33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
29 липня 2014 року Справа № 918/1211/13
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Маціщук А.В.
судді Гулова А.Г. ,
судді Сініцина Л.М.
за участю представників сторін:
позивача - адв. ОСОБА_1 (дог-р №Ю-1/14 від 07.07.2014 р.; посв. НОМЕР_1 від 24.09.09 р.)
відповідача - пред-ка Татарина В.В. (дов. №24 від 12.06.2014 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Рівненської області від 26.06.14 р. у справі № 918/1211/13
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг"
до приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"
про стягнення 485684,86 грн.
Відповідно до рішення господарського суду Рівненської області від 26.06.2014 р. у справі № 918/1211/13 (суддя Качур А.М.) відмовлено в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» до приватного підприємства «Агро-Експрес-Серівс» про стягнення 458684,86 грн. заборгованості.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що при розгляді справи суд ухилився від дослідження усіх обставин справи та надав перевагу доказам однієї сторони, що є порушенням ст.43 ГПК України.
В доповненні до апеляційної скарги скаржник зазначає, що місцевий господарський суд зробив висновок про те, що заявлена позивачем сума для стягнення з відповідача відповідає іншій правовій природі спірної суми, визначив правову природу позову товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» як «відсотки за користування коштами, які нараховані на момент оплати товару по договору поставки» та як «за користування чужими грошовими коштами, право на нарахування яких виникає з моменту прострочення оплати товару», і такий висновок суду не відповідає заявленому позову товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» та обставинам справи. Тому рішення господарського суду Рівненської області від 26.06.2014 р. є таким, що винесено за неповного з'ясування обставин справи.
Скаржник зазначає, що в основу невірних висновків суду лягли акт наданих послуг № 8 від 31.01.2013 р. (як зазначає суд, насправді ж акт наданих послуг № 8 датований 31.01.2012 р.) та акт наданих послуг № 420 від 23.05.2013 р. та податкова накладна № 114 від 23.05.2013 р. Визначення судом невірної дати (31.01.2013 р.) акту наданих послуг № 8 від 31.01.2012 р., потягло за собою винесення неправильного рішення, оскільки висновок суду, про те, що у випадку нарахування спірної суми як відсотків за користування чужими коштами чи за товарний кредит податкові зобов'язання мали б виникнути у сторін не пізніше грудня місяця 2012 року та не потребували б оформлення вказаних відносин як необумовленої договором послуги. Будь-які документи (у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Відповідно до вказаних вище документів, подія 23.05.2013 р. та 31.01.2013 р. не відбулась, оскільки договором такі послуги не передбачені. У товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» сума заборгованості по оплаті відсотків на суму договору (на розстрочений платіж) виникла до грудня місяця 2012 року, і виникла саме з 01.09.2011 року, як це і передбачено п.2.5.2 договору поставки від 12.10.2010 р., і обліковувалась саме з 01.09.2011 р., що і підтверджується наявними в справах доказами, і відповідно спростовує висновок господарського суду Рівненської області.
Крім того, скаржник звертає увагу на те, що підписуючи договір № 2410 від 12.10.2010 р. та виконуючи його умови, відповідач знав про те, що з 01.09.2011 р. на залишок не виплаченої суми товару, переданого за договором № 2410/ХМ від 12.10.2010 р. - нараховується 25% річних, при цьому - не здійснив погашення зазначених відсотків, протягом строку дії договору, що і стало підставою для звернення до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач приватне підприємство «Агро-Експрес-Серівс» заперечує її доводи, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Спростовуючи доводи апелянта, позивач вказує, що суд першої інстанції повно дослідив усі подані письмові докази, розглянув при всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, з врахуванням вказівок постанови Вищого господарського суду України від 29.04.2014 р. та прийняв законне рішення.
У судовому засіданні 29.07.2014 р. представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, у повному обсязі, просив рішення господарського суду Рівненської області від 26.06.2014 р. у справі № 918/1211/13 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення господарського суду Рівненської області від 26.06.2014 р. у справі № 918/1211/13 залишити без змін.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обгрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12 жовтня 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» (постачальник) та приватне підприємство «Агро-Експрес-Сервіс» (покупець) уклали договір поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ, за умовами п.1.1. якого постачальник взяв на себе обов'язок у визначені цим договором строки передати покупцю продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язаний прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити проценти за придбання товару в розстрочку в сумі, визначеній відповідно до умов договору.
Відповідно до пункту 1.2 договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки покупцю, гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та строки оплати ціни товару (в тому числі тієї частини ціни товару, яка оплачується авансовим платежем, а також частин(и), яка(і) оплачується на умовах розстрочення платежів) та нарахованих процентів, інші умови, погоджені сторонами, визначені в договорі та додатках до договору, які складають невід'ємну його частину.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціна придбання товару в розстрочку (ціна договору) вказана у додатку до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку.
Згідно з пунктом 2.3 договору покупець проводить оплату ціни (та процентів, якщо таке передбачено договором) придбання товару у розстрочку шляхом перерахування коштів у розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень пункту 2.2 договору, на банківський рахунок постачальника.
За умовами п.2.4 договору сторони погодили, що авансовий платіж у розмірі 15,12 % в сумі 600000 грн., що еквівалентно 54430,48 євро, покупець здійснює до 15 жовтня 2010 року включно.
Другий платіж у розмірі 35,26 % в сумі 1400000 грн., що еквівалентно 127004,44 євро, покупець здійснює до 29 жовтня 2010 року.
Третій платіж в розмірі 2,48 % в сумі 98498,27 грн., що еквівалентно 8935,52 євро, покупець здійснює до 01 вересня 2011 року.
Кінцевий платіж у розмірі 47,14 % в сумі 1871467,05 грн., що еквівалентно 169774,71 євро, покупець проводить до 25 жовтня 2011 року.
У пункті 2.5.2. договору сторони погодили, що на кінцевий платіж згідно з пунктом 2.4.4 постачальник нараховує, а покупець сплачує проценти за розстрочений платіж, починаючи з 01 вересня 2011 року. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за придбання товару у розстрочку, встановлюється у розмірі 25% річних від неоплаченої вартості товару на момент платежу. Проценти нараховуються на несплачений залишок ціни товару, сума якого визначається відповідно до положень пункту 2.2 цього договору для визначення суми до сплати.
Визначено також, що остаточний розрахунок по процентах проводиться разом із останнім платежем за цим договором (п.2.5.3).
За умовами пункту 5.1 господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року з дня підписання його тексту представниками сторін, крім зобов'язань покупця по оплаті ціни товару та процентів за придбання товару в розстрочку і відповідальності покупця, які припиняються лише їх належним виконанням.
У додатку № 1 до договору сторони передбачили, що ціна даного договору становить 3969965,32 грн. /а.с.10-15/.
Договір та додаток № 1 підписані представниками сторін та скріплені їх печатками /а.с.11-14/.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов вищезазначеного договору товариство з обмеженою відповідальністю «Приват Лізинг» передало приватному підприємству «Агро-Експрес-Сервіс» обумовлену договором продукцію виробничо-технічного призначення, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 15 жовтня 2010 року, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками /а.с.17/.
Вказаний первинний документ має необхідні реквізити відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (з подальшими змінами), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.1995 р. за №168/704, тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товарів за договором поставки).
Відповідач прийняв техніку без зауважень, про що свідчить змість підписаного акту, і в подальшому претензій та повідомлень про порушення позивачем/постачальником виконавцем умов договору не направляв.
Відповідач у визначений умовами п.2.4 договору термін - до 25.10.2011 р. не виконав кінцевий платіж у розмірі 47,14 % в сумі 1871467,05 грн. Докази своєчасного виконання платежу суду не надані відповідно до ст.ст.33-34 ГПК України.
Позивач звернувся до господарського суду із позовом у даній справі та просить стягнути проценти на розстрочений платіж, нараховані з 01.09.2011 р. по 05.12.2012 р., - обгрунтовуючи вимоги посиланням на умови п.2.5.2 договору поставки та норми ст.536, ч.5 ст.694 ЦК України.
Дана справа вже розглядалась господарськими судами. Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 29.04.2014 р. скасовані рішення господарського суду Рівненської області від 14.10.2013 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. у справі № 918/1211/13, справу передано на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.
Скасовуючи попередні судові рішення, Вищий господарський суд України зазначив, що під час розгляду справи № 918/1211/13 судами попередніх інстанцій не досліджено положень пункту 5.1. договору щодо строку існування господарських зобов'язань сторін цього договору, які виникли на його основі, зокрема, зобов'язань покупця по оплаті ціни товару та процентів за придбання товару в розстрочку і відповідальності покупця, які припиняються лише їх належним виконанням. Судами також не звернуто увагу, що в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача відсотки на підставі лише пункту 2.5.2. договору, на підставі якого у межах даної справи заявлено до стягнення грошову суму, в установленому законом порядку недійсними не визнавався та не оцінювався судами на його відповідність законодавству /а.с.127-130/.
Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, колегія суддів дійшла наступних висновків.
На умовах договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ від 12.10.2010 р. між сторонами відбулись правовідносини з поставки/продажу товару з розстроченням платежу, які регулюються нормами пар.2- гл.52 ЦК України та пар.1 гл.30 ГК України.
Згідно зі ст.ст.1-4,181 ГК України до господарських відносин застосовуються правила Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ч.6 ст.265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст.712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до норм ч.1 ст.265 ГК України та ст.655 ЦК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором може бути передбачено розстрочення платежу.
Частиною 1 статті 695 ЦК України встановлено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Відповідно до ч.3 цієї статті до договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу.
Згідно з частиною 5 статті 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, за умовами п.2.5.2 договору сторони погодили нарахування та сплату процентів на розстрочений платіж у розмірі 25% від неоплаченої вартості товару на момент платежу, які сплачуються за придбання товару у розстрочку. За своєю правовою природою такі встановлені договором проценти є платою, яку отримує продавець від покупця за користування останнім утримуваними грошовими коштами. Строк, на протязі якого нараховуються проценти, відповідно до ч.5 ст.694 ЦК України визначається від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, якщо договором не встановлений обов'язок сплатити проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару покупцеві.
Умови пункту 2.5.2 договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ від 12.10.2010 р. відповідають наведеним вище нормам та ст.627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Нарахування і сплата процентів не є відповідальністю за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання, на відміну від пені, яку, виходячи зі змісту частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, слід розглядати саме як санкцію за невиконання чи неналежне виконання взятого на себе грошового зобов'язання боржником. Тому колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про безпідставність заяви відповідача про застосування до позовної вимоги скороченого (річного) строку позовної давності, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.
Твердження відповідача про те, що приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс" у встановленому законом порядку не набуло права власності на спірний товар, у зв'язку з чим у позивача відсутні правові підстави для нарахування заявлених до стягнення грошових коштів, є безпідставними, такими, що суперечать нормам ст.697 ЦК України та не грунтуються на умовах конкретного договору.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у позові з огляду на те, що наявні в матеріалах справи докази, зокрема акти надання послуг № 8 від 31.01.2013 р., № 420 від 23.05.2013 р. та податкова накладна за № 114 від 23.05.2013 р. підтверджують відображення в бухгалтерському та податковому обліку позивача іншої правової природи спірної суми, ніж вказаної у позовній заяві.
Акти надання послуг № 8 від 31.01.2012 р., № 420 від 23.05.2013 р. та податкова накладна за № 114 від 23.05.2013 р. не є належними і допустимими доказами згідно зі ст.34 ГПК України, оскільки не є первинними обліковими документами, якими підтверджується господарська операція відповідно до норм ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.95 р. за № 168/704.
Зокрема, для надання їм юридичної сили і доказовості первинні документи мають містити обов'язкові реквізити за п.2.4 цього Положення, зокрема - прізвища і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції. Надані суду акти надання послуг не містять таких обов'язкових реквізитів як посади і підписи працівників/представників замовника/відповідача, що свідчить про одностороннє складання/оформлення первинного документа і не може бути доказом.
Не можуть бути доказами наявності чи відсутності зобов'язання сплатити відсотки також податкові накладні, оформлені на підставі таких актів. Колегія суддів звертає увагу, що предметом доказування у даному спорі є господарське зобов'язання між сторонами, і немає підстав досліджувати податкові зобов'язання сторони. Податкова накладна оформляється в односторонньому порядку, і за відсутності належним чином складених первинних документів, не може слугувати доказом виникнення господарських зобов'язань з огляду на вищезазначене.
У даній справі обов'язок відповідача сплатити проценти на кінцевий/розстрочений платіж прямо передбачено умовами договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ від 12.10.2010 р. і не залежить від оформлення чи виконання податкових зобов'язань. Правову природу зобов'язання визначають саме умови конкретного договору, а не оформлені в односторонньому порядку облікові документи.
При цьому можливі помилки в бухгалтерському обліку також не створюють і не змінюють зобов'язань, визначених договором.
Відповідно до ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач не довів виконання оплати за одержану техніку (виконання кінцевого платежу 1871467,05 грн.) у визначений договором строк, тому, підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про підставність позовної вимоги. Розрахунок процентів /а.с.18/ відповідає умовам договору, є арифметично правильним, тому заявлена до стягнення сума процентів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до умов договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ від 12.10.2010 р. та норм ст.ст.536, 692, 694, 695 ЦК України.
Рішення господарського суду Рівненської області від 26.06.2014 р. підлягає скасуванню згідно з п.3 ч.1 ст.104 ГПК України, оскільки висновки, викладені в рішенні, не відповідають конкретним обставинам справи.
Колегія суддів вважає при цьому неправильним посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 05.03.2014 р. у справі № 918/1213/13 зі спору між тими ж сторонами : правова позиція суду у справі № 918/1213/13 грунтується на дослідженні правовідносин, які хоча і виникли між тими ж сторонами, однак - з іншого договору та інших доказів, які не мають відношення і не можуть оцінюватись у даній справі згідно зі ст.43 ГПК України. Обставини, встановлені господарськими судами у справі № 918/1213/13 не мають преюдиційного значення за змістом ст.35 ГПК України з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як роз'яснено в пункті 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
З урахуванням наведеного, судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, за подання касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Рівненської області від 26.06.2014 р. покладаються на приватне підприємство «Агро-Експрес-Сервіс». Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Рівненської області від 14.10.2013 р. покладаються на відповідача приватне підприємство «Агро-Експрес-Сервіс».
Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" задоволити. Рішення господарського суду Рівненської області від 26.06.2014 р. у справі № 918/1211/13 скасувати. Прийняти нове рішення:
Позов задоволити.
Стягнути з приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська область, Млинівський район, село Ярославичі, ідентифікаційний код: 30132761) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (03191, місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 54 А, офіс 5, ідентифікаційний код: 33274434) 485684 грн. 86 коп. процентів за користування чужими коштами, 9 713 грн. 70 коп. судового збору.
Стягнути з приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська область, Млинівський район, село Ярославичі, ідентифікаційний код: 30132761) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (03191, місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 54 А, офіс 5, ідентифікаційний код: 33274434) 4856,85 грн. витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги та 4856,85 грн. витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Господарському суду Рівненської області видати накази на виконання цієї постанови.
Матеріали справи № 918/1211/13 повернути господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Маціщук А.В.
Суддя Гулова А.Г.
Суддя Сініцина Л.М.