ухвалено нову, якою задоволено позов частково, шляхом визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України щодо непогашення заборгованості перед суддею ОСОБА_2 по заробітній платі та довічному грошовому утриманню, що виникла у зв'язку із застосуванням п. 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 «Про оплату праці суддів», стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 недоотриману заробітну плату, щомісячне довічне грошове утримання та компенсацію втрати доходів, що пов'язана із затримкою виплати за період з 03 грудня 2007 року по 22 березня 2010 року, зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
Однак, в ході касаційного перегляду зазначених вище судових рішень Вищим адміністративним судом України встановлено допущення судом апеляційної інстанції порушень норм матеріального та процесуального права та вказано на ті обставини, що в адміністративному позові ОСОБА_2 ставила питання, зокрема, про виплату заборгованості із заробітної плати з 01 червня 2005 року. Свої вимоги мотивувала тим, що частина друга статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачає встановлення посадових окладів суддів у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України у розмірі, який не може бути меншими від 50% його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80% посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року №514 зазначеним особам було підвищено посадові оклади з 01 червня 2005 року. Проте, перерахунок окладів іншим суддям з 01 червня 2005 року на підставі цієї постанови не проводився і лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №865 «Про оплату праці суддів», якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Зазначена постанова набрала чинності з 01 січня 2006 року. Таким чином, в період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року оклади суддів не відповідали вимогам частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Проте, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, на ці обставини увагу не звернув, докази щодо цих обставин не дослідив та відповідного рішення у цій частині позовних вимог не ухвалив.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу з урахуванням висновків Вищого адміністративного суду України, що у свою чергу згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-VI (КАС України) є обов'язковими, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно до частини четвертої ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 з 19.10.1981 працювала суддею Староміського районного суду м. Вінниці, а з 20.03.2003 - суддею апеляційного суду Вінницької області, і, відповідно до Конституції України та Закону України «Про статус суддів», мала право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.
Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідачів та з метою стягнення недоотриманої заробітної плати ОСОБА_2 звернулась за захистом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на допущений судом поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року та на визнання пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 3 вересня 2005 року протиправним і скасування, відповідачі не вживали заходів до погашення заборгованості перед позивачем, що утворилась, не перераховували відповідні кошти суду за місцем його роботи.
На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.
Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.44 Закону України «Про статус суддів», який визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян (в редакції, що була чинною в період, за який стягується недоотримана заробітна плата) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
У відповідності до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України»від 30 червня 2005 року № 514, якій надано зворотню дію в часі набрання чинності з 01 червня 2005 року, посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати, першого заступника Голови - 13,8, заступника Голови 13,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Законами України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», «Про Державний бюджет України на 2006 рік», «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік» встановлювались розміри мінімальної заробітної плати: з січня 2005 року - 262 грн, з квітня 2005 року - 290 грн, з липня 2005 року - 310 грн, з вересня 2005 року - 332 грн; з 1 січня 2006 року 350 грн, з 1 липня 2006 року - 375 грн, з 1 грудня 2006 року - 400 грн, з 1 квітня 2007 року 420 грн, з 1 липня 2007 року 440 грн, з 1 жовтня 2007 року 460 грн, з 1 січня 2008 року - 515 грн, з 1 квітня 2008 року - 525 грн, з 1жовтня 2008 року - 545 грн, з 1 грудня 2008 року - 605 грн, на місяць.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» №865 від 03 вересня 2005 року затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6 у співвідношенні до мінімальної заробітної плати, при цьому в п.5 даної постанови зазначено про набрання нею чинності з 01 січня 2006 року.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 у справі за позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Верховного Суду України, Державного казначейства України, Державної судової України, Конституційного Суду України, Міністерства фінансів України щодо законності окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, визнано пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» незаконним та допущено поворот її виконання, визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 № 513 та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01 червня 2005 року.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, заробітна плата позивачці нараховувалась в червні 2005 року з розрахунку посадового окладу, кратному мінімальній заробітній платі в розмірі 290 грн, в липні-серпні 2005 року - 310 грн, а з вересня 2005 року по червень 2008 року з розрахунку посадових окладів, кратних мінімальній заробітній платі в розмірі 332 грн, тому вона недоотримала заробітну плату в зазначеному в позовній заяві розмірі.
Розмір заборгованості підтверджений висновком експертизи. Окрім заробітної плати на користь позивачки підлягає стягненню компенсація за затримку її виплати відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати». Розмір компенсації теж визначений висновком експертизи, загальна сума якої становить 171698 грн 95 коп.
З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що висновок суду першої інстанції, що незважаючи на допущений судом поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року та на визнання пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 3 вересня 2005 року протиправним і скасування, відповідачі не вживали заходів до погашення заборгованості перед позивачем, що утворилась, не перераховували відповідні кошти суду за місцем його роботи, є вірним та таким, що відповідає дійсним обставинам.
Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року - без змін.
Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя: Н.М. Троян
Судді: Н.П. Бужак,
В.А. Твердохліб
.
Головуючий суддя Троян Н.М.
Судді: Бужак Н.П.
Твердохліб В.А.