Справа № 591/4248/14-ц
Провадження № 2/591/1699/14
30 липня 2014 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми в складі: головуючого в особі судді - Янголя Є.В., при секретарі Каленіченко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства „Грандфінресурс" про визнання договору недійсним, стягнення матеріальної та моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору № 225495 від 20.12.2013 року та додатків до нього, укладеного між ним та ПП „Грандфінресурс" та про стягнення на його користь матеріальних збитків в розмірі 19513,90 грн., моральної шкоди в розмірі 1900 грн., витрат на юридичну допомогу 1500 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що з метою отримання позики в сумі 125000 грн. 20.12.2013 року він звернувся до ПП „Грандфінресурс". Працівники відповідача його запевнили, що після сплати першого внеску у розмірі 8750 грн. він отримає позику в зазначеному ним розмірі. В цей же день він заплатив суму відповідно до наданої відповідачем квитанції у розмірі 8750 грн. та підписав договір № 225495 від 20.12.2013 року, при цьому договір не вичитував та вважав, що підписує типовий договір позики з фінансовою установою, яка у встановленому законом порядку має право на залучення коштів фізичних осіб та видачу позики, також аркуші паперу були дуже дрібним шрифтом. Після цього його запевнили, що протягом 3-5 діб він отримає на рахунок кошти в сумі 125000 грн. Однак кошти він не отримав та йому в телефонному режимі запропонували сплатити чергові платежі згідно умов договору, що він і зробив, сплативши 06.06.2014 року суми 312,50 грн. та 694,45 грн. Всього він сплатив відповідачу кошти в розмірі 9756,95 грн. Однак позика йому надана не була після чого він звернулася до фахівців у галузі права і лише після проведення консультацій дізнався, що уклав не договір позики і сплачені ним кошти є не первісний внесок, а комісійний платіж, який нікуди не враховується. Вважає, що при укладенні договору помилився щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки думав що укладає договір позики, а тому на підставі ст. 229 ЦК України укладений договір слід визнати недійсним. Також посилається на те, що відповідач всупереч вимогам ст. 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" не має відповідної ліцензії, а тому правочин згідно ст. 227 ЦК України є оспорюваним. Крім того при обґрунтуванні позову посилається на порушення відповідачем вимог ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів", вважає, що ПП „Грандфінресурс" здійснювало нечесну підприємницьку практику. Також вважає, що відповідач ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому до виниклих правовідносин підлягає також застосуванню ст. 230 ЦК України. В зв'язку з викладеним просить стягнути з відповідача завдану шкоду в подвійному розмірі, тобто в сумі 19513,90 грн. (9756,95х2). Крім того зазначає, що в зв'язку з протиправною поведінкою відносно нього зазнав моральної шкоди, яку просить стягнути на підставі ст.ст. 23, п.3 ст. 386, 1167 ЦК України в зазначеному ним розмірі.
В судовому засіданні позивач позов підтримав.
Відповідач в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином.
Вислухавши позивача та дослідивши матеріали даної цивільної справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 20.12.2013 року сторонами був підписаний договір № 225495 та додатки до нього (а.с.7-9). Відповідно до умов договору позивач сплатив відповідачу кошти в загальній сумі 9756,95 грн. (а.с. 6).
Суд вважає, що договір слід визнати недійсним в зв'язку з відсутністю ліцензії на здійснення фінансових послуг, решта підстав для визнання договору недійсним, зазначених у позові, є необґрунтованими.
Так, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частина 1 ст. 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Укладений з позивачем договір суперечить діючому законодавству з наступних підстав.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає господарська діяльність, зокрема із надання фінансових послуг.
Згідно з п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» під фінансовою установою слід розуміти юридичну особу, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.
Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Такими фінансовими послугами, як зазначено у п.п. 2, 6, 11 - 1 ч. 1 ст. 4 цього ж Закону, вважаються довірче управління фінансовими активами, надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту та адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 34 даного Закону передбачено, що національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 вказаного Закону здійснення такої діяльності дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.
Згідно з п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» від 02 червня 2011 року № 3462-VІ (введено в дію з 09 січня 2012 року) фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом провести свою діяльність у відповідність із вимогами цього Закону.
На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган), затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів дня придбання товарів у групах (розпорядження від 09 жовтня 2012 року № 1676 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах»).
Фінансовим установам цим законом було надано час протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність до вимог цього Закону, тобто до 09 січня 2013 року.
Оскільки спірний договір між сторонами був укладений 20 грудня 2013 року, тобто після 09 січня 2013 року, то відповідач не момент укладення договору зобов'язаний був отримати ліцензію, однак не вчинив таких дій.
В зв'язку з визнанням недійсним договору з вказаної підстави, суд вважає необхідним застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України, стягнувши з приватного підприємства „Грандфінресурс" на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 9756,95 грн.
Поряд з цим суд знаходить недоведеним позов по іншим позиціям недійсності правочину, виходячи з наступного.
Відповідно до положень, закріплених у частині першій, пункті 7 частини третьої, частини шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, згідно з пунктом 7 частини третьої статті 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Таким чином, Законом України "Про захист прав споживачів" закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.
При цьому в зазначеному Законі нормативне визначення поняття "пірамідальної схеми" не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до "пірамідальної схеми".
Аналіз пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" дає підстави для висновку, що поняття "пірамідальна схема" у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення оплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.
Таким чином, для кваліфікації "пірамідальної схеми" необхідна наявність усіх зазначених ознак у сукупності.
Відсутність будь-якої з вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як "пірамідальної", тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.
Висновок про саме таке застосування статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" міститься в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (справа № 6-14цс13).
Суд вважає недоведеними позовні вимоги щодо фінансової піраміди, нечесної підприємницької практики відповідача, несправедливості і непрозорості договору, недобросовісних дій відповідача по відношенню до позивача, помилки останнього або введення його в оману. На підтвердження позовних вимог в цій частині позивач не надав достатніх доказів.
У позові про відшкодування моральної шкоди також треба відмовити, оскільки позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження її заподіяння.
В обґрунтування витрат на юридичні послуги в сумі 1500 грн. позивач посилається на укладений договір про надання юридичних і консультаційних послуг (а.с. 10) з Сумською обласною правозахисною організацією „Наше Право". В той же час зі змісту договору не зрозуміло, відносно якого питання ОСОБА_1 надавалась юридична допомога. Крім того ніяких документів на підтвердження факту оплати юридичних послуг позивачем не надано. Також представник Сумської обласної правозахисної організації „Наше Право" не брав участі в судовому засіданні. Враховуючи викладене підстави для стягнення витрат на правову допомогу відсутні.
Питання про судові витрати суд вважає необхідним вирішити відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати недійсним договір № 225495 від 20.12.2013 року та додатки до нього, укладений між приватним підприємством „Грандфінресурс" та ОСОБА_1.
Застосувати наслідки визнання недійсним договору № 225495 від 20.12.2013 року та додатків до нього, стягнувши з приватного підприємства „Грандфінресурс" на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 9756,95 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити за необгрунтованістю.
Стягнути з приватного підприємства „Грандфінресурс" та з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі по 365,40 грн. з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана особою, яка була присутня при оголошенні рішення суду протягом 10 днів з дня його оголошення а особою, яка не брала участі в розгляді справи, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду виготовлено 31.07.2014 року.
Суддя Є.В. Янголь