"29" липня 2014 р.Справа № 916/3276/13
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Журавльова О.О.,
суддів: Савицький Я.Ф., Ярош А.І.
(відповідно до розпорядження голови суду від 28.07.2014р. розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)
при секретарі судового засідання Філончук Т.М.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю №48 від 13.02.2014р.
від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю №44 від 13.02.2014р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на рішення господарського суду Одеської області від 05 травня 2014 року
у справі №916/3276/13
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
про стягнення 47187,04 грн.
ФО-П ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ФО-П ОСОБА_5 про стягнення, з урахуванням уточнених позовних вимог, 47187,04 грн. збитків та вартості товару.
Рішенням господарського суду Одеської області від 05 травня 2014 року у справі №916/3276/13 (головуючий суддя Погребна К.Ф., судді: Демешин О.А., Цісельський О.В.) у задоволенні позовних вимог ФО-П ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено чи дійсно дії ФО-П ОСОБА_5 носили протиправний характер, які полягають в поставці неякісного товару, чи дійсно саме ФО-П ОСОБА_5 завдав позивачу шкоду та найголовніше наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою, в зв'язку з чим суд. При цьому, позивачем жодними доказами не доведено факт поставки відповідачем неякісного товару тобто наявності недоліків товару до його передання покупцеві.
Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач (ФО-П ОСОБА_4) звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ФО-П ОСОБА_4 у повному обсязі. При цьому відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права і не повним з'ясуванням обставин справи, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача (ФО-П ОСОБА_5) у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими відповідач не погоджується з апеляційною скаргою ФО-П ОСОБА_4, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників позивача та відповідача, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, в квітні 2013р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФО-П ОСОБА_4, позивач, покупець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (ФО-П ОСОБА_5, відповідач, постачальник) був укладений договір поставки у спрощений спосіб.
17 та 18 квітня 2013р. ФО-П ОСОБА_5 на адресу позивача було здійснено поставку комплектуючих та запасних чистин механізмів для автотранспортних засобів (далі - товар) на загальну суму 8807 грн., що підтверджується видатковими накладними від 17.04.2013р. №2513, від 18.04.2013р. №2525 та рахунками від 17.04.2013 №2513, від 18.04.2013р. №2525.
Як стверджує позивач, придбаний товар був використаний ним для виконання заказу-наряду від 27.05.2013р. № АхЗН048432, а саме здійснення капітального ремонту двигуна автомобіля „Skoda Octavia Tour 1,9 TD", що підтверджується бухгалтерською документацією позивача, а саме „Відомістю переміщення залишків та оборотів".
27.05.2013р. ФО-П ОСОБА_4 заказ-наряд від 27.05.2013р. №АхЗН048432 було виконано, а автомобільний засіб видано замовнику - автомобільному господарству УМВС України в Одеській області.
14.06.2013р. замовник повернув позивачу автомобільний засіб „Skoda Octavia Tour 1,9 TD", шляхом доставки його автомобільним евакуатором. Підставою повернення автомобільного засобу була поломка та вихід з ладу двигуна автомобіля.
В зв'язку з тим, що при виконанні ремонту вказаного автомобіля використовувались деталі які були придбані у відповідача, позивач повідомив його про повернення автомобіля.
З метою встановлення причин поломки, відповідачем в Одеському науково-дослідному інституті судових експертиз було замовлено проведення автотехнічного експертного дослідження.
Згідно з експертним висновком №3348/363419 від 19.07.2013р., причиною поломки є руйнування поршня четвертого циліндру, яке відбулось в результаті втомного зламу стержню випускного клапана четвертого циліндра, після його встановлення в головку блоку циліндрів.
На думку позивача причиною вказаних порушень є поставка відповідачем неякісного товару, який використовувався для ремонту вищезазначеного транспортного засобу.
Позивач зазначає, що дії відповідача по поставці неякісного товару призвели до виникнення у нього значних матеріальних збитків, а саме згідно уточненого розрахунку: загальної вартості виконаних робіт при повторному ремонті в розмірі 3983,04грн., загальної вартості використаних матеріалів при повторному ремонті в сумі 6951грн., загальної вартості простою в сумі 5200грн., загального розміру неодержаного прибутку в розмірі 22896грн. та вартість самих матеріалів які використовувались при первинному ремонті в сумі 7857грн.
Вищенаведене стало підставою для звернення ФО-П ОСОБА_4 до господарського суду Одеської області з відповідною позовною заявою.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд прийшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, позовними вимогами ФО-П ОСОБА_4 є стягнення з відповідача збитків у розмірі 39030,04грн., заподіяних внаслідок поставки останнім неякісного товару та вартості матеріалів при первинному ремонті в сумі 7857грн.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Також відшкодування збитків передбачено ст. 224 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Приписами ст. 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків/шкоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов'язання або завдання збитків (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків або шкоди; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і збитками або завданням шкоди та розміром збитків/шкоди; 4) вина особи, яка порушила зобов'язання, або завдала збитки/шкоду.
Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитків, повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вже було зазначено вище, у квітні 2013 року між сторонами по справі у спрощений спосіб було укладено договір поставки.
За ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до видаткових накладних від 17.04.2013р. №2513, від 18.04.2013р. №2525 та рахунках від 17.04.2013 №2513, від 18.04.2013р. №2525. відповідач поставив, а позивач прийняв та оплатив поставку комплектуючих та запасних чистин механізмів для автотранспортних засобів на загальну суму 8807 грн.
Приписами ст. 673 ЦК України встановлено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.
Статтею 675 ЦК України передбачено, що товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.
Згідно ст. 674 ЦК України визначено, що відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами п.1,2,4 ст. 268 ГК України, закріплено, що якість товарів, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталоном). Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товару зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.
Згідно з п.5 ст. 269 ГУ України, постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому.
Відповідно до п. 21.6.3. Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005р. №28 до переліку товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні належать деталі циліндро-поршневої групи і газорозподільного механізму (поршні, кільця поршневі, гільзи циліндрів, розподільчі вали, клапани.)
Отже, з аналізу вищевикладених норм можливо зробити висновок, що відповідач був зобов'язаний поставити товар, який відповідає встановленим вимогам якості для такого товару, та на підтвердження такої відповідності надати встановлені законодавством документи, зокрема сертифікати якості, гарантійний талон, та інше.
Як вбачається з позовної заяви, факт поставки відповідача неякісного товару, на думку позивача, підтверджується зокрема відсутністю у відповідача будь яких документів які б підтверджували якість товару.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідні твердження позивача спростовуються доказами наявними в матеріалах справи, а саме сертифікатом відповідності №UA1.009.0169089-12 від 04.10.2012р. на деталі циліндро-поршневої групи та газорозподільного механізму (поршні, кільця поршневі, гільзи циліндрів, розподільчі вали, клапани) виготовлені компанією „KOLBENSCHMIDT" (а.с. 125). Як вбачається з експертного висновку арк.5-6 поршні саме цієї компанії були використані під час спірного ремонту двигуна.
Окрім того, в якості доказу поставки неякісного товару позивач посилається на висновок автотехнічного експертного дослідження від 19.07.2013р. №3348/3634 зроблений на замовлення відповідача.
Водночас, як вбачається з відповідного висновку будь які посилання в ньому на той факт, що під час ремонту двигуна автомобіля використовувались неякісні деталі в ньому відсутні.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд зауважує, що позивачем не надано жодних доказів, в розумінні ст. ст. 32-34 ГПК України, на підтвердження отримання від відповідача неякісного товару.
Згідно зі ст. 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, проданого під час його транспортування, переходить до покупця з моменту укладення договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту.
Відповідно до положень ст. 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару. Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.
В той же час положенням частини 1 ст. 679 ЦК України передбачено, що продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.
Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту понесення збитків у розмірі 39030,04грн., заподіяних внаслідок поставки останнім неякісного товару, а отже і відсутність підстав для стягнення вартості матеріалів при первинному ремонті в сумі 7857 грн.
З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми заподіяних збитків у розмірі 39030,04грн., заподіяних внаслідок поставки останнім неякісного товару, а отже і відсутність підстав для стягнення вартості матеріалів при первинному ремонті в сумі 7857 грн., оскільки позивачем не доведено належним чином наявність вищеперелічених елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування збитків.
Решта доказів, наданих сторонами, не стосуються предмету спору і не спростовують відсутності вищеперелічених елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування збитків.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ФО-П ОСОБА_4 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду Одеської області від 05 травня 2014 року у справі №916/3276/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписаний 31 липня 2014 року.
Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов А.І. Ярош Я.Ф. Савицький