справа № 208/744/14-ц
№ провадження 2/208/897/14
Іменем України
25 червня 2014 р. м. Дніпродзержинськ
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: судді Похвалітої С.М., при секретарі Шешуревої Я.І.,
За участю:
- Позивача ОСОБА_1,
- Представника позивача ОСОБА_2,
- Представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємця ОСОБА_5; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Дніпродзержинський міський центр зайнятості, про стягнення заробітної плати, визнання недійсним запис про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Приватного підприємця ОСОБА_5; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Дніпродзержинський міський центр зайнятості, про стягнення заробітної плати, визнання недійсним запис про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що 04 травня 2011 року вона була прийнята на роботу до приватного підприємця ОСОБА_5 в магазин дитячих товарів «ІНФОРМАЦІЯ_2» в АДРЕСА_1, на посаду продавця-консультанта. 04.05.2011 року було укладено трудовий договір на невизначений строк. Вона приступила до роботи та виконувала обов'язки продавця, заробітна плата її складала від 1500 грн. до 2100 грн. До прийняття на роботу вона ніде не працювала, тому нею була передана ОСОБА_5 трудова книжка для внесення відповідних записів про її працевлаштування. 01.09.2013 року вона звернулась до відповідача із заявою її про звільнення із займаної посади за власним бажанням відповідно до вимог ст.38 КЗпП України. Після чого відповідач викликала її до себе та повідомила, що на її думку в магазині значно недостача товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, які повинна вона повернути, тому вона не звільнить її до погашення цієї недостачі. Оказавши на неї психологічний тиск, вона заставила її написати заяву про її звільнення під її диктування. До 14.09.2013 року вона продовжувала виконувати свої посадові обов'язки, а з 15.09.2013 року до 01.10.2013 року вона знаходилася на стаціонарному лікування в Дніпродзержинській міській лікарні № 9, тому не мала можливості з'явитися до магазину для отримання трудової книжки та розрахунку по заробітній платі. Їй стало відомо, що відповідач не збирається її звільняти, тому 15.09.2013 року нею була направлена повторна заява про звільнення, яка отримана відповідачем 17.09.2013 року. В заяві вона повідомила відповідача, що вона перебуває на стаціонарному лікуванні та просила звільнити її за власним бажанням, трудову книжку направити рекомендованим листом на її домашню адресу, також на домашню адресу поштовим переказом направити неотриману нею заробітну плату за серпень-вересень 2013 року. Після чого, відповідач ОСОБА_5 19.09.2013 року та 25.09.2013 року направила на її адресу заяви, якими вимагала з'явитися до центру зайнятості для розірвання трудового договору та підтвердження запису в трудовій книжці відповідним працівником центру зайнятості. Повідомила, що в разі неявки особисто або повідомлення іншим шляхом про свою відсутність на робочому місці, після отримання її заяв вона буде звільнена. Після виходу з лікарні нею були отримані зазначені листи. На 02 жовтня 2013 року вона повинна була бути звільнена, але трудову книжку та повний розрахунок по заробітній платі вона не отримала, тому нею 01.10.2013 року було направлено листа з пропозицією з'явитися до Дніпродзержинського міського центру зайнятості для розірвання трудового договору. Відповідач до міського центру зайнятості не з'явилась, тому була змушена направити їй повторно 09.10.2013 року вже телеграму із запрошенням до міського центру зайнятості. Поштою нею було отримано трудовий договір від 04.05.2011 року, надісланий ОСОБА_5 лише 18.11.2013 року, з якого їй стало відомо, що ОСОБА_5 особисто, не зважаючи на її листи та телеграми 10.10.2013 року розірвала трудовий договір, звільнивши її згідно п.4 ст.40 КЗпП України та того ж дня особисто зняла з реєстрації. Враховуючи, що відповідач в порушення ст.47 КЗпП України та п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників не видав їй належну оформлену трудову книжку у день звільнення, тому відповідач зобов'язаний виплатити їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Також діями відповідача їй було нанесено моральну шкоду, яку вона оцінює в 10 000 грн.
З урахуванням уточнень до позовних вимог просить суд стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_5 невиплачену їй заборгованість по заробітній платі за серпень - вересень 2013 року в сумі 2 300 грн.; визнати недійсним запис про її звільнення згідно п.4 ст.40 КЗпП України з 10.10.2013 року, змінивши формулювання причини та дату звільнення на фактичний день звільнення за власним бажанням згідно до ст.38 КЗпП України; зобов'язати Приватного підприємця ОСОБА_5 змінити формулювання причини та дату звільнення на фактичний день звільнення за власним бажанням згідно до ст.38 КЗпП України; зобов'язати відповідача видати їй ОСОБА_1 трудову книжку; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6 522,14 грн. та моральну шкоду; визнати зняття з реєстраційного обліку у Дніпродзержинському міському центру зайнятості трудового договору від 04 травня 2011 року між приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про розірвання трудового договору на підставі п.4 ст.40 КЗпП України ОСОБА_1 від 10.10.2013 року, таким який не відповідає вимогам Закону; визнати факт розірвання трудового договору від 04.05.2011 року між приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зняття з реєстраційного обліку Дніпродзержинському міському центру зайнятості якого мала місце 10.10.2013 року на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням; зобов'язати Дніпродзержинський міський центр зайнятості змінити формулювання підстав розірвання трудового договору між приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від 04.09.2011 року за власним бажанням ОСОБА_1, згідно до ст.38 КЗпП України зняття якого з реєстраційного обліку відбулося 10.10.2013 року.
Ухвалою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_5 невиплачену ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за серпень 2013 року; зобов'язання відповідача змінити формулювання причини та дату звільнення на день фактичного звільнення за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України; зобов'язання відповідача видати ОСОБА_1 трудову книжку; стягнення з відповідача Приватного підприємця ОСОБА_5 моральної шкоду; зобов'язання Дніпродзержинський центр зайнятості змінити формулювання підстав розірвання трудового договору між приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від 04.09.2011 року за власним бажанням ОСОБА_1, згідно до ст.38 КЗпП України зняття якого з реєстраційного обліку відбулося 10.10.2013 року, залишені без розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_6 підтримала свої позовні вимоги, посилалась на обставини викладені в позові, прохала суд стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_5 невиплачену їй заборгованість по заробітній платі за вересень 2013 року в сумі 573,50 грн.; визнати недійсним запис про її звільнення згідно п.4 ст.40 КЗпП України з 10.10.2013 року, змінивши формулювання причини та дату звільнення на фактичний день звільнення за власним бажанням згідно до ст.38 КЗпП України; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6 522,14 грн.; визнати зняття з реєстраційного обліку у Дніпродзержинському міському центру зайнятості трудового договору від 04 травня 2011 року між приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про розірвання трудового договору на підставі п.4 ст.40 КЗпП України ОСОБА_1 від 10.10.2013 року, таким який не відповідає вимогам Закону; визнати факт розірвання трудового договору від 04.05.2011 року між приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зняття з реєстраційного обліку Дніпродзержинському міському центру зайнятості якого мала місце 10.10.2013 року на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав в повному обсязі, посилався на обставини викладені в позові, прохав суд стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_5 невиплачену їй заборгованість по заробітній платі за вересень 2013 року в сумі 573,50 грн.; визнати недійсним запис про її звільнення згідно п.4 ст.40 КЗпП України з 10.10.2013 року, змінивши формулювання причини та дату звільнення на фактичний день звільнення за власним бажанням згідно до ст.38 КЗпП України; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6 522,14 грн.; визнати зняття з реєстраційного обліку у Дніпродзержинському міському центру зайнятості трудового договору від 04 травня 2011 року між приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про розірвання трудового договору на підставі п.4 ст.40 КЗпП України ОСОБА_1 від 10.10.2013 року, таким який не відповідає вимогам Закону; визнати факт розірвання трудового договору від 04.05.2011 року між приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зняття з реєстраційного обліку Дніпродзержинському міському центру зайнятості якого мала місце 10.10.2013 року на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням.
Представник відповідача Приватного підприємця ОСОБА_5 - ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги позивача не визнав, вважає, що відсутні підстави для задоволення позову та посилався на обставини викладені в запереченнях. Зазначив суду, що 04.05.2011 року між ПП «ОСОБА_5» та позивачем ОСОБА_1 було укладено безстроковий трудовий договір з повною матеріальною відповідальністю, який було зареєстровано у Дніпродзержинському міському центрі зайнятості 06.05.2011 року. На підставі договору позивач працювала у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» на посаді продавця - консультанта. Нормативними актами, які регулюють порядок працевлаштування та оформлення трудових книжок найманим працівникам у фізичній особи-підприємця, визначено, що трудова книжка вперше не заповнюється та не ведеться, оскільки у працівників служби зайнятості ні у фізичній особи - підприємця не має таких повноважень; трудові книжки у випадку працевлаштування найманого працівника у фізичній особи підприємця зберігаються безпосередньо у найманого працівника. Наприкінці серпня 2013 року позивач звернулась до відповідача з проханням отримати дитячі товари на суму 7 000 грн. із зобов'язанням виплатити цей товар грошима. Позивач на це погодилась. Дитячий товар було передано ОСОБА_1 згідно її побажання. Через деякий час після отримання товару, а саме з 03.09.2013 року позивачка почала не виходити на роботу у призначений час, по телефону вона повідомляла що захворіла і принесе лікарняний згодом. Факт невиходу позивача на роботу підтверджується актами та табелями 2013 року. 12.09.2013 року ОСОБА_1 з'явилась на роботі для отримання заробітної плати за серпень 2013 року, яку вона отримала. Після отримання ОСОБА_1 заробітної плати за серпень 2013 року та написання розписки про отримання нею товару на суму 7 000 грн. вона не виходила на роботу, на телефонні дзвінки не відповідала. Так, ОСОБА_5 19 вересня 2013 року та 25 вересня 2013 року на адресу місця мешкання ОСОБА_1 цінним листом із описом вкладення, було направлено повідомлення про необхідність особисто з'явитися до центру зайнятості для розірвання трудового договору, однак нею листи було проігноровано. У зв'язку з відсутністю жодних документальних підтверджень знаходження ОСОБА_1 на лікарняному, внаслідок її систематичного невиходу на роботу та нез'явлення до Дніпродзержинського міського центру зайнятості 10.10.2013 року трудовий договір від 04.05.2011 року укладений між ПП «ОСОБА_5» та ОСОБА_1 у присутності працівника центру зайнятості було розірвано на підставі с.4 ст.40 КЗпП України. Вважає, що вимоги позивача є безпідставними та незаконними.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Дніпродзержинський міський центр зайнятості у судове засідання не з'явився, надав суду пояснення, у якому просить розглядати справу без їх участі.
В якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_7 суду пояснила, що вона знаходиться в трудових відносинах з відповідачем. Зазначила, що позивач з третього вересня 2013 року по 14 вересня 2013 року була відсутня на роботі у відповідача, їй дзвонили, але вона не відповідала, про що були складені акти нею та відповідачем. Так 12 вересня 2013 року позивач прийшла на роботу та повідомила, що вона була відсутня на роботі, у зв'язку з тим що її дитина була хвора.
В якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_8 суду пояснила, що вона з 2012 року працювала у відповідача. Зазначила, що позивач з третього вересня 2013 року по 14 вересня 2013 року була відсутня на роботі у відповідача, їй дзвонили, але вона не відповідала, про що нею були складені акти. Так 12 вересня 2013 року позивач прийшла на роботу та повідомила, що вона була відсутня на роботі, у зв'язку з хворобою її дитини.
В якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_9 суду пояснила, що вона є подругою позивачу та працювала у відповідача з липня 2013 року по грудень 2013 року без оформлення. Підтвердила факт того, що позивачем 02 вересня 2013 року була написана заява про її звільнення та по 14 вересня 2013 року вона продовжувала працювати у відповідача.
Вислухавши позивача, представника позивача та представника відповідача, свідків, вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04 травня 2011 року позивач ОСОБА_1 була прийнята на роботу до приватного підприємця ОСОБА_5 в магазин дитячих товарів «ІНФОРМАЦІЯ_2» в АДРЕСА_1, на посаду продавця-консультанта, у зв'язку з чим було укладено трудовий договір від 04.05.2011 року на невизначений строк, що вбачається з наданого суду договору.
В судовому засіданні встановлено, що позивач виконувала обов'язки продавця та заробітна плата її складала від 1500 грн. до 2100 грн., що не заперечується представником відповідача.
Як вбачається з наданих суду пояснень 01.09.2013 року позивач ОСОБА_1 звернулась до відповідача ОСОБА_5 із заявою про звільнення її із займаної посади за власним бажанням відповідно до вимог ст.38 КЗпП України.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 по 14.09.2013 року продовжувала виконувати свої посадові обов'язки, та зазначений факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача, а також допитаними свідками, які підписувати акти про відсутність позивача на робочому місці починаючи з 03 вересня 2014 року, тому як згідно до табелів робочого часу під час написання свідками деяких актів, самі свідки були відсутні на робочому місці.
З 15.09.2013 року до 01.10.2013 року позивач знаходилася на стаціонарному лікування в Дніпродзержинській міській лікарні № 9, що вбачається з наданого лікарняного листа.
Позивачем 15.09.2013 року було направлено відповідачу повторну заяву про звільнення, в якій вона повідомила ОСОБА_5, що вона перебуває на стаціонарному лікуванні та просила звільнити її за власним бажанням, трудову книжку направити рекомендованим листом на її домашню адресу, також домашню адресу поштовим переказом направити не отриману нею заробітну плату за серпень-вересень 2013 року.
Судом встановлено, що 10 жовтня 2013 року трудовий договір від 04.05.2011 року укладений між ПП «ОСОБА_5» та ОСОБА_1 у присутності працівника центру зайнятості було розірвано на підставі ч.4 ст.40 КЗпП України, що вбачається з трудового договору.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Так, підставою звільнення позивача з роботи послужили акти, складені працівниками про відсутність позивача на роботі з 03.09.2013 року по 07.09.2013 року, з 10.09.2013 по 14.09.2013 року, якими зафіксовано відсутність позивача на робочому місці, але в них відсутнє, що перед застосування до позивача дисциплінарного стягнення в вигляді звільнення за прогули, відповідач намагалась відповідно до вимог ст.149 КЗпП України отримати пояснення від порушника трудової дисципліни.
Як роз'яснено в п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4,7,8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП України, чи додержавні власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147, 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.
Відповідно до вимог ст.147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Ст.149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Частиною третьою ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Так, представник відповідача не надав суду відповідних доказів того, що позивач ОСОБА_1 дійсно без поважних причин була відсутня на роботі певний час чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяна нею шкода, чому саме за порушення трудової дисципліни позивачем застосовано саме захід стягнення, як звільнення; а також докази щодо отримання пояснень від порушника трудової дисципліни.
Відповідно до вимог ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Згідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 дійсно була написана заява про звільнення її за власним бажанням та з вересня 2013 року по 14 вересня 2013 року вона продовжувала працювати у відповідача, що вбачається з наданих суду документів, а тому позовні вимоги її в частині визнання недійсним запис Дніпродзержинського міського центру зайнятості про звільнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в трудовому договорі від 04 травня 2011 року, укладеному між Приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 згідно п.4 ст.40 КЗпП України з 10 жовтня 2013 року; визнання факту розірвання трудового договору від 04 травня 2011 року, укладеному між Приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1, зняття з реєстраційного обліку Дніпродзержинським міським центром занятості 10 жовтня 2013 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України; зміна формулювання причини та дату звільнення в трудовому договорі від 04 травня 2011 року, укладеному між Приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1, на 10 жовтня 2013 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України, а також стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за вересень 2013 року в розмірі 573 грн. 50 коп. підлягають задоволенню.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача Приватного підприємця ОСОБА_5 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6 522,14 грн. не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішується при розгляді позовів про поновлення на роботі або у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, що відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України.
Вимоги позивачем про поновлення на роботі в судовому засіданні не заявлені, а вимоги щодо видачі трудової книги залишені без розгляду за заявою позивача.
Враховуючи, що при звернені позивача до суду її було звільнено від сплати судового збору та враховуючи вимоги ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 243,60 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 38, 40, 116, 147, 147-1, 148, 149, 235 КЗпП України, ст. ст. 3, 10, 11, 60, 88, 209, 213, 214-215 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємця ОСОБА_5; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Дніпродзержинський міський центр зайнятості, про стягнення заробітної плати, визнання недійсним запис про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити частково.
Визнати недійсним запис Дніпродзержинського міського центру зайнятості про звільнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в трудовому договорі від 04 травня 2011 року, укладеному між Приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 згідно п.4 ст.40 КЗпП України з 10 жовтня 2013 року.
Визнати факт розірвання трудового договору від 04 травня 2011 року, укладеному між Приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1, зняття з реєстраційного обліку Дніпродзержинським міським центром занятості 10 жовтня 2013 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України.
Змінити формулювання причини та дату звільнення в трудовому договорі від 04 травня 2011 року, укладеному між Приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1, на 10 жовтня 2013 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України.
Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за вересень 2013 року в розмірі 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп.
В іншій частині позовних вимог, відмовити.
Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний термін апеляційної скарги з дня його проголошення.
Суддя Похваліта С. М.