Номер справи 623/523/13-ц
Номер провадження 2/623/18/2014
іменем України
31 липня 2014 року м. Ізюм
Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
у складі: головуючого судді - Бутенка В.М.
при секретарі судового засідання - Костенко В.В.
судового розпорядника - Максименка Р.С.
за участю: представника позивача - ОСОБА_2
відповідачки - ОСОБА_3
відповідачки - ОСОБА_4
представника відповідачів - ОСОБА_5
відповідачки - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюм цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10, ОСОБА_6, треті особи: служба у справах дітей Ізюмської міської ради, виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області, Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилими приміщеннями, та зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10 до ОСОБА_7, треті особи: служба у справах дітей Ізюмської міської ради, виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області, Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1, про вселення в житлове приміщення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою, -
У лютому 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів та з уточненням просить суд визнати ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 1-2, 146).
В обґрунтуванні позовних вимог ОСОБА_7 та його представник ОСОБА_2 посилається, що 29 серпня 2000 року він отримав згідно ордеру, виданому на підставі рішення Ізюмського міськвиконкому від 22.08.2000р. № 1039, в користування житло - квартиру АДРЕСА_1, у складі сім'ї - дружина ОСОБА_3 (на теперішній час ОСОБА_3), дочка ОСОБА_6, дочка дружини від першого шлюбу ОСОБА_8 (на теперішній час ОСОБА_8). Однак сім'я розпалась, фактично на час заселення у квартиру шлюб у них з ОСОБА_3 було розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу від 07.02.2001р., відповідно до якого в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис № 288 від 27 вересня 2000 року.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 з ним за адресою: АДРЕСА_1, не проживала, виїхала із дітьми до нового чоловіка ОСОБА_13 з метою створення нової сім'ї. Вже більше десяти років він проживає в квартирі сам. На теперішній час відповідачі створили нові сім'ї та мешкають окремо. Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 постійно проживають за адресою: АДРЕСА_15, а ОСОБА_8 разом із своєю дочкою ОСОБА_9 та сином ОСОБА_10 проживають постійно за адресою: АДРЕСА_3. Відповідачі виїхали із квартири АДРЕСА_1 добровільно, ніяких перешкод у користуванні квартирою він не створював. Квартира не приватизована та відноситься до державної форми власності.
На підставі викладеного й у відповідності із статями 71, 72 ЖК України, просить суд позовні вимоги задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та в інтересах дочки ОСОБА_9 і сина ОСОБА_10, позовні вимоги не визнали повністю та 19.04.2013 року відповідачі подали зустрічну позовну заяву до ОСОБА_7, третя особа: служба у справах дітей Ізюмської міської ради, про вселення в житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, встановлення порядку користування житловим приміщенням та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою (а.с. 45-47).
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 19 квітня 2013 року зустрічний позов об'єднано в одне провадження з первісним позовом (а.с. 63-64).
В обґрунтуванні заперечень на первісний позов та в обґрунтуванні зустрічного позову ОСОБА_3 і ОСОБА_8 та їх представник ОСОБА_5 посилаються, що в 1989 року ОСОБА_3 вийшла заміж за ОСОБА_7 маючи доньку від першого шлюбу ОСОБА_8 та до вересня 2000 ріку з відповідачем по справі ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі. 27 вересня 2000 року шлюб між ними розірвано, про що в відділі реєстрації актів цивільного стану по м. Ізюм Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області було зроблено актовий запис № 288. Від даного шлюбу мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.
За рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради № 1039 від 22.08.2000р. на сім'ю з чотирьох осіб була надана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, де вони мешкали всією родиною у складі сім'ї - чоловік ОСОБА_7, дочка ОСОБА_6, її донька від першого шлюбу ОСОБА_8, ордер на вселення від 29.08.2000р. за №15512 був виданий на ім'я чоловіка ОСОБА_7.
Після розірвання шлюбу, впродовж 6 років, вона з дітьми залишилася проживати в даній квартирі АДРЕСА_1, так як із нею залишилася її діти: донька ОСОБА_6, їй було 7 років, та неповнолітня ОСОБА_8 15 років, бо жити їй не було де, бо як, на той час так і на теперішній, вона не мала та і не має свого житла. Але то було не життя, а жах з боку ОСОБА_7: постійні сварки, погрози та намагання вижити її та дітей з квартири. Створював такі нестерпні умови життя, після чого вона вимушена з початку розділити особові рахунки, а потім і зовсім вимушена була залишити квартиру та з двома дітьми винаймати житло, притому що заробітна плата у неї була та залишається значно малою.
Відповідач ОСОБА_7 і на теперішній час не визнає їх права, чинить перешкоду їм проживати у вказаній квартирі; поміняв замки на вхідних дверях, у квартиру не впускає, незважаючи на те, що в квартирі знаходиться все їх майно.
Таким чином, ОСОБА_7 позбавив їх можливості користуватися житлом і вимушені були оселитися в найманому житлі.
Добровільно пустити їх в квартиру, виділити і визначити з ними порядок користування кімнатами відповідач відмовляється. Через його неправомірних дій вони не мають можливості користуватися житлом. Житлове приміщення належить до державного житлового фонду.
Вони неодноразово звертався за допомогою в КЖРЕП-1 і до Ізюмського МРВ УМВС України в Харківській області с заявами як на протягу 2000-2013 років так і на теперішній час, про що свідчать неодноразові звернення в правоохоронні органи а саме : ЖРПЗ № 3970 28.11.11, ЖО №1241 01.04.13р.ЄРДР №728, ЖО №1360 від 06.04.13р але ОСОБА_7 продовжує перешкоджати їм користуватися житловим приміщенням. В даний час вони зареєстровані в спірній квартирі. Іншого житла у них немає. Неодноразово вони намагались вирішити питання про приватизацію квартири, але відповідач в категоричній формі заперечував, не надавав документів.
В 2008 роціОСОБА_22 народилась донька ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, яка також зареєстрована за вказаною адресою, а саме квартирою АДРЕСА_1. На теперішній час ОСОБА_8 вагітна, про що свідчить довідка №74 від 16.04 2013р. видана лікарем Ізюмської жіночої консультації ОСОБА_16, де вказана адреса мешкання квартира АДРЕСА_1, а ІНФОРМАЦІЯ_8 народився син ОСОБА_10, який також зареєстрований за вказаною адресою, а саме квартирою АДРЕСА_1.
Також вони неодноразово прохали відповідача ОСОБА_7 впустити їх в квартиру для проживання, але він чинить їм перешкоди, не впускає в квартиру, не дає ключів від вхідної двері бо замки відповідач давно змінив, крики, погрози на їх адресу та інше. Вони не проживали у спірній квартирі з поважних причин, внаслідок того, що ОСОБА_7 не пускає їх в квартиру.
На підставі викладеного й у відповідності із статтями 9, 64, 71, 191 ЖК України, просять суд вселити ОСОБА_3 та ОСОБА_8 із неповнолітньою ОСОБА_9 і малолітнім ОСОБА_10 у квартиру АДРЕСА_1, встановити порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, зобов'язати відповідача ОСОБА_7 не чинити ОСОБА_3 та ОСОБА_8, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10 перешкод у користуванні кімнатою і підсобними приміщеннями в квартирі АДРЕСА_1. Стягнути з відповідача на їх користь судові витрати.
Відповідачка ОСОБА_6 позовні вимоги за первісним позовом визнала повністю, підтвердила суду, що дійсно її батьки ОСОБА_7 і її мати ОСОБА_3 перебували у шлюбі, в якому вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_2. За ордером у 2000 році на їх сім'ю у складі - її батько ОСОБА_7, вона як дочка, її мати ОСОБА_3 та донька від першого шлюбу ОСОБА_8, була надана двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Але її батьки розійшлися у вересні 2000 року, із 2000 року її мати стала проживати з ОСОБА_13, із 2000 року вони з матір'ю ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_13 стали проживати на АДРЕСА_15, вона стала ходити з першого класу до школи № 2, її мати зареєструвала шлюб з ОСОБА_13. З 2004 року по 2006 рік вони з матір'ю ОСОБА_3 та ОСОБА_8 проживали у спірній квартирі АДРЕСА_1, але у 2006 році вона з матір'ю та ОСОБА_13 стали проживати на АДРЕСА_15. ОСОБА_8 з чоловіком та дочкою проживала із 2006 року по 2010 рік у м. Харкові, а з 2010 року проживає разом зі своєю сім'єю АДРЕСА_3.
До березня 2013 року у спірній квартирі проживав один її батько ОСОБА_7, а відповідачі - її мати ОСОБА_3 та ОСОБА_8 з дітьми у спірній квартирі АДРЕСА_1 не проживали та не бажали там проживати. Її батько ОСОБА_7 не заважав, не чинив відповідачам перешкод у проживанні і користуванні квартирою АДРЕСА_1, не перешкоджає їм і по цей час, хоча відповідачі - її мати ОСОБА_3 та ОСОБА_8 із березня 2013 року самі вчиняють у спірній квартирі скандали.
Просить суд позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06.12.2013 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову - виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області та Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1 (а.с. 151-152).
Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області ОСОБА_23дове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, підтримав зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в свої інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10 до ОСОБА_7 вселення в житлове приміщення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою (а.с. 90-91, 160).
Представник третьої особи Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1 у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без їх участі, покладаються на думку суду (а.с. 169).
Представник третьої особи виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області у судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином, заяв про розгляд справи за їх відсутності не надійшло.
Зі згоди сторін суд ухвалює рішення при відсутності представників третіх осіб.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, пояснення свідків, перевіривши і дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_7 та відмовою у задоволенні зустрічного позову з наступних підстав.
Судом встановлені факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до статей 3, 4, 15 ЦПК України особа має конституційне право на судовий захист своїх цивільних прав і може звернутися із позовом про захист порушеного, оспореного або невизнаного права у спосіб, передбачений ЦК України.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій (на підставі вказаних статей ЖК), позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно статей 10, 31, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
У відповідності з ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 9 Житлового Кодексу Української РСР від 30 червня 1983 р. №5464-X, із наступними змінами (далі - ЖК УРСР), ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що з 1989 року ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, яка мала доньку від першого шлюбу ОСОБА_8, 27 вересня 2000 року шлюб між ними розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу від 07.02.2001р., відповідно до якого в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис № 288 від 27 вересня 2000 року (а.с. 7, 52). У шлюбі народилася донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.
На підставі рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради № 1039 від 22.08.2000р. виконкомом Ізюмської міської ради виданий на ім'я гр. ОСОБА_7 ордер на жиле приміщення №15512 від 29.08.2000р. на сім'ю з чотирьох осіб у складі ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_6 - дочка, ОСОБА_8 - дочка, на право на жиле приміщення двокімнатної квартири АДРЕСА_1, жилою площею 27,5 кв.м. (а.с. 6, 53).
Спірна двокімнатна квартира АДРЕСА_1 відноситься до державного (комунального) житлового фонду та перебуває на балансі Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №1, має роздільні особові рахунки, а саме: № НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, загальною площею 19,05 кв.м. (а.с. 8); № НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_7 і ОСОБА_6, загальною площею 24,75 кв.м. (а.с. 9, 170, 171-174).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача.
Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР).
Право членів сім'ї на жиле приміщення виникає не у зв'язку з реєстрацією, а за наявності відповідних обставин.
Виходячи із положень Конституції про гарантування громадянам свободи пересування і вільного вибору місця проживання, сама по собі наявність чи відсутність реєстрації не може бути підставою як для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилася до наймача, так і для відмови в цьому.
Судом установлено, що після розірвання шлюбу з позивачем у вересні 2000 року, ОСОБА_3 перебувала з ОСОБА_13 у шлюбі, та разом з доньками ОСОБА_6 і ОСОБА_8 проживали сім'ю по АДРЕСА_15, при цьому ОСОБА_6 навчалась з першого класу в Ізюмській загальноосвітній школи І-ІІІ ступенів № 2 в 2001-2002, 2002-2003, 2003-2004 н.р. (а.с. 10, 11-12, 94, 95).
Із 2006 року по 2010 рік ОСОБА_8 з чоловіком та дочкою ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживала у м. Харкові, а з 2010 року проживає разом зі своєю сім'єю АДРЕСА_3 (а.с. 45, 59, 93).
З зустрічної позовної заяви відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_8 до суду, вбачається, що відповідачі вказують адресу свого фактичного проживання: АДРЕСА_15, та АДРЕСА_3 (а.с. 45).
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається у збереженні житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР).
Відповідно до ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відсутність повинна нести безперервний характер. Якщо особа повертається на місце проживання, вважається, що переривається і строк тимчасової відсутності. Разом з тим, обставиною, яка перериває шестимісячний строк, не може вважатися епізодичні появи особи не з метою постійного проживання, а з метою лише утримати за собою житло.
Таким чином громадянин може байдуже відноситися до збереження права на житлове приміщення в протягом півроку. Інакше він може бути визнаний тим, що втратив право на користування житловим приміщенням.
Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України, якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму цього приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користуванням останнім з дня вибуття. Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі визнання таких причин поважними суд може продовжити вказаний строк.
При цьому у відповідності з наведеною нормою та п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли з практики застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 р. за №2, наймач або член його сім'ї втрачає право користування жилим приміщенням якщо він вибув на інше постійне місце проживання. Доказами вибуття можуть бути будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення іншого договору на невизначений строк, тощо).
Відповідно до абзацу 7 ч.1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Статтею 7 цього ж Закону встановлено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Відповідно до вимог статей 29, 59, 242 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років є місце проживання її батьків, або одного з них, з ким вона проживає, батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Вимоги відповідають ст. 29 ЦК України та ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», за змістом яких місцем проживання малолітньої дитини є місце проживання її батьків або одного з них. Зняття з реєстрації місця її проживання здійснюється протягом семи днів на підставі остаточного рішення суду про позбавлення його батьків або одного з них права власності на житлове приміщення або право користування ним.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що в 2002 році ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10, та ОСОБА_6 вибули із квартири АДРЕСА_1, у жилому приміщенні не мешкали. Лише в 2013 році ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, яка діє в свої інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10, не змогли потрапити до квартири АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_7 замінив на вхідних дверях замки.
Відповідачі - Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10, та ОСОБА_6 не надали суду доказів на підтвердження того, що з 2002 року до лютого 2013 року вони не проживали у спірній квартирі внаслідок неправомірних дій ОСОБА_7 та зверталися до компетентних органів із метою усунення перешкод у користуванні квартирою (а.с. 54).
Сторонами у справі не заперечується, що після 2002 року відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10, та ОСОБА_6 безперешкодно час від часу з'являлися у квартирі тільки для того, щоб забрати своє майно, але в житловому приміщенні не мешкали. Отже, відповідачі втратили інтерес до спірної квартири як до місця свого проживання.
Отже, до березня 2013 року у спірній квартирі проживав один позивач ОСОБА_7, а відповідачі - ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 з дітьми у спірній квартирі АДРЕСА_1 із 2002 року не проживають та не бажали там проживати понад шість місяців без поважних причин та були відсутніми у квартирі АДРЕСА_1.
Даний факт підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, які надали копію Акта від 14.07.2014 року (а.с. 218).
З урахуванням наведеного суд вважає доведеним факт відсутності відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10, та ОСОБА_6 у жилому приміщенні понад шість місяців. Відповідачами відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України не надано доказів поважності причин їх відсутності в спірній квартирі понад встановлені строки.
Викладене свідчить про те, що первісний позов ОСОБА_7 підлягає задоволенню, з ухваленням рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в свої інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10.
Керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10, ОСОБА_6, треті особи: служба у справах дітей Ізюмської міської ради, виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області, Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилими приміщеннями - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, неповнолітню ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, малолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_9, такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути у частковому відношенні з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2, проживає за адресою: АДРЕСА_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_9, проживає за адресою: АДРЕСА_3, на користь держави по 40 гривень 60 копійок з кожного відповідача.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 і малолітнього ОСОБА_10 до ОСОБА_7, треті особи: служба у справах дітей Ізюмської міської ради, виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області, Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1, про вселення в житлове приміщення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою - відмовити.
Рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| може| бути| оскаржене| в апеляційному| порядку|ладу|| в 10-денний| строк з дня проголошення| рішення, а неприсутніми сторонами у той же строк з дня отримання копії рішення,|розв'язання,вирішення,розв'язуван шляхом| подачі апеляційної скарги| до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд.
Головуючий: суддя -
Повний текст рішення складено 04 серпня 2014 року.