Справа № 743/453/14-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/795/444/2014
Категорія - ст. 122 ч. КК Доповідач ОСОБА_2
30 липня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № № 12013260220000191, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 02 червня 2014 року по кримінальному провадженню, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Замглай Ріпкинського району Чернігівської області, з повною вищою освітою, одруженого, суб'єкта підприємницької діяльності, не військовозобов'язаного, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , маючого на утриманні неповнолітню дитину, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 122 ч. 1 КК України, -
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_8
потерпілого ОСОБА_9
адвоката ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
Вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 02 червня 2014 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначено йому покарання у виді одного року шести місяців обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом двох років не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього, у відповідності до ст. 76 КК України, обов'язки:
- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції;
- повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання;
- періодично з'являтись для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь комунального закладу "Ріпкинська центральна районна лікарня" 5057 грн. 45 коп., в якості відшкодування витрат на лікування потерпілого.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 2000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, а також 4500 грн. в якості відшкодування процесуальних витрат.
Судом встановлено, що 13.05.2013 року близько 20 години 20 хвилин неподалік вул. Комсомольської в смт. Замглай Ріпкинського району Чернігівської області ОСОБА_7 , на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_9 не менше одного удару ногою та одного удару дерев'яним брусом в область тулуба, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я.
До апеляційного суду надійшла апеляційна скарга адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , в якій він просить вирок районного суду скасувати, а провадження по справі закрити за відсутністю в діях його підзахисного складу кримінального правопорушення.
Свої вимоги мотивує тим, що сам потерпілий вказував, що йому наносили тілесні ушкодження ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , однак, ОСОБА_12 заперечував свою причетність. Свідки, допитані під час судового слідства зазначали, що знають про подію виключно зі слів потерпілого ОСОБА_9 .. Свідок ОСОБА_11 , що був присутній під час конфлікту вказував, що ОСОБА_7 не завдавав жодних тілесних ушкоджень. Також вважає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ч. 6 ст. 277 КПК України, а саме пред'явлене обвинувачення є суперечливим і не конкретним.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Заслухавши доповідача по справі, обвинуваченого та його захисника, які просили вирок районного суду скасувати, а провадження закрити з підстав вказаних в апеляційній скарзі, потерпілого ОСОБА_9 , який заперечував проти поданої апеляційної скарги, прокурора, яка вважала вирок місцевого суду законним та обгрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, за який його засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, які ретельно досліджені і перевірені в судовому засіданні та об'єктивно оцінені у вироку.
Так вина ОСОБА_7 повністю підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_9 , які він давав в суді першої інстанції та пояснював, що саме обвинувачений ОСОБА_7 наніс йому удар в пах і в голову. Після цих ударів він впав та втратив свідомість. А коли прийшов до тями ОСОБА_7 бив у різні частини тулубу та взявши дерев'яний брус наніс кілька ударів в ліву частину тулубу.
Сам ОСОБА_7 не заперечував, що між ним та потерпілим ОСОБА_9 відбувся конфлікт.
Свідок ОСОБА_13 в суді першої інстанції повідомила, що чула крики, які доносились з господарських споруд, а потім як біг ОСОБА_9 та звав на допомогу.
Свідок ОСОБА_14 показувала, що їй зателефонувала ОСОБА_13 та повідомила про те, що ОСОБА_7 б'є ОСОБА_9 .. Сам ОСОБА_15 повернувся пізніше і на ньому були тілесні ушкодження.
Аналогічні показання давали в суді першої інстанції свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 .
Також вина ОСОБА_7 підтверджується слідчими експериментами від 12.10.2013 та 14.01.2013 під час проведення яких потерпілий ОСОБА_9 розповідав і показував на місцевості, яким чином відбувався конфлікт.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 545 від 18.07.2013 року вбачається, що у ОСОБА_9 мали місце тілесні ушкодження у виді закритої травми лівої половини грудної клітки, перелому 10-го ребра зліва, підшкірних гематом задньої поверхні лівої половини грудної клітки та лівої поперекової ділянки, закритої черепно-мозгової травми, забиття головного мозку, котрі виникли від дії тупих твердих предметів, в тому числі в результаті ударів руками, ногами і могли утворитися 13.05.2013 року.
Твердження апелянта що сам потерпілий вказував, що йому наносили тілесні ушкодження ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є такими, що не заслуговують на увагу з причини того, що потерпілій ОСОБА_9 хоча і вказував у своїй заяві до міліції про побиття його трьома особами, однак на досудовому слідстві і в суді першої інстанції показував, що саме ОСОБА_7 вдарив його дерев'яним брусом в лівий бік, після чого він відчув сильний біль.
Посилання апелянта на те, що всі свідки, допитані в суді першої інстанції, дізналися про всі обставини виключно зі слів потерпілого, є такими що не відповідають дійсності по причині їх невідповідності дійсності.
Крім того, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про критичне ставлення до показань свідка ОСОБА_11 , в тій частині, що обвинувачений ОСОБА_7 не наносив удари потерпілому. Тому що, ОСОБА_11 перебуває з обвинуваченим у дружніх і трудових відносинах, що свідчить про неправдивість його показань задля уникнення ОСОБА_7 відповідальності.
Давши оцінку зазначеним доказам, місцевий суд обґрунтовано визнав показання потерпілого ОСОБА_9 та свідків обвинувачення достовірними. При цьому суд правильно зазначив, що доводи ОСОБА_7 , про те, що він не бив потерпілого, а тілесні ушкодження міг отримати в результаті падіння, не є переконливими, суперечать зібраним доказам і спростовуються даними висновків судово - медичних експертиз, із яких убачається, що у ОСОБА_9 мали місце тілесні ушкодження у виді закритої травми лівої половини грудної клітки, перелому 10-го ребра зліва, утворились від удару дерев'яною палицею у цю ділянку і відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам цього Кодексу, у підготовчому судовому засіданні його можливо повернути прокурору.
Статтею 291 КПК України визначений вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт.
З матеріалів провадження вбачається, що під час підготовчого судового засіданні клопотання про повернення обвинувального акта не надходило, відповідно обвинувальний акт не повертався прокурору.
Беручи до уваги вищевикладене, обвинувальний акт, а відповідно пред'явлене обвинувачення, відповідають всім вимогам закону.
Тому твердження апелянта, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ч. 6 ст. 277 КПК України, а саме пред'явлене обвинувачення є суперечливим і не конкретним не відповідають дійсності.
Отже, висновки суду про винність обвинуваченого ОСОБА_7 в умисному заподіянні ОСОБА_9 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я, відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на сукупності зібраних та перевірених під час судового засідання доказів і є правильними. Його дії підлягають кваліфікації за частиною 1 статті 122 КК України.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. А згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Крім того, відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 року № 7 „Про практику призначення судами кримінального покарання ” досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, обставини за яких воно вчинено, особу винного, а саме, що ОСОБА_7 характеризується позитивно, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, але у відповідності до ст. 89 КК України вважається не судимим, до адміністративної відповідальності не притягувався, має на утриманні неповнолітню дитину
З огляду на обставини кримінального провадження, колегія суддів приходить до переконання про достатність та справедливість призначеного судом першої інстанції покарання та не знаходить підстав для зміни вироку в цій частині, оскільки всі обставини, на які посилається апелянт - були враховані судом першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 419 Кримінального процесуального кодексу України, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 02 червня 2014 року по кримінальному провадженню, щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали суду.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4