04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"29" липня 2014 р. Справа№ 910/5033/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Баранця О.М.
Пашкіної С.А.
при секретарі Царук І. О.
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю ВТР № 900018 від 18.04.2014
ОСОБА_3
від відповідача 1: Бобошко В. М. - представник за довіреністю від 23.07.2014
від відповідача 6: ОСОБА_5
від інших учасників судового процесу: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2014
у справі № 910/5033/14 (суддя Спичак О. М.)
за позовом ОСОБА_3
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Смаківниця»
2. ОСОБА_6
3. ОСОБА_7
4. ОСОБА_8
5. ОСОБА_9
6. ОСОБА_5
про виділення учаснику в натурі частки майна товариства
Позов заявлено про виділення в натурі частки майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Смаківниця» - групи приміщень з НОМЕР_1 по НОМЕР_2 (тамбур, коридор, туалет відвідувачів, віп зал, віп зал, караоке, зал кафе, приміщення бару) в літері «А» та літері «Б» в будинку АДРЕСА_1 загальною вартістю 327 500 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2014, повний текст якого підписаний 26.05.2014, у справі № 910/5033/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що пунктом 17.3 Статуту відповідача 1, а також вимогами закону, зокрема ч. 2 статті 148 ЦК України та ст. 55 Закону України «Про господарські товариства», передбачено, що право на отримання учасником товариства своєї частки в майні товариства шляхом передання в натурі певного майна виникає лише при наявності згоди товариства, яка, на думку суду першої інстанції, має бути оформлена відповідним рішенням уповноваженого органу товариства в порядку, передбаченому статутом товариства, в той час як позивачем станом на момент вирішення спору не подано належних та допустимих доказів того, що відповідач 1 в особі уповноваженого органу товариства надав згоду на отримання позивачем своєї частки в майні товариства шляхом передання позивачу в натурі спірного майна, а відтак, у позивача, в розумінні ч. 2 ст. 148 ЦК України, ст. 55 Закону України «Про господарські товариства», права на отримання спірного майна в натурі внаслідок виключення позивача зі складу учасників товариства не виникало, тому таке право відповідачами не порушено.
Також при винесенні рішення суд першої інстанції врахував і те, що відповідач 1 заперечував наявність його згоди в особі уповноваженого органу товариства на отримання позивачем своєї частки в майні товариства шляхом передання позивачу в натурі спірного майна.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2014 скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що спірне рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.
Так, позивач послався на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим позивачем доказам, а саме копіям заяв щодо проведення перерахунку відсоткової ставки в статутному капіталі з 25% до 37% та про вихід зі складу учасників товариства та виділення частки майна в статутному капіталі, якими підтверджується факт домовленостей щодо виділення позивачу частки статутного капіталу саме майном товариства.
Також позивач зазначив про те, що відповідачі жодним чином не спростували факт виконання ремонтних робіт в частині приміщення, яку позивач в подальшому хотів отримати в рахунок 37 % в статутному капіталі, та не спростували існування домовленостей між сторонами по даному питанню.
Крім вказаних вище обставин, позивач зазначив про те, що:
- у 2011 році ним за власні кошти, з попереднім погодженням з іншими співвласниками відповідача 1, зроблено ремонт в частині приміщення, що належить відповідачу 1 з тією умовою, що після закінчення ремонту частка позивача в статутному капіталі збільшиться з 25 до 37%;
- у 2012 році після проведення ремонту позивач підняв питання щодо внесення змін до Статуту відповідача 1 щодо збільшення частки позивача в статутному капіталі, проте вказана вимога була проігнорована;
- в грудні 2012 року позивач подав заяву про вихід зі складу учасників товариства з 25.01.2013 та про виплату позивачу вартості частки в статутному капіталі товариства шляхом передання частини майна в натурі, як сторонами було погоджено раніше. Загальні збори з вказаного питання проведені не були, хоча на словах позивачу було обіцяно виплатити частку у статутному капіталі в майновому виразі;
- в кінці 2013 року заява позивача в установленому порядку розглянута не була;
- виходячи з положень чинного законодавства, подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товариства, і вказане право на вихід не залежить від згоди товариства або його учасників.
Зі змісту апеляційної скарги слідує, що позивач просить призначити та провести наступні судові експертизи:
- для встановлення дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових або поточних біологічних активів для обчислення вартості частини майна, належної до сплати позивачу;
- судово-технічної - для встановлення можливості виділення в натурі групи приміщень з НОМЕР_1 по НОМЕР_2 (тамбур, коридор, туалет відвідувачів, віп зал, віп зал, караоке, зал кафе приміщення бару), в літері "А" та літері "Б" в будинку АДРЕСА_1.
Ухвалою від 11.07.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційну скаргу ОСОБА_3 прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.
Відповідач 2, відповідач 3, відповідач 4 та відповідач 5 в судове засідання представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача 2, відповідача 3, відповідача 4 та відповідача 5 за наявними матеріалами апеляційного провадження.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені ним клопотання про проведення судових експертиз.
Представники відповідача 1 та відповідача 6 проти задоволення вказаних клопотань заперечили
Порадившись на місці, колегія суддів вирішила, що клопотання позивача про призначення експертиз буде вирішено після заслуховування пояснень сторін по суті спору.
Під час розгляду справи представники позивача апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, представники відповідача 1 та відповідача 6 проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.
Після заслуховування позивача, відповідача 1 та відповідача 6 по суті спору колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотань позивача про призначення судових експертиз з підстав, які викладені нижче.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 1 та відповідача 6, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
Згідно з п.3.1 Статуту відповідача 1 (нова редакція), затвердженого загальними зборами засновників товариства від 09.12.2004 (протокол № 2) та зареєстрованого державним реєстратором 09.12.2014 за № 10601050001000208 (а.с. 30-43) (далі Статут), засновниками вказаного товариства є: відповідач 2, відповідач 3, відповідач 4, відповідач 5, відповідач 6 та позивач.
Пунктом 8.2 Статуту визначено, що статутний капітал відповідача 1 складається з вартості вкладів його засновників (учасників) та становить 1 310 000 грн. В утворенні статутного капіталу беруть участь: відповідач 2 - 0,25 % (3 275 грн.), відповідач 3 - 25% - 327 500 грн.), відповідач 4 - 1% (13 100 грн.), відповідач 5 - 0,25% (3 275 грн.), відповідач 6 - 48,5% (635 350 грн.) та позивач - 25% (327 500 грн.).
З матеріалів справи слідує, що відповідач 1 є власником нежилого приміщення (в літ. Б) загальною площею 42 кв. м. та нежилих приміщень (в літ. А) №№ 2, 3, 4, 11, 12 загальною площею 731,5 кв. м., розташованих в будинку АДРЕСА_1. Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями реєстраційних посвідчень Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 004937 від 14.05.2005 та № 004931 від 14.02.2005 (а.с. 24, 46).
Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, просить виділити йому в натурі частку майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Смаківниця» - групи приміщень з НОМЕР_1 по НОМЕР_2 (тамбур, коридор, туалет відвідувачів, віп зал, віп зал, караоке, зал кафе, приміщення бару) в літері «А» та літері «Б» в будинку АДРЕСА_1 загальною вартістю 327 500 грн.
При зверненні до суду позивач послався на те, що після 04.02.2014 (дата зміни директора відповідача 1 з позивача на відповідача 6) він усно звернувся до інших учасників товариства про виділ частини вартості статутного капіталу, проте вказана заява задоволена не була.
Підчас розгляду справи в суді позивачем подано засвідчену позивачем копію заяви від 24.12.2012 (а.с. 78), на якій міститься відмітка про одержання її 24.12.2012 за вх. № 8 та відтиск печатки відповідача 1, в якій позивач, з посиланням на невиконання відповідачем 1 домовленості щодо проведення загальних зборів з приводу внесення змін до статуту відповідача 1 з питання збільшення частки позивача у статутному капіталі товариства з 25% до 37 %, заявив про вихід зі складу учасників (засновників) товариства та просив виплатити позивачу вартість частини майна, пропорційну частці у статутному капіталі товариства шляхом передання частини майна в натурі (а.с. 78).
Проте вказана заява не може вважатися належним доказом вчинення позивачем в грудні 2012 року такої юридичної дії, як вихід зі складу учасників товариства з огляду на наступні обставини.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. 2 ст. 202 ЦК України).
За своєю правовою природою заява учасника про вихід з товариства є правочином, який, відповідно до положень законодавства, має вчинятись у чітко визначеній формі.
Згідно з ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
У ч. 1 ст. 148 ЦК України встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши його про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду корпоративних спорів» при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК та Закону про господарські товариства учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.
Отже, моментом виходу учасника з ТОВ є дата подачі ним заяви про вихід зі складу учасників товариства.
Згідно зі ст. 7 Закону «Про господарські товариства» зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.
У частині 3 ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що у разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені ч. 1 цієї статті, додатково подається, зокрема, завірена в установленому порядку або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників).
Відповідно до ст. 75 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами й організаціями за умови, що ці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.
Вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.
Отже, чинним законодавством встановлена необхідність нотаріального посвідчення заяви учасника товариства про його вихід із товариства.
Вказаних висновків дотримується й Верховний суд України в постанові від 14.03.2011 (http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/A017BD96F291D7F3C22579360048F5DB?OpenDocument).
З огляду на викладені вище приписи чинного законодавства, заява позивача від 24.12.2012, оформлена у простій письмовій формі, є неналежно оформленою та не дає суду підстави вважати, що позивач у грудні 2012 року вийшов зі складу учасників товариства.
Втім, як вбачається з матеріалів справи, учасниками товариства були проведені загальні збори, де вирішено виключити зі складу учасників товариства позивача та виплатити позивачу його частку в статутному капіталі товариства загальною вартістю 327 500 грн., виплату якої вирішено здійснити після затвердження звіту за рік, в якому учасник виключений з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виключення.
Про дату проведення вказаних зборів та порядок денний позивач дізнався із повідомлення, копію якого долучив до матеріалів справи.
За твердженням позивача (а.с. 98), повідомлення про загальні збори 24.03.2014 він одержав 18.02.2014, проте участі у зборах не брав, рішення зборів не оскаржив.
Отже, як свідчать матеріали справи, позивач має право, згідно з рішенням зборів учасників відповідача 1, на виплату йому його частки в статутному капіталі відповідача 1.
Правовідносини щодо виходу засновника (учасника) із товариства регулює розділ 17 Статуту відповідача 1:
- засновник (учасник), який виходить із товариства, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства (п. 17.2);
- за домовленістю між засновником (учасником) та вищим органом товариства, виплата вартості належної учаснику частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі (п. 17.3);
- порядок і спосіб визначення вартості частини майна (що пропорційна частці засновника (учасника) у статутному капіталі), а також порядок і строки її виплати встановлюються за домовленістю сторін (п. 17.4);
- виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов і товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Засновнику (учаснику) який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаному товариством у даному році до моменту його виходу (п. 17.6).
Вказані приписи Статуту відповідача 1 кореспондуються з приписами ст. 54 Закону України «Про господарські товариства».
Отже, виходячи з положень розділу 17 Статуту відповідача 1 та приписів ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», право на отримання учасником товариства своєї частки в майні товариства шляхом передання в натурі певного майна виникає лише при наявності згоди товариства.
Для одержання такої згоди позивач має звернутися до відповідача 1 з відповідною заявою, доказів чого матеріли справи не містять.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згода товариства має бути оформлена відповідним рішенням уповноваженого органу товариства в порядку, передбаченому статутом товариства, адже дотримання товариством порядку здійснення господарської діяльності згідно вимог статуту та закону - є загальним принципом дотримання прав усіх учасників товариства.
Як вірно встановив суд першої інстанції, позивачем до матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, що відповідач 1 в особі уповноваженого органу товариства надав згоду на отримання позивачем своєї частки в майні товариства шляхом передання позивачу в натурі спірних приміщень в рахунок виплати частки в майні товариства внаслідок виключення позивача зі складу учасників вказаного товариства, в той час як відповідач 1 у відзиві на позовну заяву (а.с. 56-58) заперечив проти передання в натурі спірних приміщень в рахунок виплати позивачу його частки.
З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що, враховуючи наявні в матеріалах справи документальні докази, у позивача право на отримання спірного майна в натурі в розумінні ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» внаслідок виключення позивача із учасників товариства не виникало, тому таке право відповідачами не порушено.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 № 13 визначено, що при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Позивачем не доведене порушення відповідачами його прав, з огляду на що, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про виділення в натурі частки майна відповідача 1 - групи приміщень з НОМЕР_1 по НОМЕР_2 (тамбур, коридор, туалет відвідувачів, віп зал, віп зал, караоке, зал кафе, приміщення бару) в літері «А» та літері «Б» в будинку АДРЕСА_1 загальною вартістю 327 500 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає правомірним й висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення літера «А» та літера «Б» в будинку АДРЕСА_1, що належить відповідачу 1 (а.с. 103), з тих підстав, що відповідно до приписів ГПК України забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, і, відповідно, заява про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, в той час як позивачем не надано жодних доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування такого заходу до забезпечення позову.
З огляду на викладені вище обставини, а саме той факт, що матеріалами справи не підтверджується факт наявності у відповідачів обов'язку виділити позивачу як учаснику товариства його частки в майні товариства шляхом передання в натурі певного майна, у задоволенні клопотань позивача про призначення судових експертиз щодо встановлення дійсної ринкової вартості спірного майна та можливості виділення його в натурі колегією суддів відмовляється.
Згідно з ч. 1 ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Наявні в матеріалах справи документальні докази щодо обставин, пов'язаних з виключенням позивача зі складу учасників відповідача 1 рішенням зборів 24.03.2014 через перешкоджання ним своїми діями досягненню цілей товариства, а саме протокол № 2 від 24.03.2014 (а.с. 84-87) та повідомлення про дату проведення та порядок денний зборів (а.с. 44), враховуючи предмет спору та підстави відмови у позові, колегією суддів до уваги не приймаються та не досліджуються як такі, що не мають значення для справи.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2014 у справі № 910/5033/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на ОСОБА_3.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2014 у справі № 910/5033/14 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2014 у справі № 910/5033/14 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5033/14.
Повний текст постанови складено: 31.07.2014
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді О.М. Баранець
С.А. Пашкіна