Справа № 594/460/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Денисова Т.С.
Провадження № 22-ц/789/784/14 Доповідач - Загорський О.О.
Категорія - 27
31 липня 2014 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Загорського О.О.
суддів - Хома М. В., Демкович Ю. Й.,
при секретарі - Танцюра О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борщівського районного суду від 03 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третьої особи приватного нотаріуса Борщівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки та зобов'язання зняти заборону відчуження нерухомого майна,-
09.04.2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися в суд з вищенаведеним позовом. Вимоги аргументують тим, що при укладенні та виконанні вказаних договорів про надання кредиту, поруки та іпотеки було порушено норми законів України «Про захист прав споживачів», «Про національний банк України, «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», Цивільного кодексу України, Конституції України.
Вказали, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу в Україні можливо лише при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, що відповідної індивідуальної ліцензії на видачу валютних кредитів позивач не одержував, а використання банком іноземної валюти, як предмета кредитування, є умовою Кредитного договору, що значно погіршує становище позичальника в разі настання певних подій, а тому вважає умови договору несправедливими для позичальника.
Позивачі посилаються і на те, що кредитний договір не містить опису усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки і просять визнати кредитний договір та договори іпотеки і поруки недійсними.
Рішенням Борщівського районного суду від 03.06.2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті суперечить діючому цивільному законодавству України. Суд не звернув увагу, що на момент укладення спірного договору у ПАТ "УкрСиббанк" була відсутня генеральна ліцензія на право здійснення валютних операцій. Зазначив, що умови договору порушують його права як споживача.
Сторони будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилися. ПАТ "УкрСиббанк" клопотанням від 14.07.2014 року просило розглядати справу без участі представника товариства.
Заслухавши доповідь головуючого, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги обґрунтовані та доведені не були, порушень норм ст.ст. 203, 215 ЦК України при укладанні спірних договорів судом не виявлено.
З таким висновком суду слід погодитися, оскільки він підтверджений матеріалами справи та достатньо мотивований.
Судом встановлено, що 17.05.2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір №11156085000 про надання кредиту - 50000 доларів США для особистих потреб зі сплатою відсотків у розмірі 15 % річних, та кінцевим терміном повернення до 13.07.2018 року (а.с. 10-15).
Виходячи з умов договору, виконання зобов'язань по ньому забезпечується умовами договору поруки №1, укладеного в той же день між АКіБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, за яким остання поручилась перед банком за виконання позичальником умов кредитного договору за всім обсягом обов'язків щодо повернення коштів (а.с. 16).
Забезпечення виконання умов кредитного договору здійснено шляхом укладення того ж дня між банком та ОСОБА_1 договору іпотеки - останній передав в іпотеку належний йому житловий будинок в м.Борщів по вул. Черемшини, 1, Борщівського району Тернопільської області (а.с. 17-19).
Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" є правонаступником акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк"
Кошти були надані позивачу ОСОБА_1 в порядку та обсязі передбаченому договором, що сторонами не оспорювалось, не заперечувалось сторонами, що підписи в договорах про надання кредиту, поруки та іпотеки, зроблені позивачами особисто, тиску або примусу під час підписання договору на останніх вчинено не було.
Згідно п. 1.2.2 договору позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі відповідно до умов договору (а.с. 10-13).
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що умови договору суперечать діючому цивільному законодавству України, зокрема положенням ЦК України та Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законам України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про національний банк».
Вказані доводи апеляційної скарги оцінюються критично, оскільки:
Відповідно до ст. ст. 192, 524, 533 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із роз'ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними в п. п. 11, 13 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 року у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" п. 4 ст. 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень ст. 11 цього Декрету, ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028).
Враховуючи, що оспорюваний договір було укладено - 17.05.2007 року до набрання чинності Законом України від 22.09.2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» - яким заборонялось надання споживчих кредитів в іноземній валюті - суд першої інстанції дійшов вірних висновків про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
Критично оцінюються доводи апеляційної скарги, що умови договору є несправедливими - ч.1., ч.2. ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", бо всі ризики знецінення національної валюти відповідач перекладає на позивача, як споживача послуг, який вимушений був погашати кредит у Доларах США шляхом купівлі валюти за комерційним курсом у відділеннях банків України.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно умов договору з підписанням даного договору позичальник підтверджує що він повністю розуміє умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними та засвідчує, що всі умови договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього та перед підписанням договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с. 10-13).
Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до переконання, що ОСОБА_1 укладаючи договір усвідомлював всі ризики пов'язані з його виконанням, йому були відомі і зрозумілі всі умови договору і він вважав їх справедливими.
Апелянтом не представлено беззаперечних доказів, що наведені ним умови договору є несправедливими у відповідності до ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів"
З огляду на положення п. 4 ст. 129 Конституції України про те, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, положення ч.2 ст. 308 ЦПК України - не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань то підстави вважати судове рішення таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства - відсутні.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України саме апелянт повинен довести належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, що ним зроблено не було.
Рішення суду постановлено у відповідності до чинних норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити .
Рішення Борщівського районного суду від 03 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, протягом двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.О. Загорський