14 липня 2014 року 810/2978/14
м. Київ
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Журавель В.О., судді: Волков А.С., Леонтович А.М., при секретарі судового засідання Мкртчян Н.Ц., розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області, Головного управління Міндоходів у Київській області, Міністерства доходів і зборів України, про скасування вимоги, рішень та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області (далі - відповідач-1), Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач-2), Міністерства доходів і зборів України (далі - відповідач-3), про скасування вимоги, рішень та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем-1 неправомірно нараховано суму єдиного внеску за 2013 рік, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відтак на підставі приписів частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" він звільняється від сплати єдиного внеску. Вважає, що вимога про сплату боргу є незаконною, оскільки при її прийнятті відповідачем невірно застосовано норми закону. Позивачем було здійснено оскарження незаконної вимоги до ГУ Міндоходів у Київській області та до Міністерства доходів і зборів України, проте скарги не задоволено, відтак прийняті за скаргами рішення також є протиправними.
Позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу, скасувати рішення Головного управління Міндоходів у Київській області та Міністерства доходів і зборів України, прийняті за результатами розгляду скарг позивача, зобов'язати відповідача привести картку особового рахунку у відповідність до чинного законодавства із урахуванням поширення на позивача дії частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та списати з картки особового рахунку суму боргу, а також утриматись від застосування до позивача положень статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 9 вересня 2013 №455, зобов'язати відповідача у десятиденний строк надати до суду звіт про виконання постанови Київського окружного адміністративного суду, прийнятої за результатами розгляду справи.
Про дату, час та місце судового засідання сторони були повідомлені. Позивач в адміністративному позові заявив клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідач-1 подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, до суду надав письмові заперечення, в яких зазначив, що проти позовних вимог заперечує повністю, у задоволенні адміністративного позову просив відмовити. Зазначив, що позивачу призначено пенсію за віком із застосуванням ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Отже позивач не є пенсіонером за віком в розмінні ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", є платником єдиного соціального внеску та законом не звільнений від його сплати.
Відповідач-2 заперечень проти позову не надав.
Відповідач-3 надав письмові заперечення, в яких просив у задоволені адміністративного позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не звільняються від сплати єдиного податку. Оскаржені рішення відповідача-2 та відповідача-3 не спричиняють виникнення правових наслідків для позивача і не мають для нього обов'язкового характеру, відтак не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України. Крім того, позивачем не наведено будь-яких обґрунтованих підстав, з яких зазначені рішення повинні бути скасовані судом.
Зважаючи на відсутність потреби заслухувати свідка чи експерта, на підставі положень частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.
ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця, яка зареєстрована 11.03.2001 Ірпінською районною державною адміністрацією Київської області. Відповідно до свідоцтва платника єдиного внеску серії НОМЕР_1 позивач здійснює підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування та зборів з 01.01.2012 за ставкою єдиного податку 5%. Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.08.2011, яке видане довічно, та є потерпілою внаслідок аварії на ЧАЕС 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3
Відповідачем-1 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-433-17 від 12.02.2014, згідно з якою вимагається сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 4999,56 грн.
Не погоджуючись з вищевказаною вимогою, позивач 21.02.2014 звернувся із скаргою до начальника Головного управління Міндоходів у Київській області, в якій просив скасувати вимогу про сплату боргу № Ф-433-17 від 12.02.2014. Рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області від 25.03.2014 №386/В/10-36-10-01-206/165 вимогу залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення з тих підстав, що вона не є пенсіонером за віком, наявність у особи пенсійного посвідчення підтверджує лише право на одержання пенсії та факт її призначення, але не статус пенсіонера за віком.
Надалі позивач звернувся із скаргою до Міністерства доходів і зборів України, в якій просив скасувати рішення ГУ Міндоходів у Київській області від 25.03.2014 № 386/В/10-36-10-01-206/165 та вимогу № Ф 433-17 від 12.02.2014. За результатами розгляду скарги Міністерством доходів і зборів України 28.04.2014 винесено рішення № 2702/В/99-99-10-01-07-15, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2014 № Ф 433-17 Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області та рішення за результатами розгляду первинної скарги від 25.03.2014 № 386/В/10-36-10-01-206/165 ГУ Міндоходів у Київській області залишено без змін, скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.
Не погоджуючись із вказаними вимогою та рішеннями, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Судом досліджено постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 в адміністративній справі 810/5230/13а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Буча Київської області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки. Цією постановою визнано протиправною та скасовано вимогу Управління Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області про сплату недоїмки від 06.06.2013 №Ф61 з тих підстав, що позивач є фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, і отримує пенсію за віком..
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 вказаного Закону фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, вважаються роботодавцями і є платниками єдиного внеску.
Однак, в силу положень частини четвертої статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 12 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено загальні умови призначення пенсій за віком, відповідно до яких право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років., а відповідно до положень статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
В силу положень статті 15 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів - 10 років; які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів - 8 років; які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році - 5 років.
Норми усіх перелічених законодавчих актів є чинними і сукупно утворюють правове регулювання відносин з приводу набуття особами права на пенсію за віком в Україні.
Системний аналіз статей 2, 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення", статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" дозволяє дійти висновку, що особи, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення та отримали право на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", належать до кола осіб, які отримали право на пенсію за віком як різновиду трудової пенсії.
Жодних обмежень для осіб, які набували права на пенсію за віком або визнані в установленому порядку інвалідами у минулому і на підставі різних законодавчих актів, положення частини четвертої статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не встановлюють.
Таким чином, особи, яким призначено пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є пенсіонерами за віком і це відповідає положенням Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Якщо вказані пенсіонери є фізичними особами - підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, це означає, що вони звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі положень частини четвертої статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", проте не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільній основі.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом Україні у постанові від 15.04.2014 у справі № 21-25а14 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у Шполянському районі Черкаської області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату недоїмки.
Судом встановлено, що позивач є фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, і належить до кола осіб, які отримують на пенсію за віком.
Доводи відповідача-1 про те, що чинне законодавство передбачає надання пільги зі сплати єдиного внеску тільки пенсіонерам за віком, які досягли пенсійного віку встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і до таких пенсіонерів не відносяться особи, яким призначена пенсія за віком із зменшенням пенсійного віку та на останніх не поширюється пільга, встановлена частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, є довільним і розширеним тлумаченням цієї норми Закону, відтак ці доводи суб'єкта владних повноважень є необґрунтованими.
Таким чином, винесена стосовно позивача Ірпінською ОДПІ Київської області вимога щодо сплати недоїмки за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з наведених підстав є протиправною і підлягає скасуванню судом.
Отже, позовні вимоги в частині скасування зазначеної вимоги підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про скасування рішень Головного управління Міндоходів у Київській області №386/В/10-36-10-01-206/165 від 25.03.2014 та Міністерства доходів і зборів України №2702/В/99-99-10-01-07-15 від 28.04.2014, прийнятих за результатами розгляду скарг на вимогу про сплату заборгованості, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Із наведених правових норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте, ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Закріплення частиною другою ст.2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.
Суд зазначає також, що принцип верховенства права, встановлений у ч.1 ст. 8 Конституції України, слід розуміти у взаємозв'язку з положеннями ст. 3 Конституції України. Саме так цей принцип викладено у ч.1 ст.8 КАС України, згідно з якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд визнає, що спірні рішення відповідача-2 та відповідача-3, прийняті за результатами розгляду скарг позивача на вимогу про сплату боргу, не покладають на позивача додаткових обов'язків та, відповідно, не створюють для позивача правових наслідків. Фактично, рішенням суб'єкта владних повноважень, яке визначає обов'язки позивача у цій справі, є вимога про сплату боргу. Отже, позовні вимоги в частині скасування вказаних рішень Головного управління Міндоходів у Київській області та Міністерства доходів і зборів України задоволенню не підлягають, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.
Дотримуючись принців верховенства права, законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, суд не має права перебирати на себе повноваження податкового органу у вирішенні питання щодо ведення картки особового рахунку позивача, списання з картки особового рахунку позивача безпідставно нарахованого боргу у сумі 4999,56 грн. Крім того, процедура ведення податковим органом картки особового рахунку позивача не покладає на позивача додаткових обов'язків та не створює для нього правових наслідків Тому суд зазначає, що позов у цій частині із наведених підстав задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 утриматися від застосування до позивача положень статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, то колегія суддів зазначає про таке.
Адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача. Це означає, що захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним і як передумову цього передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Воно не може обмежувати волю суб'єкта владних повноважень в майбутньому, оскільки обставини, за яких це волевиявлення може бути здійснено та підстави для його здійснення, ще не настали.
Таким чином, прийняття судом рішення щодо захисту прав та інтересів осіб на майбутнє, лише виходячи з презумпції порушення їх в майбутньому, є безпідставним.
Суд вважає, що задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушено відповідачем саме в спірних публічно-правових відносинах. Оскільки вказані позовні вимоги звернено на майбутнє, то в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення за результатами розгляду справи, суд зазначає наступне.
За нормами частини першої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положеннями цієї статті закріплено право суду встановлювати контроль за виконанням судового рішення і вирішувати у яких випадках належить подавати відповідний звіт. Крім того, така вимога не є способом захисту порушеного права та не належить до позовних вимог, які може містити адміністративний позов згідно з частиною четвертою статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску позивачем та необхідність її скасування, а підстави для задоволення решти позовних вимог відсутні, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивачем за подання позовної заяви, яка містить майнову і не майнову вимогу сплачено судовий збір в загальній сумі 255,78 грн, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Оскільки судом задоволено лише майнову вимогу із заявлених позовних вимог, то у відповідності до правил розподілу судових витрат, встановлених частинами 1 і 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню на користь позивача з Державного бюджету України підлягає сума сплаченого судового збору за майнову вимогу, тобто 182,70 грн.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати вимогу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф 433-17 від 12.02.2014 в сумі 4999 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 56 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати у сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн 70 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий - суддя Журавель В.О.
Судді: Волков А.С.
Леонтович А.М.