22-ц/775/1109/2014(м)
264/14749/13-ц
Головуючий у 1-ій інстанції Харитонова Г.Л.
Категорія 53 Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.
29 липня 2014 року м. Маріуполь
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Кочегарової Л.М.,
суддів: Ігнатоля Т.Г., Мальцевої Є.Є.,
при секретарі Брежнєві Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі ПАТ «ММК ім. Ілліча») про стягнення індексації невиплаченої заробітної плати та компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення індексації по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати, яка раніше йому не була виплачена, а також середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди. Уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача індексацію по заробітній платі та компенсацією за період з 1 березня 2003 року по 1 липня 2010 року у розмірі 4 180,32 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати 46 604,64 грн. та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1000 грн.
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 05 червня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ММК імені Ілліча» на користь ОСОБА_3 індексацію заробітної плати за період з березня 2003 року по липень 2006 року в сумі 1 043 гривень 66 копійок, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 5 000 грн. з утриманням ПАТ «ММК ім. Ілліча» з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та моральну шкоду в розмірі 150 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» в дохід держави судовий збір в розмірі 487 гривні 20 копійок.
В апеляційній скарзі ПАТ «ММК ім. Ілліча» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності позивача ОСОБА_3, який двічі належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду справи, до суду не з'явився, заяви про відкладення справи не надав.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 18 грудня 1972 року по 23 червня 2011 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім. Ілліча», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці про прийняття та звільнення з роботи (а.с. 4-6). За період роботи позивачу нараховувалася та виплачувалася заробітна плата. Нарахування індексації заробітної плати та компенсація втрати частини заробітної плати за цей час не проводилося.
Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що при перевищенні порогу інфляції, який встановлюється в розмірі 101 відсотка, заробітна плата позивача за вказаний період не індексувалася. Загальна сума невиплаченої індексації заробітної плати та компенсації складає 1043 гривень 66 копійок, що підтверджується довідкою підприємства та не оскаржується позивачем.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки ці обставини підтверджуються довідкою підприємства про розрахунок суми індексації, що підлягає сплаті ОСОБА_3, наданою ПАТ «ММК ім. Ілліча» суду під час розгляду справи (а.с.20).
При вирішенні спору суд правильно застосував норми матеріального права і, зокрема, ст. 95 КЗпП України, Закон України «Про оплату праці», Закон України «Про індексацію грошових доходів громадян», Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1078 від 17 липня 2003 року і Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року та роз'яснення, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 1-18/2013, згідно з яким, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження буд-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, оскільки при його звільненні 23 червня 2011 року підприємство не виплатило йому належну індексацію заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати.
Враховуючи, що індексація на заробітну плату входить до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів як з заробітної плати, а в наданому відповідачем розрахунку індексації, що підлягає виплаті позивачу, не зазначені суми відповідних відрахувань податків і обов'язкових платежів, суд дійшов обґрунтованого висновку, що при виплаті відповідачем присуджених позивачеві сум належить утримати з них передбачені законом податки і обов'язкові платежі.
Колегія суддів, переглядаючи справу в межах заявленого позову та доводів апеляційної скарги, погоджується з рішенням суду щодо розміру заборгованості суми індексації заробітної плати та компенсації за несвоєчасну сплату, яку відповідач повинен сплатити позивачу.
Відповідно до ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Посилання ПАТ «ММК імені Ілліча» в апеляційній скарзі на те, що заробітна плата позивача у 2003 - 2006 роках не підлягала обов'язковій індексації, оскільки розмір заробітної плати позивача регулярно переглядався відповідачем у бік збільшення, а тому, відсутні підстави і для виплати компенсації, не доведені відповідачем належними і допустимими доказами, як суду першої інстанції, так і апеляційному суду.
Доводи апеляційної скарги на те, що в рішенні суду про стягнення зазначено менший період заборгованості, ніж просив позивач - з 1 березня 2003 року по 1 липня 2010 року, і тому, позов слід було задовольнити частково, є неспроможними, оскільки з розгорнутого розрахунку заборгованості вбачається, що останній проведено за період з березня 2003 року по липень 2010 року, що повністю охоплюється періодом, який зазначено позивачем у позовній заяві і ця обставина не впливає на розмір стягнення присуджений судом.
Разом з тим, апеляційний суд вважає обґрунтованими посилання в апеляційній скарзі ПАТ «ММК імені Ілліча» на те, що судом невірно визначена сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню з підприємства на користь позивача, у зв'язку з затримкою розрахунку, а тому, в цій частині змінює судове рішення, враховуючи наступне.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Зі справи вбачається, що в день звільнення ОСОБА_3 працював і тому, підприємство повинно було провести з ним повний розрахунок. Проте, індексація заробітної плати та компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 1043,66 грн. в день звільнення позивачу виплачені на були.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до положень ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Зі справи вбачається, що 23 грудня 2013 року ОСОБА_3 подав суду позов і просив зобов'язати ПАТ «ММК ім. Ілліча» виплатити йому індексацію і компенсацію втрати частини заробітної плати за період з 1 березня 2003 року до 23 червня 2011 року та середній заробіток з 24 червня 2011 року по день рішення суду (а.с.2-3). У березні 2014 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з підприємства заборгованість по індексації заробітної плати з компенсацією за період з 1 березня 2003 року до 1 липня 2010 року в сумі 4 180,32 грн., а також середній заробіток за час затримки виплати індексації в розмірі 46 604,64 грн. за період з 1 липня 2011 року до 1 березня 2014 року (а.с.11).
При цьому, до даної позовної заяви позивач надав розрахунок суми індексації з компенсацією та розрахунок середнього заробітку, який підлягав стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні (а.с.12-16).
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст.31 ЦПК України, крім прав та обов*язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.
Ухвалюючи рішення про стягнення з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу підлягала виплаті заробітна плата за затримку розрахунку при звільненні за період з 24 червня 2011 року по 5 червня 2014 року в сумі 109 371,60 коп., і тому, з урахуванням обставин справи та норм права, визначив розмір середнього заробітку до стягнення 5000 грн.
При цьому, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_3 і не врахував п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення у цивільній справі», який зазначає, що, відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину одночасно з позбавленням батьківських прав (частина друга статті 166 Сімейного кодексу України); застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (частина п'ята статті 216 Цивільного кодексу України; далі - ЦК).
Разом з тим, п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначає, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, визначаючи розмір середнього заробітку, суд першої інстанції, у порушення п.6 названої постанови Пленуму Верховного Суду України, не навів в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні суми, що підлягає стягненню.
Між тим, зі справи вбачається, що спірна сума, на яку ОСОБА_3 мав право становить 1 043,66 грн., частка, яку становить сума індексації та компенсації від заявлених ним вимог - 4 180,32 грн. дорівнює 0,25 (1043,66:4180,32), а тому, з урахуванням істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком про який просив позивач - 46 604,64 грн., конкретних обставин справи, наведених вимог закону та загальних засад цивільного судочинства щодо справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення та зменшення розміру середнього заробітку за період з 1 липня 2011 року до 1 березня 2014 року до 1043 грн.66 коп.
Враховуючи, що факт порушення трудових прав ОСОБА_3 знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, правильним визнається рішення про відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки, у відповідності з положеннями ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Задовольняючи частково позов та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди 150 грн., суд першої інстанції навів вичерпні висновки про встановлені обставини і правові обґрунтування свого рішення, а тому підстав для скасування рішення, в зазначеній частині, не вбачається.
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задовольнити частково.
Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 червня 2014 року, в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні змінити.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 1043 грн. 66 коп.(одна тисяча сорок три грн.66 коп.) за період з 1 липня 2011 року до 1 березня 2014 року, з утриманням цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті
В решті частини рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Л.М. Кочегарова
Судді: Т.Г. Ігнатоля
Є.Є.Мальцева