Справа № 1510/814/12
Провадження № 6/500/286/14
05 серпня 2014 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючого - судді Пащенко Т.П.
при секретарі - Топтигіній О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон України боржнику ОСОБА_1, -
Державний виконавець відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області звернувся до суду з поданням, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби, про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон України боржнику ОСОБА_1, посилаючись на те, що останній ухиляється від виконання виконавчого листа №2/1510/1842/2012 від 19.10.2012 року, виданого Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованості в розмірі 26 522,95 грн. Боржник у наданий державним виконавцем строк боргові зобов'язання не погасив. З огляду на те, що боржник має заборгованість за виконавчим документом, який знаходиться на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби у розмірі 26 522,95 грн., крім того, виконавчий збір у розмірі 2 652,60 грн., державний виконавець просить заборонити боржнику виїзд за кордон України до повного погашення заборгованості.
В судовому засіданні державний виконавець подання підтримав в повному обсязі та наполягав на його задоволенні.
Дослідивши матеріали подання, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з п.4 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, право вільно пересуватися може у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Законодавством України встановлено випадки, у яких застосовуються такі обмеження, визначено порядок та умови їх застосування, зокрема, ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», ч.1 ст.377-1 ЦПК України.
Так, відповідно до п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року за №606-ХІV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Частина 1 ст.377-1 ЦПК України передбачає, що питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
За змістом п.5 ч.1 та ч.2 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року за №3857-ХІІ громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що суд має право встановити щодо боржника тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України лише за поданням державного виконавця, обов'язково погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби, за умови доведення та документального підтвердження факту ухилення боржника, який має паспорт для виїзду за кордон і з цією метою має намір та реальну можливість вибути за межі України, від виконання зобов'язань, покладених рішенням суду чи іншого органу (посадової особи). Таке обмеження може бути встановлено лише строком до виконання боржником своїх зобов'язань.
Окрім того, застосування таких обмежень може мати місце лише у виключних випадках і повинно використовуватися лише як крайній захід після реалізації усіх можливих та передбачених законом засобів примусового виконання судового рішення, оскільки стосується гарантованого ст.33 Конституції України та ст.313 ЦК України особистого немайнового права особи вільно залишати територію України та права на свободу пересування, передчасне і безпідставне обмеження яких є неприпустимим.
Вивченням матеріалів справи, судом встановлено, що будь-які докази, які підтверджують одержання ОСОБА_1 усіх документів, що виносились у процесі виконання виконавчого провадження, як це передбачено вимогами ч.5 ст.25, ч.1 ст.31 Закону України «Про виконавче провадження», відсутні.
Саме по собі посилання на заборгованість за виконуваним рішенням та відсутності відповідних доказів не свідчить про наявність у боржника паспорту і реальної можливості для виїзду за кордон з цією метою.
Окрім того, державним виконавцем не надано доказів того, що ним відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» було вичерпано весь передбачений перелік заходів щодо примусового виконання судового рішення або всі вони виявилися безрезультатними.
Наявність інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 23.07.2014 року, довідки Держземагенства №28-01-08/728 від 18.03.2014 року, витягу з автоматизованої інформаційно-ресурсної системи «Автомобіль», відповіді Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїл та Ізмаїльському районі від 21.02.2014 року, відповідей Державної податкової служби України №1002634519 від 08.02.2014 року, №1004231369 від 06.06.2014 року, відповідей Пенсійного фонду України №1004212862, №1004206078 від 05.06.2014 року та акту державного виконавця від 04.04.2014 року, в якому відсутній підпис ОСОБА_1 про відсутність рухомого чи нерухомого майна у ОСОБА_1 на підставі права власності та джерел доходів не можуть свідчити про те, що державним виконавцем виконано всі необхідні заходи для примусового виконання вимог, які прямо передбачені виконавчим документом та Законом України «Про виконавче провадження».
За таких обставин справи та відповідно до зазначених норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржнику ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України передчасне, оскільки наведені у ньому обставини і додані до нього документи не можуть бути в даному випадку визнані такими, що свідчать про умисне ухилення боржника від виконання судового рішення в контексті положень ст.377-1 ЦПК України, ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», а тому правові підстави для встановлення щодо боржника тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відсутні.
Керуючись ст.377-1 ЦПК України, ст.ст.11, 31, 52, 68 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року за №606-ХІV, ст.ст.1, 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року за №3857-ХІІ, -
У задоволенні подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон України боржнику ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом п'яти днів з дня її проголошення, особи, які не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня отримання її копії.
Суддя Т.П.Пащенко