"31" липня 2014 р. м. Київ К/800/41445/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Островича С.Е., Карася О. В., Маринчак Н. Є.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року у справі за позовом Державного підприємства "Волиньвігулля" до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Державне підприємство "Волиньвігулля" (далі - ДП "Волиньвігулля") звернулось до суду з позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області (далі - Нововолинська ОДПІ) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року позов ДП "Волиньвігулля" задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення Нововолинської ОДПІ від 31 березня 2010 року №0001321501/1 в частині застосування до ДП «Волиньвугілля» штрафу в сумі 593150,00 грн.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року апеляційну скаргу Нововолинської ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року - залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Нововолинська ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ДП "Волиньвігулля" у задоволенні позову.
Сторони в судове засідання не з'явились, а тому відповідно до вимог ст. 222 КАС України розгляд справи проведено в письмовому провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Нововолинською ОДПІ було проведено перевірку позивача з питанню своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобов'язань згідно поданої звітності. За результатами перевірки складено акт №272/101 від 03.03.2010 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: несвоєчасну сплату податкових зобов'язань по уточнюючих розрахунках від 30.01.2008 року №№408, 412, 417 та деклараціях з ПДВ за січень, лютий 2008 року.
На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 05 березня 2010 року №0001321501/0 про застосування до позивача штрафних санкцій за затримку більше ніж на 90 календарних днів від граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 50 відсотків у сумі 2133390,35 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку, однак рішенням про результати розгляду первинної скарги від 31.03.2010 року №2867/25-005 скарга ДП «Волиньвугілля» залишена без задоволення. За результатами розгляду скарги відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2010 року №0001321501/1, в якому сума штрафної санкції за затримку граничних строків сплати ПДВ залишена без змін.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що ДП «Волиньвугілля» не здійснило сплату податкових зобов'язань у визначений законодавством строк по уточнюючих розрахунках від 30.01.2008 року №№408, 412, 417 в загальній сумі 1549167,00 грн., що підтверджується постановою господарського суду Волинської області від 25.03.2008 року у справі №5/34-54А, згідно якої судом стягнуті з позивача визначені у даних розрахунках суми ПДВ як податковий борг.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що платіжними дорученнями №139 від 29.02.3008 року та №448 від 19.03.3008 року підтверджується факт часткової сплати ДП «Волиньвугілля» 886300,00 грн. та 300000,00 грн. ПДВ, у яких позивач чітко визначив призначення платежу податок на додану вартість за січень 2008 року та лютий 2008 року відповідно. Загальна сума сплаченого податкового зобов'язання з ПДВ становить 1186300,00 грн.
Згідно п.п.7.1.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.2004 року за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Отже, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
У разі недотримання платником податків порядку та строків сплати узгодженого податкового зобов'язання, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Пунктом 7.7. ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою закріплено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях. Однак вказана стаття Закону не визначає права чи обов'язку органу державної податкової служби змінювати призначення платежу, визначене у платіжному документі платником податків, який є власником коштів і на свій розсуд ними розпоряджається.
Тобто, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення в частині зобов'язання ДП «Волиньвугілля» сплатити штраф у розмірі 50% частково сплаченої суми податкового зобов'язання з ПДВ за січень та лютий 2008 року в розмірі 593150,00 грн. підлягає скасуванню.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог ДП "Волиньвігулля".
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді С.Е. Острович
О. В. Карась
Н. Є. Маринчак