07 серпня 2014 року 810/4409/14
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації,
14 травня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації замість неотриманого речового майна в розмірі 5343,91 грн.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2014 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації передано до Київського окружного адміністративного суду згідно правил предметної підсудності.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2014 року цю справу прийнято до свого провадження суддею такого суду.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 15 лютого 2013 року вона звільнена з військової служби у відставку за віком, однак Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, передбачена виплата грошової компенсації за неотримане речове майно. Вказала, що під час проходження військової служби не одержала як відовідне речове майно, так і компенсацію за нього.
Посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку не відшкодовує суму грошової компенсації замість неотриманого речового майна, просила стягнути із нього таку компенсацію у зазначеному вище розмірі.
У судове засідання 6 серпня 2014 року з'явилась позивач, яка підтримала позовні вимоги повністю та вказала, що усі докази і пояснення на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог містяться в матеріалах справи. Також зазначила, що під час проходження служби із заявами щодо компенсації неотриманого речового майна не зверталась. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив. Тому судом, зважаючи на відсутність потреби заслухувати свідка чи експерта, на підставі положень частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, протокольною ухвалою від 6 серпня 2014 року, вирішено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд констатує відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Судом встановлено, що наказом від 15 лютого 2013 року №3-ПМ ОСОБА_1 звільнена з військової служби у відставку відповідно до пункту «в» (за віком) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.6).
З 8 квітня 2013 року позивач виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення і направлена для зарахування на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області.
Позивач перебувала на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно довідки №6, виданої військовою частиною НОМЕР_1 8 квітня 2013 року, вартість речового майна, що підлягає видачі при звільненні в запас (у відставку) позивачу становить 5343,91 грн. (а.с.4). 6 квітня 2014 року відповідачем, на адвокатський запит, повідомлено, що заборгованість перед позивачем по компенсації за неодержане речове майно складає 5343,91 грн. (а.с.5).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
За правилами частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
За змістом пунктів 27 та 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. Військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.
Статтею 2 Закону України від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», що набрав чинності 11 березня 2000 року, призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в частині одержання військовослужбовцями речового майна або за їх бажанням грошової компенсації замість нього.
Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
При цьому положення частини 2 статті 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
Таким чином суд звертає увагу, що на момент звернення позивача для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а норми пунктів 27 та 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, не підлягають застосуванню, оскільки суперечать положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 19 березня 2013 року у справі №21-38а13, від 27 травня 2014 року №21-132а14 та від 24 червня 2014 року №21-253а14.
За приписами статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Зважаючи на те, що позивач звернулась із заявою щодо отримання грошової компенсації замість речового майна не під час проходження військової служби, а вже після звільнення у відставку, то у неї, відповідно, відсутнє право на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Як встановлює стаття 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скрипка І.М.