Справа №489/5627/13-ц 21.07.2014 21.07.2014 21.07.2014
Провадження №22-ц/784/2078/14
21 липня 2014 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Крамаренко Т.В., Буренкової К.О.,
із секретарем судового засідання: Свіщуком О.В.,
за участю: ОСОБА_1 - представника позивача ОСОБА_2, третьої особи - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - Банк), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, про визнання недійсним договору іпотеки та припинення чинності заборони,
16 липня 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору іпотеки, предмет якого є нежитлове приміщення, загальною площею 44,6 кв. м у будинку АДРЕСА_1, та припинення чинності заборони відчуження предмету іпотеки.
Позивачка зазначала, що 08 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Банк, та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 640/622-К62 про надання останньому споживчого кредиту у розмірі 56 800 доларів США, із кінцевим строком поверненням до 07 лютого 2018 року. В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору того ж числа між відповідачем та позивачкою укладено договір іпотеки. Нею передано в іпотеку зазначене нежитлове приміщення, загальною площею 44,6 кв. м, яке належало їй на праві власності згідно рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2007 року, постановленого за її позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права власності на вказане нежитлове приміщення як самочинну забудову.
Позивачка вказувала, що ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2008 року зазначене рішення суду було скасовано і ухвалою цього ж районного суду від 16 травня 2008 року її позовну заяву залишено без розгляду. Крім цього, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 січня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 06 травня 2010 року, у задоволенні її позову до Миколаївської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу «Україна» про визнання права власності на спірне самочинно збудоване нерухоме майно теж відмовлено.
Посилаючись на те, що на момент укладання іпотечного договору у неї не виникло право власності на предмет іпотеки, земельна ділянка на якій знаходиться спірна забудова, їй не відводилась, а існуючі на час укладення договору іпотеки документи були оформлені нею з порушенням закону, ОСОБА_2 просила позов задовольнити.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. На її думку, оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до відомостей Реєстру про реєстрацію права власності нерухомого майна станом на 15 серпня 2007 року ОСОБА_2 являлась власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка розташована на першому поверсі будинку. (а.с.73, 74).
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2007 року за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлові приміщення, які остання самочинно переобладнала із приміщень квартири АДРЕСА_1 у нежитлове приміщення та прибудувала нежитлову прибудову А-1 (6,02х2,45) загальною площею 12,2 кв.м. Згідно резолютивної частини цього рішення загальна площа нежитлового приміщення в цілому складає 44,6 кв.м, основна площа 24,4 кв.м.
Згідно витягу із Реєстру про реєстрацію права власності нерухомого майна станом на 04 грудня 2008 року спірне нежитлове приміщення було зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 04 грудня 2008 року, виданого Миколаївською міською радою. (а.с.82)
08 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є Банк, укладено кредитний договір, відповідно до умов якого Банк надав йому кошти в сумі 56800 доларів США, з виплатою 13,5 % річних за їх використання. На забезпечення виконання умов цього кредитного договору між Банком та позивачкою укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передала Банку в іпотеку нежитлове приміщення загальною площею 44,6 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1.
В цьому договорі підставою набуття права власності на предмет іпотеки зазначено рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2007 року.
Згідно п.13 рішення виконкому Миколаївської міської ради від 28 вересня 2008 року №1851 нежитловому приміщенню по АДРЕСА_1, яке належало на праві власності ОСОБА_2, надано нову адресу: АДРЕСА_2.
21 травня 2010 року між Миколаївською міською радою і позивачкою як фізичною особою - підприємцем укладено договір оренди №7596 земельної ділянки площею 64 кв. м строком на один рік, в якому зазначено, що в разі відсутності заперечень сторін його дія продовжується не більше ніж до 01 червня 2016 року (а.с. 83-85). У п.5.1 цього договору оренди зазначено, що земельна ділянка передана позивачці в оренду для обслуговування вбудовано-прибудованих у житловий будинок приміщень магазину.
Із матеріалів справи також видно, що ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2008 року за заявою ЖБК «Україна» згадане рішення цього ж суду від 14 грудня 2007 року скасовано за нововиявленими обставинами. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2008 року, яка набрала законної сили, позов ОСОБА_2 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права власності на спірне нерухоме майно залишено без розгляду.
Наполягаючи на задоволенні даного позову, ОСОБА_2 посилалась на те, що у неї не виникло право власності на предмет іпотеки, оскільки на час укладення договору іпотеки правоустановчі документи були оформлені нею з порушенням закону, що є підставою для визнання такого договору недійсним.
Проте на а.с. 86 наявна копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 серпня 2012 року, згідно якого ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень магазину промислових товарів по АДРЕСА_2, яке видано замість свідоцтва про право власності від 04 грудня 2008 року.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Частиною 2 ст. 5 цього Закону передбачено, що предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.
Як видно із матеріалів справи, спірне нежитлове приміщення до теперішнього часу зареєстровано за позивачкою на праві власності, є чинним вказаний договір оренди земельної ділянки. Доказів, які спростовували б вказані обставини, позивачка суду ненадала.
Наведене свідчить, що спірне майно було передано позивачкою в іпотеку Банку на підставі чинних на час укладення договору правоустановчих документів, які свідчили про належність цього майна останній. Що стосується скасування судових рішень, за позовами які були підставою для визнання права власності на спірне нерухоме майно, то це обставина не позбавляє ОСОБА_2 права оформити самочинне будівництво в установленому законом порядку, що не суперечить положенню ч. 2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку»
З огляду на зазначені обставини та положення ст. 5 Закону України «Про іпотеку» суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2
Доводи позивачки в апеляційній скарзі стосовно того, що вона набула право власності на спірне нерухоме майно з порушення закону, а тому це майно не могло бути предметом іпотеки, безпідставні, оскільки спростовуються матеріалами справи і суперечать положенням ст. 5 Закону України «Про іпотеку».
Оскільки оскаржуване рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, то підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду від 15 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча: Судді: