264/14431/13-ц
2/264/5373/2014
"03" липня 2014 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Хараджа О. О., при секретарі Костенко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" (далі ПАТ "ММК ім. Ілліча") про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
У грудні 2013 року позивака звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з 27.08.1970 року по 30.12.2010 року вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем, який при виплаті заробітної плати не проводив передбачену діючим законодавством індексацію заробітної плати (далі - індексація), внаслідок чого порушені її права на оплату праці, які мають бути відновлені шляхом зобов'язання відповідача провести розрахунок та виплатити індексацію та компенсацію, що нараховується при втраті частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати (далі - компенсація). Просила стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» індексацію за період з 01.03.2003 року по 30.12.2010 року та компенсацію, а також середній заробіток за час затримки виплати суми індексації за період з 31 грудня 2010 року по день звернення до суду.
У ході судового розгляду позивачка уточнила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача на її користь суму індексації з компенсацією за період з 1 березня 2003 року по 30 грудня 2010 року, що складає 4180,23 грн. та середній заробіток за час затримки виплати суми індексації за період з 31 грудня 2010 року по день звернення до суду з позовом в розмірі 230413,88 грн. Також просила стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 350 грн.
Позивачка в судове засідання не з'явилась. Надала суду заяву про розгляд справи без її присутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи без її присутності, а також письмові заперечення проти позову, в яких зазначила, що позовні вимоги не визнає. На виконання вимог суду відповідач провів розрахунок суми індексації заробітної плати без врахування регулярного підвищення розміру заробітної плати позивачки, однак вважає, що такий розрахунок не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки згідно Постанови КМУ № 1078 від 17.07.2003 року діяв механізм проведення індексації заробітної плати, який дозволяв підвищення грошових доходів населення із застосуванням випереджуючого методу розрахунку індексації (з врахуванням прогнозного рівня інфляції). Заробітна плата позивачки у 2003-2010 роках не підлягала обов'язковій індексації у разі перевищення індексом споживчих цін порогу індексації в розмірі 101%, оскільки розмір заробітної плати позивачки регулярно переглядався відповідачем в сторону збільшення.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка з 27.07.1970 року по 30.12.2010 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ "ММК ім. Ілліча", що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а.с. 5-6). За цей період їй нараховувалась і виплачувалась заробітна плата, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» є винагородою у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Статтею 33 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції від 1 січня 2003 року), згідно з нормами ст. ст. 1, 2 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.
Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата, зокрема, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.
Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п. п. 2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5.
Таким чином, суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою).
Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9рп/2013 визначено, що положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, саме як складових належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», в разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Індекс споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників обчислюється відповідно до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок), з гідно з п. 1-1 якого таке обчислення провадиться наростаючим підсумком починаючи з 6 березня 2003 року (дати опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
За статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до ст. ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (набрав чинності 1 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
З наданого представником ПАТ «ММК ім. Ілліча» розрахунку індексації заробітної плати ОСОБА_1 з компенсацією за затримку її виплати, вбачається, що за період з березня 2003 року по липень 2006 року сума нарахованої, але невиплаченої індексації становить 527,04 грн., а сума компенсації - 543,56 грн. Починаючи з серпня 2006 року позивачці нараховувалась індексація випереджаючим шляхом через підвищення заробітної плати, внаслідок чого за вказаний період відсутня заборгованість з індексації та компенсації.
Зазначений розрахунок перевірений судом і визнається таким, що відповідає вимогам Порядку, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
У зв'язку з цим суд не погоджується з розрахунками позивачки, які проведені без зазначення базових місяців, якими відповідно до положень п. 5 Порядку є місяці в яких відбувалось підвищення розмірів заробітної плати випереджаючим шляхом. Тому розрахунок позивачки не може бути визнаний вірним та братися до уваги при вирішенні спору.
Водночас, суд відкидає доводи ПАТ «ММК ім. Ілліча» стосовно того, що в період з 6 березня 2003 року по 31 липня 2006 року позивачці підвищувалася заробітна плата випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозованого рівня інфляції, з огляду на таке.
Частиною 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» набрала чинності 31 березня 2005 року на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України».
При цьому зміни до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, в частині можливості нараховувати заробітну плату випереджаючим шляхом, враховуючи прогнозований рівень інфляції, були внесені на підставі Постанови Кабінету Міністрів від 17 травня 2006 року № 690 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення», що набрала чинності 25 травня 2006 року, та за якою було «Порядок проведення індексації грошових доходів населення» доповнено абзацами 4, 5, 6 та 7, якими визначено порядок підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції.
Таким чином, механізм реалізації положень ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було введено в дію лише з 25 травня 2006 року і заборгованість з індексації заробітної плати та компенсація позивачці за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно в розмірі 1070,60 грн. утворилась у ПАТ «ММК ім. Ілліча» до практичної реалізації положень ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на підставі «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», що підтверджується наданим відповідачем розрахунком.
Крім того, в наданому ПАТ «ММК ім. Ілліча» розрахунку, в графі «Фактично сплачена сума індексації» за період з березня 2003 року по липень 2006 року зазначені нульові розміри, що свідчить про існування заборгованості з індексації за вказаний період часу.
До того ж ПАТ «ММК ім. Ілліча», надаючи розрахунок про нарахування індексації за період з березня 2003 року по липень 2006 року, вказує про нарахування індексації та компенсації, проте не надає відомостей та доказів про їх фактичну виплату позивачці, тоді як у трудових спорах тягар доведення своєчасної та належної виплати всіх сум, які нараховані та належать до виплати працівнику, покладається на працедавця.
Вказане свідчить про наявність факту порушення трудового законодавства в частині невиплати позивачці індексації заробітної плати з компенсацією за затримку її виплати за цей період.
При цьому суд погоджується з доводами ПАТ «ММК імені Ілліча» щодо відсутності боргу з індексації та компенсації перед позивачкою, починаючи з 1 серпня 2006 року, бо позивачка всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не довела у цій частині заявлені нею позовні вимоги.
Суд дійшов висновку, що відповідач виплачував у відповідності до положень ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» позивачці випереджаючим шляхом заробітну плату з урахуванням прогнозного рівня інфляції, починаючи з 1 серпня 2006 року по грудень 2010 року і це підтверджується наданими суду письмовими доказами.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що розмір заборгованості з індексації та компенсації в ПАТ «ММК імені Ілліча» перед позивачкою утворився за період з березня 2003 року по липень 2006 року (включно) та складає 1070,60 грн. і саме ця сума підлягає стягненню на користь позивачки.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
На підставі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1-5/2012 було визначено, що положення ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Таким чином Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6-15цс13.
Оскільки розглядом справи було встановлено, що відповідач фактично не розрахувався з позивачкою при її звільненні, то строки для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку в розрахунку для позивача не спливли, тому думка відповідача про наявність підстав для відмови у позові з цих підстав не ґрунтується на законі.
Визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд керується наступним.
Верховний Суд України в п. 20 постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 роз'яснив, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Такі ж правові позиції наведені в постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-39 цс11 та від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60 цс11.
Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з ПАТ «ММК ім. Ілліча» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 230413,88 грн.
З довідки головної бухгалтерії відділу обліку заробітної плати № 1/99702 вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи становить 168,64 грн.
При цьому суд зазначає, що цей розрахунок зроблений відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Згідно вказаного позивачем графіку роботи кількість робочих днів за період з 31.12.2010 року по 20.12.2013 року (день звернення до суду) складає 746.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 31.12.2010 року по 20.12.2013 року складає (746 х 168,64 грн.) = 125805 грн. 44 коп.
Разом з тим, суд, виходячи з принципу співмірності (постанова ВСУ від 16.01.2012 року), бере до уваги частковість задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати, враховує розмір спірної суми, на яку мала право позивачка, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи, серед яких тривалість часу, протягом якого позивачка не переймалась невиплатою належних їй при звільненні сум, не зверталась до відповідача чи до суду за їх отриманням, що фактично визначило розмір суми середнього заробітку, стягнення якого вимагає позивачка.
З урахуванням наведеного та загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) - справедливості добросовісності та розумності, суд вважає 2300 грн. адекватним відшкодуванням за час затримки розрахунку при звільненні.
Оскільки згідно з положеннями законодавства індексація заробітної плати та компенсація входять до структури заробітної плати, з якої має проводитись відрахування податків та обов'язкових платежів, що не зазначені у наданому відповідачем розрахунку, при виплаті відповідачем відповідних сум належить утримати з них передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Щодо стягнення на користь позивачки судових витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Позивачкою надано суду довідку, видану адвокатом, відповідно до якої ОСОБА_1 були надана правова допомога у підготовці позовної заяви, а також розрахунків з індексації та середнього заробітку, вартість яких склала 350 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до складу судових витрат відносяться витрати на правову допомогу.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
В матеріалах справи відсутні будь-які дані про обсяг правової допомоги та її вартість, розрахунки на підтвердження надання таких послуг, що позбавляє суд можливості вирішення питання про відшкодування відповідних судових витрат. Крім того, в матеріалах справи відсутні підтвердження того, що позивачкою дійсно були сплачені зазначені у довідці кошти.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді мінімальної ставки судового збору за вимоги майнового характеру в сумі 229,40 грн.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 33 ЗУ «Про оплату праці», ст. ст. 2, 4 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», ст. ст. 1, 3 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст. ст. 115 - 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 10,11, 60, 61, 88, 208, 212-215 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з ПАТ "ММК ім. Ілліча" на користь ОСОБА_1 індексацію заробітної плати з компенсацією заборгованості за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно в сумі 1070,60 грн. з утриманням ПАТ "ММК ім. Ілліча" з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2300 грн.
Стягнути з ПАТ "ММК ім. Ілліча" на користь держави судовий збір у розмірі 229,40 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На рішення може бути подана апеляція в апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя потягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: О. О. Хараджа