24 червня 2014 рокусправа № 804/6291/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.
за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 001351720 від 10 квітня 2013 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах ФОП ОСОБА_1: за основним платежем 62010 грн. та, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 31005 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається не безпідставність висновків податкового органу викладених в акті перевірки, оскільки господарські операції з ТОВ «Шоковіта» та ТОВ «Транс-Атлантіка Сервіс» мали реальний характер. Правомірність формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами підтверджується податковими накладними та іншими первинним документами.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням Дніпропетровська міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує на те, що господарські операції укладені з ТОВ «Шоковіта» та ТОВ «Транс-Атлантіка Сервіс» не створюють правових наслідків та здійснені без мети настання реальних наслідків.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що податковим органом проведена документальна позапланову невиїзну перевірка фізичної ФОП ОСОБА_1 з питань господарських відносин по ТОВ «Шоковіта» (код 33421689) за вересень, жовтень 2012 року та ТОВ «Транс-Атлантіка Сервіс» (код 32694389) за червень, липень, серпень 2012р.
За результатами перевірки, було складено акт від 26.03.2013 року за №320/172/281741430, висновками якого встановлено порушення щодо «нереальності» проведення господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та контрагентами-постачальниками ТОВ «Шоковіта» та ТОВ «Транс-Атлантіка Сервіс» та юридичну дефектність первинних документів. Статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; ст. 44 Господарського Кодексу України, п. 198.1, п. 198.3, п. 198,6 ст. 198 розділу 5 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого ФОП ОСОБА_1 завищено суму ПДВ, яка віднесена до складу податкового кредиту в розмірі 62020,0 грн., в т.ч. за червень 2012 року 5151,0 грн., липень 2012 року 12233,0 грн., серпень 2012 року 14493,0 грн., по взаємовідносинам з ТОВ «Транс-Атлантіка Сервіс», за вересень 2012 року 18397,0 грн., жовтень 2012 року 11736,0 грн., по взаємовідносинам з ТОВ «Шоковіта».
На підставі акту перевірки відповідачем 10.04.2013 року було прийнято податкове повідомлення - рішення № 001351720 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах фізичною особою-підприємцем ФОП ОСОБА_1: за основним платежем 62010 грн. (шістдесят дві тисячі десять гривень), за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 31005 грн. (тридцять одна тисяча п'ять гривень).
Таких висновків податковий орган прийшов на підставі акту перевірки ДПІ у Бабушкінському районі стосовно підприємства ТОВ «Транс-Атлантіка Сервіс» № 7204/224/32694389 від 21.12.2012 та акту перевірки ТОВ «Шоковіта» № 7206/229/33421681 від 21.12.2012 р., якими встановлено нікчемність всіх правочинів укладених з цими підприємствами.
Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця.
Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.
Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача податкових накладних, видаткових накладних, рахунків фактур, платіжних доручень, актів виконаних робіт , актів приймання-передачі на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів та послуг були включені до податкового кредиту, позивач цілком правомірно включив суми податку на додану вартість по отриманим товарам та послугам до складу податкового кредиту оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказами.
Придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності.
Первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем товарів, послуг що відображено в бухгалтерському обліку та інших документах, які були надані позивачем до податкового органу до проведення перевірки.
Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Посилання податкового органу на відсутність у ТОВ «Шоковіта» та ТОВ «Транс-Атлантіка Сервіс» можливостей для надання послуг та поставку товару в силу відсутності основних засобів та персоналу не може свідчити про нереальність угод через те, що укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг та поставки товару, податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежності від того, за яких ресурсів (власних або залучених) надавалися послуги або здійснювалася поставка товару постачальником.
Відповідно до п.200.1-200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті і перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.
Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій щодо відсутності підстав нарахування податкових зобов'язань через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентами позивача, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.
Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
В той же час чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит.
На момент здійснення господарських операцій, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.
За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Чинним на момент розгляду справи Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» було встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.1, ч.2 ст.18 Закону).
Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі первинні документи складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: С.В. Сафронова