ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
23 липня 2014 року № 2а-7284/10/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів
Головуючого - судді Гулкевич І.З.
судді Дем'яновського Г.С.
судді Сасевича О.М.
за участю секретаря судового засідання Капустинської Н.М.
за участю позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання неправомірними дій,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Сихівського районного суду м. Львова з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, з врахуванням додатку до позовної заяви позивач просив відмінити незаконний наказ № 169 від 21.04.1998 року про його звільнення, поновити на посаді, зарахувати стаж роботи та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, присвоїти втрачене спеціальне звання полковника міліції.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 14.06.2006 року у справі № 2а-18/2006 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22.01.2007 року у справі № 22ас-2/2007 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Сихівського районного суду м. Львова від 14.06.2006 року -без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2010 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Сихівського районного суду м. Львова від 14.06.2006 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22.01.2007 року у вказаній справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 10.08.2010 року та такій присвоєно номер 2а-7284/10/1370.
Ухвалою суду від 18.11.2010 року позовну заяву по справі 2а-7284/10/1370 за адміністративним позовом ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій, залишено без розгляду, оскільки позивач не усунув недоліків у строк, встановлений судом.
Львівським апеляційним адміністративним судом 07.02.2011 року ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
01.03.2011 року вказана справа за вхідним № 9073 повернулась до Львівського окружного адміністративного суду і цього ж дня супровідним листом за № 2а-7284/10/1370 на виконання ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 14.01.2011 року направлена за вимогою на адресу Вищого адміністративного суду України.
Львівським окружним адміністративним судом лише 10.12.2012 року за вхідним № 49455 отримано дану справу.
Ухвалою суду від 15.01.2013 року колегія суддів під головуванням судді Гавдика З.В., членів колегії Ланкевича А.З., Мартинюка В.Я., задоволили заяву позивача щодо відводу колегії суддів і взяли відвід у справі № 2а -7284/10/1370.
Автоматизованою системою документообігу суду справу за № 2а-7284/10/1370 визначено для розгляду головуючому - судді Гулкевич І.З.
Ухвалою від 17 січня 2013 року суддею Гулкевич І.З. прийнято справу до свого провадження та призначено до судового розгляду.
З врахуванням заяв про уточнення позовних вимог позивач просить суд:
- встановити конкретно, що в наявності відбулося у 1998 році, чи виведення в розпорядження у зв'язку із здійсненням організаційно - штатних заходів (ліквідація, реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності штатів), чи пониження по службі за неспроможність виконувати покладені обов'язки та за низькі показники в роботі;
- перевірити наявність корупційних дій у посадових осіб, коли прикриваючи протиправні дії чиновники маніпулюють фактами, а чи це просто некомпетентність та юридична безграмотність «професіоналів»;
- відмінити як незаконні Наказ ГУ МВС України у Львівській області № 348 о/с від 21.07.1998 року та Наказ ГУ МВС України у Львівській області № 486 о/с від 24.09.1998 року та поновити в органах внутрішніх справ України на посаді старшого оперуповноваженого Відділу внутрішньої безпеки Головного управління боротьби з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України;
- зарахувати весь період часу з вимушеним пропуском в роботі у зв'язку з незаконними наказами в стаж роботи як працівника спеціального підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю МВС України з розрахунком 1, 5 року за кожен рік служби, який встановлений у вище зазначених підрозділах;
- одночасно вирішити питання за час вимушеного прогулу;
- враховуючи те, що 31.01.1998 року було присвоєно чергове звання майора міліції і з цього часу ще в 2002 році сплив час присвоєння чергового звання підполковника міліції і посада старшого оперуповноваженого Відділу внутрішньої безпеки Управління внутрішньої безпеки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України на цей час полковника міліції, а на сьогоднішній день уже закінчується пропущений термін перебування в званні підполковника міліції. Та враховуючи те, що як ліквідатор аварії на ЧАЕС відповідно до законодавства мав право отримати один раз звання достроково або на ступінь вище займаної посади. Крім цього, відповідно до Указу Президента України № 155/2006 від 28.02.2006 року з метою вшанування подвигу учасників ліквідації на ЧАЕС, та у зв'язку з 20-ю річницею аварії на ЧАЕС дозволено присвоєння чергового звання до полковника включно. А так як звання підполковника міліції не було присвоєно через незаконні накази та для компенсації втрачених звань у зв'язку із незаконними діями посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України присвоїти втрачене спеціальне звання полковника міліції;
- скасувати наказ МВС України № 169 від 21.04.1998 року в тій частині, що стосується виведення в розпорядження майора міліції ОСОБА_1, увільнивши його від посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах зонально - лінійного відділення Відділу внутрішньої безпеки у Львівській області Управління внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з вересня 1995 року працював у Відділі внутрішньої безпеки у Львівській області на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах загального лінійного відділення, маючи звання майора та без зауважень в роботі. Після балотування кандидатом в депутати Верховної ради України до займаної посади допущений не був, а в квітні 1998 року був невмотивовано звільнений і виведений в розпорядження ГУ МВС України у Львівській області. Після закінчення стаціонарного лікування до роботи допущений не був. Пробувши 15 днів у резерві УМВС України у Львівській області повторно потрапив на стаціонарне лікування, після якого 21.07.1998 року без його згоди призначений оперуповноваженим карного розшуку Личаківського ВВС міста Львова. До виконання службових обов'язків не приступив, оскаржив дії керівництва в Міністерстві внутрішніх справ України, подав рапорт на відпуску за 1998 рік.
В судовому засіданні позивач пояснив додатково, що стягнень за весь період служби не мав, звільнення пов'язане з балотуванням у депутати ВРУ, після чого його змушували перейти на нижчі посади. Через вплив із сторони керівництва потрапив у лікарню, після чого без мотивів звільнений від займаної посади, що вважає незаконним. Просить позов задоволити в повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, подав письмові заперечення в яких просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі на підставі Рішення Галицького районного суду міста Львова у справі № 2-961/99 від 17.05.1999 року та Ухвали судової колегії в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у справі № 22- 382/1999 від 30.08.1999 року.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в судовому засіданні проти позову заперечив в повному обсязі з тих же підстав, вказаних у письмових запереченнях та усних поясненнях представника відповідача.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
16 жовтня 1988 року позивач ОСОБА_1 вступив на службу в органи внутрішніх справ, а саме став дільничим інспектором міліції Відділу внутрішніх справ Буського райвиконкому Львівської області.
29 вересня 1995 року позивач призначений на посаду оперуповноваженого в особливо важливих справах Зонально - лінійного відділення відділу внутрішньої безпеки у Львівській області Управління внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України.
Наказом № 169/ос від 21.04.1998 року ОСОБА_1 увільнено від посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах зонально - лінійного відділення відділу внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України у Львівській області у зв'язку із відрядженням у розпорядження УМВС України у Львівській області.
Як встановлено судом, в період знаходження позивача в розпорядженні УМВС України у Львівській області позивач перебував на лікуванні з 10.04.1998 року по 16.06.1998 року, з 30.06.1998 року по 17.07.1998 року.
Наказом від 21.07.1998 року №348 о/с позивача призначено на посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку Личаківського районного відділу ЛМУ УМВСУ згідно рішення кадрової комісії УРОС УМВСУ у Львівській області від 21.07.1998 року.
Відповідно до подання від 03.09.1998 року, наказом від 24 вересня 2008 року №486 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ України в запас Збройних Сил України за ст.64 п."є".
Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 55 Конституції України, відповідно до якої, права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Із наведеними нормами Конституції України кореспондуються норми, закріплені у ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому у відповідності до ч.2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст.18 КАС України, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Вміщений у ч. 2 цієї ж статті принцип диспозитивності визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Такі обставини, (тобто ті, що встановлені в судовому рішенні іншого суду, яке набрало законної сили (ч.1, ч.4 ст.72 КАС України) є преюдиційними.
Судом з матеріалів справи встановлено прийняття Галицьким районним судом м. Львова рішення у справі №2-961/99р., яким відмовлено позивачеві у визнанні незаконним наказу №486 о/с від 24.09.98р. про його звільнення з органів внутрішніх справ.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду від 30.08.1999 року вищевказане рішення залишено без змін.
Відповідно до Ухвали судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду від 30.08.1999 року, судом встановлено, що накази по переміщенню (зокрема оскаржуваний позивачем наказ МВС України від 21.04.1998 р. №169 о/с) відповідають п.п. "в" п. 40 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР".
Крім того, в Ухвалі судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду від 30.08.1999 року встановлена та обставина, що "позивачеві пропонувалися вакантні посади які були в наявності станом на 10.06.1998 року, однак згоди на призначення на одну з них позивач не дав. Не дивлячись на те, що ОСОБА_1 не представив виправдовувальних документів його не виходу на роботу в період з 17.06.1998 року по 29.06.1998 року та з 18.07.1998 року по 21.07.1998 року, Рішенням комісії УРОС УМВСУ від 21.07.1998 року йому рекомендовано посаду оперуповноваженого КР Личаківського РВВС м. Львова. Наказом начальника УМВС у Львівській області №348 о/с від 21.07.1998 року майора міліції ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку Личаківського РВ ЛМУ".
Відтак обставини, що стосуються правомірності виведення в розпорядження майора міліції ОСОБА_1 згідно Наказу МВС України № 169 від 21.04.1998 року, призначення на посаду згідно Наказу ГУ МВС України у Львівській області № 348 о/с від 21.07.1998 року та звільнення з органів внутрішніх справ згідно Наказу ГУ МВС України у Львівській області № 486 о/с від 24.09.1998 року встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Суд констатує, що в матеріалах адміністративної справи відсутні належні та допустимі докази, які б спростовували встановлені Галицьким районним судом м. Львова та судовою колегії в цивільних справах Львівського обласного суду обставини правомірного виведення позивача в розпорядження майора міліції ОСОБА_1 згідно Наказу МВС України № 169 від 21.04.1998 року, призначення на посаду згідно Наказу ГУ МВС України у Львівській області № 348 о/с від 21.07.1998 року та звільнення з органів внутрішніх справ згідно Наказу ГУ МВС України у Львівській області № 486 о/с від 24.09.1998 року.
Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права полягає у тому, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v., no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд, керуючись принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, тому такі задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 7-14, 69-72, 86, 94, 128, 159-163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 30 липня 2014 року.
Головуючий суддя Гулкевич І.З.
Суддя Дем'яновський Г.С.
Суддя Сасевич О.М.