"29" липня 2014 р. м. Київ К/800/33460/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 20 грудня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва, Міністерства соціальної політики України про визнання незаконними дій і зобов'язання вчинити дії щодо призначення пенсії,
встановила:
У червні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва, Міністерства соціальної політики України про визнання незаконними дій відповідачів та зобов'язати їх з 10.06.2011 призначити йому пенсію й виплачувати її на його рахунок в іноземному банку, зобов'язати відповідачів надати суду у місячний строк звіт про виконання рішення суду.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року, зміненою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить, рішення суду першої та апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував у трудових відносинах і займав різні посади на підприємствах УРСР по 1991 рік, що підтверджується копією трудової книжки від 1958 року.
ОСОБА_2 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про виплату пенсії.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21 квітня 2011 року № 11574/10/Х-1446 позивачу було відмовлено в задоволенні заяви щодо призначення та виплати пенсії виплати пенсії з посиланням на відсутність умов, норм і механізмів виплати пенсії громадянам, які проживають в країнах, з якими не укладено міжнародних договорів щодо пенсійного забезпечення.
Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами, а тому відсутні підстави для призначення та виплати пенсії.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій цілком погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Порядок переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, в інші країни визначається Кабінетом Міністрів України.
З 1 квітня 2004 року набув чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 вказаного закону, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року.
Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втрачають чинність з 07 жовтня 2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні данні про те, чи є ОСОБА_2 громадянином України, який застрахований згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та чи досяг він встановленого цим Законом пенсійного віку.
Також судами не було надано оцінки тому, що матеріали справи не місять заяви позивача про призначення пенсії.
За приписами частин 1 і 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових або службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені вони на підставі в межах і у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом.
Згідно вимог пунктів 1, 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення та про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
При цьому, підставами для визнання дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправною, а рішення недійсним (нечинним) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який прийняв це рішення. При цьому обов'язковою умовою є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Колегія суддів зазначає, що вказаним обставинам суди попередніх інстанцій оцінки не надали.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалені у даній справі судові рішення названим вимогам процесуального закону не відповідають.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у даній справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва, Міністерства соціальної політики України про визнання незаконними дій і зобов'язання вчинити дії щодо призначення пенсії - скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній