№ провадження 11-кп/781/475/14 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія 119 (98) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
29.07.2014 року м. Кіровоград
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді кримінальне провадження № 12013120160001950 за апеляцією прокурора Знам'янської міжрайонної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2014 року стосовно ОСОБА_7 яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Бурштин Галицького району Івано-Франківської області, українця, громадянина України, безпартійного, із середньою освітою, одруженого, із двома неповнолітніми дітьми на утриманні, такого, який не працює, проживає в АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 10. 06.2004 року Кіровським райсудом м. Кіровограда за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років, звільнений умовно-достроково на один рік 03.02.2008 року,
визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки одинадцять місяців.
Ухвалено стягнути на користь Кіровоградської обласної лікарні витрати на лікування потерпілого ОСОБА_10 в розмірі 3 683 гривень 50 копійок.
Ухвалено цивільний позов ОСОБА_11 залишити без розгляду.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винуватим за вчинення вбивства вчинеого через необережність, при наступних обставинах.
ОСОБА_7 , 04 квітня 2010 року, приблизно о 18 годині 00 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля магазину приватного підприємця ОСОБА_12 в с. Трепівка Знам'янського району Кіровоградської області, в ході сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин між ним та ОСОБА_10 , не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, наніс не менше двох ударів кулаками рук в область обличчя ОСОБА_10 , а потім відштовхнув його від себе, внаслідок чого останній впав і вдарився головою об асфальтне покриття дороги.
Від сукупності локальних травматичних впливів, отриманих ОСОБА_10 від падіння на асфальтне покриття дороги з прискоренням від ударів та поштовху ОСОБА_7 , потерпілий отримав тілесні ушкодження категорії тяжких, небезпечних для життя у момент заподіяння.
Внаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_10 доставлено до Кіровоградської обласної лікарні, де 17 квітня 2010 року настала смерть останнього.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.
Свої доводи мотивує тим, що при ухваленні вироку неправильно кваліфіковано дії обвинуваченого за ч.1 ст. 119 КК України та не взято до уваги докази, отримані під час досудового розслідування та судового розгляду.
Зокрема, органами досудового розслідування встановлено, що обвинувачений навмисно вдарив ОСОБА_10 кулаками рук по обличчю. Дані обставини підтверджені показаннями свідків наданими в суді.
Вважає, судом не взято до уваги, що діяння, вчинене обвинуваченим вказує на скоєння ним умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, тобто злочин, передбачений ст. 121 ч.2 КК України.
Крім того, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання не враховано належно того, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення є тяжким, а також не повною мірою враховано особу обвинуваченого, а саме: обвинувачений не працює, за місцем свого проживання характеризується негативно, раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину, на шлях виправлення не став та вчинив нове кримінальне правопорушення.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про необхідність ухвалення нового вироку, яким ОСОБА_7 слід визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років, обвинуваченого ОСОБА_7 , та в його інтересах захисника ОСОБА_8 , які заперечили задоволення апеляції прокурора та вважали вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Викладені у вироку суду висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, ґрунтуються на сукупності зібраних у провадженні доказів, які у повному обсязі досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду провадження, та є взаємоузгодженими між собою і відповідають фактичним обставинам справи.
Допитаний у судовому засіданні судом першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 винним себе у вчиненні вбивства, вчиненого з необережності, визнав повністю і показав суду, що 04 квітня 2010 року, приблизно о 16 годині зайшов до магазину в с. Трепівка.
Коли виходив із магазину, то почув, що його хтось покликав. Повернувшись, побачив ОСОБА_13 , який сидів за столиком разом з компанією. Він підійшов до нього і ОСОБА_13 почав розмовляти з ним на підвищеному тоні, з'ясовувати стосунки за конфлікт, який був між ними дуже давно, обзивати його. Він теж йому відповів. ОСОБА_10 встав і через стіл ударив його в обличчя. Після чого він відійшов від столу, але потім повернувся, щоб продовжити розмову з ОСОБА_13 , який на той час вже розпочав конфлікт з ОСОБА_14 . Його побачив ОСОБА_10 і швидко направився до нього, щось викрикуючи. Між ними почалася сутичка, в ході якої наносили один одному удари. ОСОБА_10 схватив його за одяг, а він відштовхнув потерпілого і той впав на асфальтне покриття. Не бажаючи продовження бійки, він побіг до себе додому. Про те, що ОСОБА_10 може вдаритися об асфальт головою, він тоді не думав, настання смерті потерпілому не бажав.
Крім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї вини, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, підтверджується сукупністю зібраних по справі достовірних доказів.
Відповідно до показань свідка ОСОБА_14 суду першої інстанції, приблизно 3-4 роки тому (точної дати він не пам'ятає), на Пасху він приїхав до магазину зі своєю цивільною дружиною. Дружина зайшла до магазину, а він залишився біля магазина і знаходився там близько 2-3 хвилин. Бачив, що неподалік від кафе відбувалася бійка, в місці якої перебувало 10-15 чоловік. Особисто він участі у бійці не приймав. Бачив як ОСОБА_7 штовхався з невідомим чоловіком.
Допитаний в судовому засіданні судом першої інстанції свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що приблизно 5 квітня 3 роки тому, вона разом зі своїм співмешканцем відпочивали в кафе. Через 3 столика від них сиділа компанія чоловік 8-10. До них підійшов обвинувачений і про щось почав з ними розмовляти і сваритись. Розмову вона не чула. Потім ОСОБА_10 перехилившись через стіл, вдарив ОСОБА_7 кулаком в груди. Обвинувачений повернувся і пішов на вулицю, а ОСОБА_10 йшов слідом і смикав ОСОБА_7 , намагався розпочати бійку. Останній лише відштовхував ОСОБА_10 від себе рукою в плече. Коли обвинувачений разом з потерпілим вийшли на вулицю, слідком за ними вийшла і компанія, яка відпочивала разом з ОСОБА_10 . Але ніхто з них участі у бійці, яка відбувалась між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , не приймав. Бійку вона спостерігала хвилин 20. Коли вона зі своїм співмешканцем уходили, то ОСОБА_10 лежав головою на бордюрі.
Згідно з показаннями свідка ОСОБА_16 вона 4 квітня 2010 року разом із ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 святкували Пасху. Біля магазину вони всі сиділи за столиком. Повз них до магазину проходив ОСОБА_7 , якого покликав ОСОБА_13 і вони почали розмовляти: відразу спокійно, а потім на підвищених тонах. Про що відбувалась розмова, вона не чула. Потім обвинувачений пішов, а ОСОБА_13 повернувся до них за стіл. Згодом ОСОБА_7 теж повернувся та між ним і ОСОБА_13 знову почалася сварка. Через деякий час приїхав на машині ОСОБА_20 , який почав сваритися з ОСОБА_13 . До них підійшов ОСОБА_10 , але ОСОБА_7 сказав йому щоб він відійшов від них. Потім вона побачила бійку між ОСОБА_7 і ОСОБА_10 . Хто кого з них бив, вона не бачила.
Свідок ОСОБА_17 суду першої інстанції пояснила, що вона, ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , ОСОБА_10 , ОСОБА_21 , ОСОБА_13 святкували пасху і сиділи за столиком біля магазину. ОСОБА_7 йшов в крамницю, але його погукав ОСОБА_13 і між ними відбулася сварка. Потім ОСОБА_7 пішов, а згодом повернувся. На автомобілі під'їхав ОСОБА_20 , і між ним та ОСОБА_13 почалася сварка, яка переросла в бійку. Їх почали розтягувати. Потім вона побачила, що обвинувачений та ОСОБА_10 вступили в бійку між собою. Чому вони почали битися, - вона не знає. На її думку ОСОБА_10 намагався захиститися за ОСОБА_22 , який бився з ОСОБА_20 . ОСОБА_10 був в нетверезому стані.
Крім того, вина ОСОБА_7 підтверджується й зібраними по кримінальному провадженні письмовими доказами, а саме:
- довідкою обласної лікарні відповідно до якої в лікарню доставлений ОСОБА_10 з тілесними ушкодженями у вигляді черепно-мозкової травми, забій головного мозку (т.1 а.с.4);
- рапортами працівників чергових частин Кіровського РВ м. Кіровограда і Знам'янського МВ про те, що до чергових частин надійшло повідомлення про заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_10 (т.1 а.с.5,10);
- протоколом огляду місця події, яким встановлено, що місцем скоєння злочину є магазин, розташований в АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 11-13);
- висновком судово-медичної експертизи по дослідженню трупа ОСОБА_10 . Смерть потерпілого ОСОБА_10 настала в обласній лікарні 17 квітня 2010 року (т.1 а.с. 41-50);
- актом судово-психіатричної експертизи, яким ОСОБА_7 визнаний осудним і в даний час психічним захворюванням не страждає ( т.1 а.с. 54-55);
- висновком комісійної судово-медичної експертизи, згідно якої смерть ОСОБА_10 настала в наслідок закритої черепно-мозкової травми з крововиливами в речовину головного мозку з проривом в шлуночки, на що вказують дані судово-медичного дослідження трупу.
- висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи № 184 від 21.10.2013 року, встановлено, що потерпілий ОСОБА_10 прижиттєво страждав на атеросклероз судин головного мозку та гіпертонічну хворобу, захворювання мали місце задовго до 04.04.2010 року і не проявлялися зовнішніми симптомами, але створювали постійну загрозу виникнення внутрішньочерепного крововиливу. Об'єктивних медичних даних, які б могли стати основою для оцінки ступеню впливу травми і захворювання на обсяг черепно-мозкової травми не має ( т. 4 а.с.12-18).
Таким чином, на підставі досліджених доказів ОСОБА_7 обґрунтовано визнано винуватим у вчиненні вбивства, вчиненого через необережність, а дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 119 КК України.
При призначенні ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції правильно, відповідно до положень ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчиненого злочину, що відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, особу винного, який негативно характеризується за місцем проживання, раніше судимий, обставини, які пом'якшують відповідальність, - щире каяття, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а тому прийшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення обвинуваченого лише за умови його ізоляції від суспільства, та призначив йому покарання у межах санкції частини статті інкримінованого обвинувачення, котре є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, та доцільним у даному випадку, враховуючи мету покарання.
Доводи апеляційної скарги прокурора з приводу того, що дії ОСОБА_7 неправильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 119 КК України, та є правильною кваліфікація дій останнього за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки саме така кваліфікація є підтвердженою доказами матеріалів кримінальної справи, - свого підтвердження не знайшли.
Сукупністю доказів по кримінальному провадженню встановлено, тяжкі тілесні ушкодження потерпілого ОСОБА_10 перебувають у причинному зв'язку із настанням смерті потерпілого, проте не є безпосереднім наслідком заподіяних останньому обвинуваченим ОСОБА_7 ударів в обличчя, а є наслідком падіння потерпілого та його удару об асфальтне покриття дороги.
Судом першої інстанції надано належне обґрунтування, за яких підстав судом визнано доведеним вчинення обвинуваченим саме кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, та перекваліфіковано дії ОСОБА_7 із ч. 2 ст. 121 КК України. При цьому суд правильно послався на відповідні положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи».
Відтак, доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, інкримінованих досудовим розслідуванням, підтверджується достовірними та належними доказами, що їх наведено вище, - показаннями свідків по кримінальному провадженні, письмовими матеріалами, тощо.
Вказані докази у їх сукупності досліджено судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження, їм надано відповідної юридичної оцінки, та на підставі об'єктивно встановлених обставин кримінального провадження, які підтверджені вказаними доказами, суд першої інстанції прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, та ухвалив стосовно нього обвинувальний вирок.
Із висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується та вважає судове рішення суду першої інстанції обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання не враховано належно того, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення є тяжким, а також не повною мірою враховано особу обвинуваченого, а саме: обвинувачений не працює, за місцем свого проживання характеризується негативно, раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину, на шлях виправлення не став та вчинив нове кримінальне правопорушення, - спростовуються матеріалами кримінального провадження, а саме, власне оскаржуваним вироком суду, у мотивувальній частині якого безпосередньо вказано зазначені обставини та належно їх враховано (том 4 аркуш провадження 248-249).
Відтак, під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги прокурора свого підтвердження не знайшли, а тому колегія суддів не знаходить підстав до скасування оскаржуваного вироку суду першої інстанції, як те просить у своїй апеляційній скарзі прокурор, та вважає вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 419, 424 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Вирок Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2014 року стосовно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 119 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду Кіровоградської області набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Кіровоградської області ОСОБА_2