Справа № 699/498/14-ц
Номер провадження 2/699/211/14
04.08.2014 року м.Корсунь-Шевченківський
Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі
головуючого - судді Савранського О.А.
за участю - секретаря Ященко О.М.
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
представника відповідача - адвоката ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Корсуні-Шевченківському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) у зв'язку з несплатою аліментів, суд
встановив:
Позивач ОСОБА_1 пред'явила у суд даний позов і просить стягнути з відповідача неустойку (пеню) в сумі 47 779,84 грн. за період з 01 травня 2012 року по 24 квітня 2014 року посилаючись на те, що рішенням суду від 26 жовтня 1998 року з відповідача було стягнуто аліменти на утримання синів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку. Відповідач належним чином аліменти не сплачує і допустив заборгованість.
До початку розгляду справи по суті позивачка зменшила позовні вимоги і просить стягнути з відповідача неустойку (пеню) в сумі 45 609,21 грн. за період з 01 травня 2012 року до 24 квітня 2014 року.
Крім того, до початку розгляду справи по суті 27 травня 2014 року суд запинив провадження у справі до розгляду заяви ОСОБА_2 про роз'яснення рішення суду та виконавчого листа посилаючись на те, що роз'яснення рішення суду від 26 жовтня 1998 року яким з відповідача було стягнуто аліменти на утримання синів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку може вплинути на розгляд даної справи, оскільки стосується спору про розмір аліментів, який стягується з нього та у зв'язку з цим і питання заборгованості по ним та розмір пені (Справа №699/642/14-ц).
Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду від 04 червня 2014 року роз'яснено, що вказане рішення передбачає стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1, після досягнення повноліття сином ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2 - в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку,щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Ці ж вимоги відносяться і до виконавчого листа,виданого на підставі вказаного рішення суду.
10 червня 2014 року ухвала вступила в законну силу і 18 липня 2014 року суд відновив провадження у справі.
Після відновлення провадження у справі позивач ОСОБА_1 в суд не з'явилася, надавши заяву про підтримання своїх вимог.
Відповідач ОСОБА_2 і його представник ОСОБА_3 вимоги позивача не визнали повністю посилаючись на те, що заборгованість по сплаті аліментів утворилася з незалежних від відповідача причин. Так, в березні 2012 року, знайшовши роботу, він повідомив про це Корсунь-Шевченківський ДВС, де знаходилися на виконанні чотири виконавчі листи. Державний виконавець повідомив, що виконавчі листи будуть направлені по місцю роботи,що підтверджується відмітками на них. Дійсно по місцю роботи з нього стягували аліменти, але як згодом стало відомо лише по двом виконавчим листам №№2-232/11,2-696/00, чому по інших не проводилися стягнення йому невідомо. Тому в 2014 році він сам сплатив позивачці 7000,00 грн. аліментів. Крім того, із сплачених із заробітної плати ним 10 000,00 грн. пені по виконавчому листу №2-232/11 (виконувалося 2012-2013 рр.), частина пішла по даному виконавчому листу, а частину державний виконавець зарахував по виконавчому листу №2-583/98. Дізнавшись про це, він одразу сплатив на користь позивачки 11 573,38 грн.. Дійсно за період з березня 2012 року по грудень 2013 року у нього виникла заборгованість по аліментах по виконавчому листу №2-583/98 в сумі 7484,70 грн. на підставі того, що рішенням суду від 26 жовтня 1998 року з нього було стягнуто аліменти на утримання синів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку. Після досягнення старшою дитиною Ігорем повноліття з нього продовжували стягувати аліменти у розмірі 1/3 частина, а не 1/6, оскільки про це не було зазначено в рішенні суду. За його заявою суду роз'яснив, що вказане рішення передбачає стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1, після досягнення повноліття сином ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2 - в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку,щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Ці ж вимоги відносяться і до виконавчого листа,виданого на підставі вказаного рішення суду. В підтвердження заперечень надав суду письмові докази.
Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість,достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає до задоволення.
Так, згідно ст.ст.1,10 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У суді встановлено, що рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 1998 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів з відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 і сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 1 вересня 1998 року і до повноліття дітей, але не менше ? неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що становить 8,50 грн. на кожну дитину. Рішення суду набрало законної сили і на підставі цього, був виданий виконавчий лист. В 1999 році шлюб між сторонами було розірвано.
13 березня 2014 року постановою державного виконавця ВДВС Корсунь-Шевченківського РУЮ відкрито виконавче провадження.
Відповідно до довідки - розрахунку №141 виданої 28 квітня 2014 року ВДВС Корсунь-Шевченківського РУЮ заборгованість по аліментах ОСОБА_2 згідно виконавчого листа №2-583/98 від 26 жовтня 1998 року станом на 28.04.2014 становить 19 577,13 грн., так як в період з квітня 2012 року по січень 2014 року відповідачем сплата аліментів взагалі не проводилась.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пеня-це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка у формі пені стягується при простроченні виконання грошового зобов'язання, яким у даному випадку являється сплата аліментів.
Згідно зі ч.1 ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.58 і ч.2 ст.59 ЦПК України, належними є докази,які містять інформацію щодо предмета доказування та обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Позивачка в підтвердження своїх вимог надала суду довідку - розрахунок №141 видану 28 квітня 2014 року ВДВС Корсунь-Шевченківського РУЮ про заборгованість по аліментах відповідача ОСОБА_2 згідно виконавчого листа №2-583/98 від 26 жовтня 1998 року станом на 28.04.2014 в сумі 19 577,13 грн. за період з квітня 2012 року по січень 2014 року. На підставі даних цієї довідки розрахована нею пеня становить 405 609,21 грн. (2012 рік - 25 609,96 грн.,2013 рік -19 496,64 грн. і 2014 рік - 505,61 грн.). Тобто, позивачка підтримала свої вимоги незважаючи на роз'яснення рішення суду про розмір аліментів, які повинні були підлягати стягненню.
Відповідач в підтвердження заперечень вимогам позивача надав суду наступні докази: довідку з місця роботи про працевлаштування з 19 березня 2012 року; позитивну характеристику з місця роботи; довідку з роботи про доходи, згідно якої з нього з вересня 2012 по грудень 2013 року стягувалися аліменти по двом виконавчим листав (№2-232,№638); світлокопії виконавчих листів про стягнення аліментів №№2-583/98,2-638/00,2-696/2005, тобто було видано чотири виконавчі листи про стягнення з відповідача аліментів; лист з місця його роботи про те, що на час звільнення його з роботи 31 грудня 2013 року по двом виконавчим листам №№ 2-638,2-232 були проведені всі перерахунки належних сум стягувачу; світлокопії постанов про відкриття виконавчого провадження по виконавчим листам №№ 2-638/00, 2-583/98,2-232/11,2-696/2005; світлокопії квитанції від лютого і березня 2014 року про сплату позивачці 8000,00 грн. заборгованості по аліментам; довідку з місця проживання про те, що він має на утриманні неповнолітніх дітей та непрацюючу дружину і потребує матеріальної допомоги; світлокопії свідоцтва про одруження та свідоцтв про народження двох неповнолітніх дітей; світлокопію трудової книжки дружини з записом про перебування її на обліку в районному центрі зайнятості; світлокопію пенсійного посвідчення дружини. Крім того, з урахуванням ухвали про роз'яснення рішення суду надав суду визнаний ним самим розмір заборгованості по аліментах,який за період з квітня 2012 по грудень 2013 року становить 7 484,70 грн..
Таким чином, суд вважає, що заборгованість по аліментним зобов'язанням дійсно виникла,але не з вини відповідача, який не ухилявся від їх сплати.
У відповідності до ст.20 СК України до вимог, що випливають із сімейних правовідносин,позовна давність не застосовується крім випадків, передбачених ч.1 ст.72,ч.2 ст.129,ч.3 ст.138,ч.3 ст.139 цього Кодексу.
А тому, враховуючи викладене, позов не підлягає до задоволення.
До початку розгляду справи по суті позивач не змінив предмет або підставу позову та протягом усього часу розгляду справи не збільшив та зменшив розмір позовних вимог, а тому суд розглянув цивільну справу в межах пред'явлених вимог і на підставі поданих сторонами доказів.
Заходи забезпечення позову судом не вживалися.
Оскільки позов не задовольняється, то суд не присуджує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у справі.
Керуючись ст.ст. 212,213,214,215,218 ЦПК України, ст.549 ч.3 ЦК України, ст.ст.12,20,196 СК України, суд
вирішив :
Відмовити в позові.
Повідомити осіб, які беруть участь у справі, що з повним рішенням суду вони зможуть ознайомитися 06 серпня 2014 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Савранський О. А.