Справа № 553/1295/14-ц
Номер провадження 22-ц/786/2398/14 Головуючий у 1-й інстанції Крючко Н. І.
Доповідач Корнієнко В. І.
23 липня 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді: Корнієнка В.І.,
Суддів: Карпушина Г.Л., Абрамова П.С.
При секретарі: Коротун І.В.
розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»
на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 20 червня 2014 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» про стягнення грошової виплати та середнього заробітку за весь день затримки розрахунку,-
У квітні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» про стягнення грошової виплати у сумі 5929,38 грн. та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у сумі 167999,10 грн.
Позовні вимоги вмотивовувала тим, що 31 серпня 2013 року остання була звільнена з посади доцента кафедри іноземних мов Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» в зв'язку з закінченням строку контракту . У відповідності до ст. 24 Закону України «Про наукову, наукову-технічну діяльність» останній повинна була бути виплачена грошова допомога в розмірі 6 місячних посадових окладів (ставок) з урахуванням надбавок і доплат, що не було здійснено відповідачем в зв'язку з чим, остання змушена була звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 20 червня 2014 року позов ОСОБА_2 до Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» про стягнення грошової виплати та середнього заробітку за весь день затримки розрахунку - задоволено.
Стягнуто солідарно з Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» на користь ОСОБА_2 грошову допомогу у розмірі шести місячних посадових окладів ( ставок) з урахуванням надбавок і доплат в сумі 5929 грн. 38 коп.
Стягнуто з Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку з 18 січня 2001 року по день звернення до суду 05 березня 2014 року в сумі 167999,10 грн.
Стягнуто з Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн..
З рішенням суду не погодився відповідач Вищий навчальний заклад Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», внаслідок чого подав на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, в зв'язку з пропуском строку позовної давності. Вважає, що грошова допомога, передбачена Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність» не відноситься до виду платежу - заробітна плата, відноситься до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці. Внаслідок цього до вимог про стягнення такої виплати слід застосовувати строки позовної давності згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 з 1981 року працювала в Полтавському університеті економіки і торгівлі. Так, 31 серпня 2013 року позивачку було звільнено з посади доцента кафедри іноземних мов у зв'язку з закінченням строку контракту (а.с.4-8).
Також судом встановлено, що у відповідно до наказу № 3-к від 12 січня 2001 року, звільнено ОСОБА_2, доцента кафедри іноземних мов 18 січня 2001 року за власним бажанням та у зв'язку з виходом на пенсію ст. 38 КЗпП України. Надано грошову компенсацію за 23 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за період з 27 серпня 2000 року по 18 січня 2001 року. Згідно Колективного договору надано матеріальну допомогу в розмірі посадового окладу ( а.с.9).
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з наступного.
Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних гарантій. Відповідно до ч.3 ст. 94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно - правовими актами.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.
У відповідності до ст. 12 Закону України «Про оплату праці», норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих , які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Частиною 10 статті 24 Закону України «Про наукову, наукову - технічну діяльність» в редакції від 06 квітня 2000 року № 1646 -ІІІ, яка діяла на момент звільнення ОСОБА_2, при виході останньої на пенсію з посади наукового (науково-педагогічного) працівника науковому (науково - педагогічному) працівнику видається грошова допомога у розмірі шести місячних посадових ставок (окладів) з урахуванням надбавок і доплат за наявності стажу наукової роботи не менше: для чоловіків - 12,5 років; для жінок - 10 років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2004 року № 257 затверджено Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", відповідно до пункту 2 даного переліку визначено, що доцент вищого навчального закладу ІІІ- ІV рівні акредитації входить до переліку посад, які надають право на отримання призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність".
Звідси суд вірно дійшов висновку, що визначена частиною 10 статті 24 Закону України «Про наукову, наукову-технічну діяльність» грошова допомога у розмірі шести місячних посадових ставок (окладів) з урахуванням надбавок і доплат для наукового працівника при виході на пенсію з посади наукового (науково-педагогічного) працівника за наявності стажу наукової роботи не менше: для чоловіків - 12,5 років; для жінок - 10 років - є виплати гарантовані державою.
Згідно норм статті 24 Закону України «Про наукову і наукову-технічну діяльність» визначено, що не вимагається звернення працівника з відповідною заявою, оскільки грошова допомога безумовно видається працівникові при виході на пенсію.
Далі, судом встановлено, що ОСОБА_2 було звільнено з посади доцента, яка входить до Переліку посад наукових працівників державних наукових установ, організацій та посад науково-педагогічних працівників державних вищих навчальних закладів ІІІ - ІV рівні акредитації, перебування на яких дає право на одержання пенсії та грошової допомоги при виході на пенсію відповідно до Закону України «Про наукову і наукову-технічну діяльність», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 1999 року № 923.
Відповідно до Сертифіката про акредитацію серії РІ-IV № 178237 від 28 вересня 2010 року, виданого Міністерством освіти і науки України, Вищий навчальний заклад Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» відповідно до рішення ДАК від 02 липня 2009 року, протоколу № 79 (наказ МОН України від 16.07.2009р. № 2675-Л) визнано акредитованим за статусом вищого навчального закладу ІV (четвертого) рівня (а.с.38).
Також, судом встановлено, у відповідності до Статуту Спільного навчального закладу Полтавського кооперативного інституту , затвердженого Радою Засновників 20 листопада 1997 року пр. №3 , створено Спільний навчальний заклад «Полтавський кооперативний інститут, створений відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 04 квітня 1974 року № 463 та установчого договору між Центральною спілкою споживчих товариств України, Кримспоживспілкою та облдержадміністраціями всіх областей України, затвердженого зборами Засновників 09 жовтня 1992 року протокол № 1 ( а.с.39-66).
З 21 травня 2001 року реорганізовано Спільний навчальний заклад Полтавський кооперативний інститут та перейменовано на Полтавський університет споживчої кооперації України на Вищий навчальний заклад Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», у відповідності до Статуту Спільного навчального закладу Полтавського кооперативного інституту, затвердженого Радою Засновників 24 березня 1998 року, протокол № 1; Статуту Полтавського університету споживчої кооперації України, затвердженого засновником - Центральною спілкою споживчих товариств України Укоопспілка», Постанови правління Укоопспілки від 04 червня 2001 року № 135; Статуту Полтавського університету споживчої кооперації України, затвердженого Засновником - Центральною спілкою споживчих товариству України «Укоопспілки»), Постановою правління Укоопспілки від 20 жовтня 2003 року та Статуту Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», затвердженого Постановою Правління Укоопспілки від 01 лютого 2010 року № 27 ( а.с. 67,68-72а, 73-86, 87-106,107-123).
Факт порушення трудового законодавства встановлений за результатами перевірки від 14 лютого 2014 року, проведеної Територіальною державною інспекцією праці в Полтавській області за дорученням Прокуратури Київського району м. Полтави, якою встановлено , що грошова допомога при виході наукового працівника на пенсію ОСОБА_2 не нараховувалась (а.с.21), а також виходячи з інших обставин справи.
Далі. Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строків позовної давності суд першої інстанції керувався наступним.
Згідно частини 1 статті 233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів.
Частиною 2 статі 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.
Звідси, законодавцем чітко визначено та врегульовано дані правовідносини частиною 2 статті 233 КЗпП України, що в свою чергу свідчить про пряму невідповідність доводів представника відповідача про застосування строків давності до даного виду трудових правовідносин, оскільки доводи останнього є юридично невмотивованими та безпідставними по своїй природі.
Також суд посилався на те, що рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 розтлумачено норми частини 2 статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці», Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Зважаючи на вказані обставини та факти, суд дійшов до висновку, що позовна давність не поширюється на дані трудові правовідносини, які виникли між сторонами по справі щодо вимоги працівника про стягнення належної йому заробітної плати, право на яке гарантоване державою.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 1 та ст.. 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконувану роботу відповідно до встановлених норм праці ( норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок ( окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Окрім того, згідно Інструкції зі статистики заробітної плати ( затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрована в міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713) фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Згідно п. 3.6 вказаної Інструкції - одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію згідно з діючим законодавством та колективними договорами ( включаючи грошову допомогу державним службовцям та науковим ( науково-педагогічним ) працівникам) відноситься до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці.
Отже, виходячи з норм зазначеного Закону та системного аналізу діючого законодавства, грошова допомога у зв'язку з виходом на пенсію, що передбачена Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність», не є заробітною платою, а тому до вимог про стягнення такої грошової допомоги повинні застосовуватися визначені законом строки позовної давності.
В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року вирішувалося питання щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року. З урахуванням цього, місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування висновків даного рішення при вирішенні спірних правовідносин.
Поряд з цим, рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 вирішено, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого починається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Матеріалами справи підтверджується, що право на отримання виплати вихідної допомоги при виході на пенсію згідно Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» виникло 18 січня 2001 року - на момент звільнення ОСОБА_2 у зв'язку з виходом на пенсію.
В свою чергу, судом встановлено, що позивач, звільнившись з роботи у зв'язку з виходом на пенсію ще у 2001 році відповідно до Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», протягом дванадцяти років не зверталася до Університету з вимогою про виплату їй такої грошової допомоги та не оскаржувала дії Університету у встановленому законом порядку. З вимогою про виплату вихідної допомоги ОСОБА_2 звернулася лише 07 листопада 2013 року.
Колегія суддів критично ставиться до пояснень позивача з приводу того, що про порушення її прав вона дізналася лише у серпні 2013 року, оскільки ОСОБА_2 увесь цей час працювала в університеті за трудовими контрактами і не могла не знати про гарантовані нормами Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» виплати при виході на пенсію, беручи до уваги в першу чергу і те, що дані виплати здійснювалися протягом цього часу іншим працівникам.
Посилання ж позивача щодо наявності підстав для виплати вихідної допомоги при звільненні після закінчення дії контракту 31 серпня 2013 року взагалі не заслуговують на увагу, оскілки не є предметом спору і об'єктом дослідження у даній справі згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що оспорювана виплата гарантована особам науковим працівникам при виході не пенсію, факт чого мав місце у ОСОБА_2 ще у 2001 році.
.Нормами ч. 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові..
Судові витрати підлягають компенсації з урахуванням норм ч. 4 ст. 88 ЦПК України
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, п. 4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 20 червня 2014 року - скасувати. Ухвалити нове рішення
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» про стягнення грошової виплати та середнього заробітку за весь день затримки розрахунку - відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя : /підпис/ В.І. Корнієнко
Судді: /підпис/ Г.Л. Карпушин /підпис/ П.С. Абрамов
З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду
Полтавської області _______ В.І. Корнієнко