Справа № 370/31/13 Головуючий у І інстанції Тандир О.В.
Провадження № 22-ц/780/1930/14 Доповідач у 2 інстанції Суханова Є.М.
Категорія 1 30.07.2014
Іменем України
30 липня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Суханової Є. М.,
суддів: Данілова О. М., Мережко М.В.,
при секретарі: Франюк Т. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Апеляційного суду Київської області матеріали цивільної справи з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області, ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог Комунальне підприємство Київської обласної ради «Макарівське бюро технічної інвентаризації», Відділ Держземагенства у Макарівському районі Київської області, про визнання рішень ради незаконними, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності, -
ОСОБА_3, (далі - позивач) звернувся до суду із вказаним позовом в якому просив визнати рішення виконавчого комітету Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області (далі - сільська рада) № 7 від 26.01.2012 року про оформлення права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 незаконним та скасувати його; визнати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 18.04.2012 року виконавчим комітетом Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області ОСОБА_2 незаконним та скасувати його; визнати рішення сільської ради № 82-15-ІV від 13.06.2012 року про передачу земельної ділянки площею 0.26 га у власність ОСОБА_2 та про надання дозволу на складання державного акту на право власності на земельну ділянку незаконним та скасувати його; визнати за позвиачем, ОСОБА_3, право власності в порядку спадкування за законом на домоволодіння померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, яке розташоване по АДРЕСА_1 Макарівського району Київської області та складається з: жилого будинку загальною площею 47.2 кв.м., житловою площею 33.0 кв.м. (літ А); господарських споруд - сараю (літ. Б), погрібу (літ.під Б), сараю (літ. В), глітньої кухні (літ. В), сараю (літ. Д), сараю (літ. Ж), убиральні (літ. З), сараю (літ. К), сараю (літ. Р), огорожі (літ. 1-9) та криниці (літ. 10).
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити із вказаних у позовній заяві підстав.
Відповідач ОСОБА_2, та її представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили, просили у його задоволенні відмовити.
На обґрунтування заперечень вказали, що спірне домоволодіння приватизовано відповідачем у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки вона була зареєстрована та проживала к ньому. Земельну ділянку ж відповідачем приватизовано для обслуговування будинку, що переданий їй у власність.
Сільський голова с. Фасова Макарівського району Київської області в судовому засіданні надав аналогічні заперечення проти задоволення позову.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області, ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог Комунальне підприємство Київської обласної ради «Макарівське бюро технічної інвентаризації», Відділ Держземагенства у Макарівському районі Київської області, про визнання рішень ради незаконними, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності - задоволено.
Визнано рішення виконавчого комітету Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області № 7 від 26.01.2012 року про оформлення права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 незаконним та скасувати його;
Визнано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 18.04.2012 року виконавчим комітетом Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області ОСОБА_2 незаконним та скасувати його;
Визнано рішення сільської ради № 82-15-ІV від 13.06.2012 року про передачу земельної ділянки площею 0,26 га у власність ОСОБА_2 та про надання дозволу на складання державного акту на право власності на земельну ділянку незаконним та скасувати його;
Визнано за ОСОБА_3, право власності в порядку спадкування за законом на домоволодіння померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, яке розташоване по АДРЕСА_1 Макарівського району Київської області та складається з: жилого будинку загальною площею 47.2 кв.м., житловою площею 33.0 кв.м. (літ А); господарських споруд - сараю (літ. Б), погрібу (літ.під Б), сараю (літ. В), глітньої кухні (літ. В), сараю (літ. Д), сараю (літ. Ж), убиральні (літ. З), сараю (літ. К), сараю (літ. Р), огорожі (літ. 1-9) та криниці (літ. 10).
Стягнуто з Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області, ОСОБА_2 в дохід держави (отримувач коштів - Макарівський районний суд, код отримувача за ЄДРПОУ 38007165, банк отримувача ГУ ДКСУ в Київській області, МФО 821018, р/р 31214206700385) 214,70 грн., судових витрат.
Не погодившись з висновками наведеними в рішенні суду, апелянт звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона не обґрунтована та задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки наступними обставинами та доказами, які були надані сторонами.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько позивача ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 01 серпня 2011 року виконавчим комітетом Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області.
Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 Макарівського району Київської області.
Належність спірного житлового будинку спадкодавцю підтверджується записом № 8 в погосподарській книзі № 3 за 1986-2012 роки, відповідно до якого, власником об'єкту погосподарського обліку є ОСОБА_5.
Домоволодіння померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, яке розташоване по АДРЕСА_1 Макарівського району Київської області складається з: жилого будинку загальною площею 47.2 кв.м., житловою площею 33.0 кв.м. (літ А); господарських споруд - сараю (літ. Б), погребу (літ.під Б), сараю (літ. В), літньої кухні (літ. В), сараю (літ. Д), сараю (літ. Ж), убиральні (літ. З), сараю (літ. К), сараю (літ. Р), огорожі (літ. 1-9) та криниці (літ. 10).
Заповіту, на випадок смерті ОСОБА_5, не складав. Будучи сином померлого, позивач як спадкоємець першої черги за законом на час відкриття спадщини постійно не проживав разом із спадкодавцем, тому ним було подано до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, тобто позивач спадщину після смерті батька прийняв.
Окрім позивача, аналогічну заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори було подано відповідачкою по справі ОСОБА_2, оскільки рішенням Макарівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2011 року розірвання шлюбу між ОСОБА_2, та ОСОБА_5, було визнано фіктивним, відповідно вона набула право на спадкування на спадщину ОСОБА_5, як спадкоємець першої черги також. 26 лютого 2002 року шлюб між ОСОБА_2, та спадкодавцем було розірвано, про що було здійснено актовий запис № 19.
Але, Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 вересня 2012 року, вищезазначене рішення місцевого суду було скасовано, а заяву ОСОБА_2, залишено без розгляду.
Відтак, на момент відкриття спадщини, ОСОБА_2, у шлюбі із спадкодавцем не перебувала та не мала права на спадкування майна після його смерті.
Також, в листопаді 2011 року ОСОБА_2, зверталася до Макарівського районного суду з позовом про усунення позивача від права на спадкування, проте, в задоволенні цього позову їй було відмовлено.
Таким чином, у зв'язку з втратою ОСОБА_2, статусу спадкоємиці за законом першої черги, позивач є єдиним спадкоємцем, який має право на спадкування всього того, що належало та могло належати на час відкриття спадщини його батькові ОСОБА_5
Оформити своє право на спадщину, а саме на житловий будинок, позивач не може, оскільки рішенням виконавчого комітету Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області за № 7 від 26.01.2012 року ОСОБА_2, було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 квітня 2012 року, а саме на домоволодіння, що належало батькові позивача, та увійшло до спадкової маси.
Також, оскільки відповідачка набула право власності на спірне домоволодіння, тому рішенням Фасівської сільської ради за № 82-15-ІV від 13 червня 2012 року їй було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,26 га та надано дозвіл на складання державного акту на право власності на земельну ділянку.
Як встановлено судом першої інстанції, в тому числі із показів свідків, а також допитаної ОСОБА_2, як свідка, остання не приймала участі у будівництві (створенні) спірного житлового будинку АДРЕСА_1 Київської області та він не був побудований за час спільного проживання спадкодавця з нею.
У зв'язку із набуттям ОСОБА_2, права власності на спірний житловий будинок АДРЕСА_1 Київської області позивач не має можливості оформити своє право на вищезазначену спадщину.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного.
З правовою позицією суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за законом або за заповітом.
А згідно ст. 1218 цього ж Кодексу до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Як зазначено в ст. 1259 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування позачергово. Кожна наступна черга спадкоємців одержує право на спадкування у разі відсутності спадкодавців попередньої черги, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.
У першу чергу, право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 цього Кодексу).
Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. А в ст. 1269 цього Кодексу зазначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщин не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 цього Кодексу).
Оскільки єдиним спадкоємцем майна померлого є його син - позивач у справі, спадщину у встановлені строки прийняв, до спадкової маси входить спірне домоволодіння, ОСОБА_2, не є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_5, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що права позивача на отримання у спадщину спірного домоволодіння порушені.
При цьому, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. А згідно ст. 331 цього Кодексу право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1). Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) (ч. 2 цієї статті). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 368 ЦК України).
Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, оскільки ОСОБА_2, не приймала участі у будівництві (створенні) спірного житлового будинку АДРЕСА_1 Київської області та він не був побудований за час спільного проживання батька позивача з нею, спірне домоволодіння не відносилося до державного житлового фонду, що може бути приватизоване відповідно до Закону України «Про державний житловий фонд», тому у Фасівської сільської ради не було жодних підстав для визнання за ОСОБА_2, права власності та видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а відтак, рішення сільської ради та свідоцтво підлягають визнанню незаконними та скасуванню.
В той же час, рішення сільської ради про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2, є також незаконним відповідно до ст. 21 ЦК України та ст. 155 ЗК України, оскільки до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Аналогічні підстави для набуття права на земельну ділянку при переході права власності на жилий будинок, будівлю або споруду визначені також ст. 120 ЗК України.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Ухвалою ВССУ від 22 січня 2014 року рішення апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2013 року було скасовано.
Рішення місцевого суду скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Позивач, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив його скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна інстанція, скасовуючи рішення апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2013 року звернула увагу на наступні обставини.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 Макарівського району, Київської області, належність якого спадкодавцю підтверджується записом № 8 в погосподарській книзі № 3 за 1986-2012 роки, згідно із яким власником об'єкту погосподарського обліку є ОСОБА_5 Тобто, спірне домоволодіння входить до спадкової маси. Відповідач не є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_5, тому права позивача на отримання у спадщину вказаного домоволодіння порушені.
Скасовуючи рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно погосподарської книги № 3 Фасівської сільської ради на 1986-1990 роки станом на 1 січня 1991 року, на 1 січня 1992 року та на 1 січня 1994 року спірний житловий будинок відносився до суспільної групи господарства - колгоспний двір, головою господарства зазначений ОСОБА_5, а відповідач ОСОБА_2, будучи його дружиною, зазначена як член колгоспного двору. Оскільки суспільна група господарства за адресою АДРЕСА_1, Макарівського району, Київської області входила до складу колгоспного двору, членами якого були спадкодавець ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2, а розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних, то за відповідачкою збереглося право на частку в майні колгоспного двору, як члена колгоспного двору, відповідно до вимог ст. ст. 109, 120, 123, 126 ЦК Української РСР в редакції 1963 року, які виключені на підставі Закону № 3718-12 від 16 грудні 1993 року.
Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавцю ОСОБА_5 належав на праві власності спірний житловий будинок.
Крім того, апеляційний суд послався на те, що з урахуванням вимог ч. 1 ст. 1297 ЦК України та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що він звертався до нотаріальної контори за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно і йому нотаріус відмовив в оформленні права на спадщину за законом після смерті його батька ОСОБА_5
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину позивач може звернутися до суду з відповідним позовом за правилами позовного провадження.
З такими висновками суду апеляційної інстанції, касаційна інстанція не погодилась , оскільки вони зроблені судом без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Разом з тим, касаційна інстанція зазначила, що скасовуючи рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив встановлені ним факти, не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню при їх вирішенні, на зазначені обставини уваги не звернув, не перевірив наявність чи відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтв про право на спадщину, не з'ясував і не перевірив, чи отримані сторонами свідоцтва про право на спадщину за законом чи за заповітом, чи було нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу та якщо було, то на яких підставах.
Крім того, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, не перевірив підстав набуття відповідачем права власності на спірне майно, його належність або неналежність до спадкової маси та у якій частині.
При повторному апеляційному розгляді, колегія суддів врахувала вимоги касаційної інстанції та приєднала до справи нові докази.
Колегія суддів встановила, що сторони по справі, звертались до нотаріальної контори (а.с. 44-49) з відповідними заявами про прийняття спадщини, натомість, свідоцтва про права власності на спадкове майно не отримали.
Далі, колегія суддів, встановила, що відповідачка-апелянт не має права на спадкування майна спадкодавця, так як не належіть до спадкоємців, в силу розірвання шлюбу 26 лютого 2002 року із спадкодавцем. З матеріалів справи вбачається, що до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини зверталися, як позивач так і відповідач.
Колегія суддів надала належну правову оцінку посиланням позивача на наявність судових рішень у інших справах, зокрема за зверненням ОСОБА_2 про визнання розірвання шлюбу фіктивним та у справі за її ж позовом про усунення ОСОБА_3 від спадкування. Перевірено обставини, встановлені за результатами розгляду вказаних справ.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З висновків, викладених у судових рішеннях, вбачається, що відповідачка-апелянт знаходилась у розірваному шлюбі з спадкодавцем, а тому жодних підстав для визнання за нею права власності на спадкове майна, не має.
Колегія суддів перевірила всі докази по справі та не встановила обставин для задоволення апеляційної скарги.
Апеляційна скарга не обґрунтована та задоволенню не підлягає.
Рішення суду законне та обґрунтована, підстав, передбачених вимогами ст. 309 ЦПК України, не встановлено.
Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України, Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 293, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: