28 липня 2014 р.Справа № 818/1403/14
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Калиновського В.А.
Суддів: Бенедик А.П. , Водолажської Н.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2014р. по справі № 818/1403/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Машхімнафтосервіс"
до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Машхімнафтосервіс", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 травня 2014 року №0001242204, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 12150,00 грн.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2014 року зазначений адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 198 Податкового кодексу України та ст. 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та направлення №761 від 08.04.2014 року, головним державним ревізором-інспектором Дубровною М.О. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ науково-виробниче підприємство «Машхімнафтосервіс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Макрос-опт» за період з 01.07.2013 р. по 31.07.2013 р. За результатами перевірки 22 квітня 2014 року складений акт № 1453/2204/23817206/149 (а.с.7-20), згідно якого ДПІ в м. Сумах дійшла висновку про порушення позивачем порушення позивачем п.п. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого знижено податок на додану вартість за липень 2013 року в сумі 9720 грн.
На підставі висновків акту перевірки, відповідачем 14 травня 2014 року було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001242204 (а.с.5) про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 12150,00 грн.
Отже, правовою підставою для визначення податкових зобов'язань та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ДПІ в м. Сумах визначила нереальність господарських операцій між ТОВ науково-виробниче підприємство «Машхімнафтосервіс» і ТОВ «Макрос-опт», вчинення цих операцій без мети настання правових наслідків, які обумовлені ними, з метою надання податкової вигоди позивачу, про що свідчить акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача № 268/2204/37846050/78 від 21.02.2014 р.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сумах не відповідає ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначено розділом V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
У відповідності до ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування, зокрема, є постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З огляду на викладені положення Кодексу, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Судом встановлено, що позивачем 17 липня 2013 року з ТОВ «Макрос-опт» укладено договір поставки муфти для насосних агрегатів в кількості 20 шт. (а.с.34)
Факт поставки і оплати вказаного товару підтверджується платіжними дорученнями, товарно-транспортною накладною, актом списання та ін.
Надані позивачем документи первинного бухгалтерського обліку оформлені у чіткій відповідності до вимог чинного законодавства, будь-яких застережень з цього приводу акт перевірки не містить.
Тому колегія суддів, оцінивши докази, надані сторонами, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у діях платника податків (позивача) відсутні порушення тих норм законів, на які посилається відповідач, а твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем доказів нереальності даної господарської операції, що здійснена платником податку на додану вартість та доказів наявності умислу хоча б у однієї із сторін станом на момент укладення угоди, спрямованого на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суду не надано.
Вироками судів, які набрали законної сили, ознаки узгоджених кримінально - карних дій в діях працівників позивача та його контрагента не встановлені.
Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.
У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Матеріалами справи підтверджено, що платник податку на момент вчинення господарських операцій мав взаємовідносини з контрагентом, який знаходився за своєю юридичною адресою та був зареєстрованим платником ПДВ, що дає позивачу право на формування податкового кредиту та валових витрат.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ґрунтуються на безпідставних та непідтверджених даних податкового органу.
Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийнятих податкових повідомлень-рішень .
Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.
Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2014 року по справі №818/1403/14 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2014р. по справі № 818/1403/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.
Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Водолажська Н.С.