Справа № 815/2037/14
28 липня 2014 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, Барабойської сільської ради Овідіопольського району Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення компенсації моральної і матеріальної шкоди,-
З позовом до суду звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, Барабойської сільської ради Овідіопольського району Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення компенсації моральної і матеріальної шкоди.
В судовому засіданні 28.07.2014 року на підставі положень ч.3 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, судом було ухвалено рішення розглянути цю справу в порядку письмового провадження, адже в судовому засіданні вирішені всі клопотання про витребування додаткових письмових доказів та в судове засідання не прибув без поважних причин представник відповідача Овідіопольської РДА, який був сповіщений належним чином про день, час та місце слухання справи (а.с.156).
Дослідивши наявні в справі заперечення проти позову та наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково з наступних підстав:
Позивачів з 1997 року визнано дитиною, що залишилися без батьківського піклування (а.с.9). Матір позивачів рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15.04.1998 року було позбавлено батьківських прав (а.с.10-12).
Останнім місцем проживання позивачів був будинок бабусі, що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с.Барабой, вул..Зарічна 17.
В період перебування позивачів Загальноосвітній школі-інтернаті для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків І-ІІ ступенів міста Ізмаїл, будинок, де я народилася та проживала з 1986 по 1997 роки, - було зруйновано та знищено (а.с.12,84).
Після закінчення навчання та повернення до населеного пункту свого попереднього проживання с.Барабой, вони у 2005-2006 роках були поставлені у загальну чергу осіб, які потребують поліпшення житлових умов та не були забезпечені соціальним житлом на період отримання власного житла.
До теперішнього часу позивачі вимушені знімати житло за власний рахунок, що за вказаний період часу призвели до настання матеріальної шкоди в розмірі 445603,00 грн. та моральної шкоди, компенсацію якої позивачі оцінюють розміром 445603,00 грн.
Статтею 52 Конституції України передбачений обов'язок держави здійснювати утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Відповідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні службові й посадові особи повинні діяти порядком та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Цивільним, Сімейним Кодексами України, Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Законом України «Про охорону дитинства» та іншими нормативно-правовими актами. При цьому відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям, позбавленим батьківського піклування після завершення їх перебування у відповідному закладі несуть місцеві державні адміністрації (за місцем проживання цих дітей до їх влаштування у відповідні заклади).
Таким чином, внаслідок протиправної бездіяльності відповідачів, після мого повернення із інтернату вселення у житлове приміщення, у якому позивачі мешкали від народження до влаштування у школу-інтернат - було неможливе.
Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Житловим Кодексом Української РСР, «Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень», затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.12.1984 року №470 - відповідальність за збереження майна дітей, позбавлених батьківського піклування покладено на органи місцевого самоврядування, а в іншому випадку вони зобов'язані позачергово надати житло дітям-сиротам та особам залишеним без батьківського піклування - після завершення терміну їх виховання у навчальних закладах для дітей-сиріт.
Також, ст.33 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» чітко визначено обов'язок місцевої адміністрації протягом місяця після досягнення нами 18-ти років забезпечити мене соціальним житлом до надання індивідуального благоустроєного житлового приміщення для постійного проживання.
Позивачі неодноразово звертались до Барабойської сільської ради та Овідіопольської районної державної адміністрації, після повернення із інтернату про отримання соціального житла, яким вони досі забезпечені не були (а.с.11,27,81-82).
Крім того, після повернення позивачів із інтернату, всупереч вимогам «Правили обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень», затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.12.1984р. №470 позивачів було лише поставлено на квартирний облік (у загальну чергу), а саме: ОСОБА_1 - рішенням виконкому Барабойської сільської ради від 17.02.2006 року та ОСОБА_2 від 18.08.2005 року №52.
Таким чином, внаслідок протиправних дій та бездіяльності відповідачів, протягом останніх років позивачі залишені без власного житла та постійного місця проживання і до цього часу вимушена самостійно знаходити себе лише тимчасові місця перебування.
Таким чином, бездіяльність відповідачів щодо забезпечення позивачів соціальним та постійним житлом, яке згідно санітарних норм та правил придатне для проживання, з 2005 року є очевидною згідно положень ч.3 ст.2 КАС України та підлягає визнанню такою шляхом задоволенні судом відповідних позовних вимог.
Окрім того, суд на підставі положень ч.2, ч.3 ст.162 КАС України вважає за необхідне задовольнити заявлені позовні вимоги щодо захисту порушених прав позивачів та зобов'язання відповідачів невідкладно, вирішити питання щодо забезпечення позивачів як соціальним, так і постійним житлом, яке відповідає встановленим стандартам та нормам для проживання.
Окрім зазначених позовних вимог, позивачі просять стягнути з відповідача компенсацію матеріальної шкоди в розмірі 314459,00 грн. та моральної шкоди в розмірі 314459,00 грн., які виникли у нього у зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідачів та настанням негативних наслідків для здоров'я позивачів та їх сімейних відносин.
Компенсація матеріальної шкоди позивачі визначають в розмірі 314459,00 грн., яка складається із сум за останні 103 місяці, які були сплачені за винайм житла 314459,00 грн., з розрахунку 3053,00 грн. (середня вартість оренди однокімнатної квартири) х 103 місяці = 314459,00 грн.
Компенсацію моральної шкоди позивач визначає в розмірі 314459,00 грн., яка полягає у тому, що вони знаходяться під впливом психологічного та морального тиску, вимушені переживати і нервувати, а це призводить до стресу і дуже негативно відбивається на стані їхнього здоров'я та сімейних відносин.
Позивачі зазначають, що вказана шкода підлягає стягненню на підставі положень ст.56 Конституції України, ст.ст.22,23,1166,1167 ЦК України, згідно яких особа має право вимагати від особи, яка спричинила шкоду ті від держави компенсацію завданих збитків.
Відповідно до положень ч.1 ст.71 КАС України сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення.
В порушення вказаного процесуального правила, позивачами не надано доказів понесення витрат, пов'язаних з винаймом житла за власні кошти у зазначеному в позові розмірі та причинного зв'язку між протиправною бездіяльністю відповідачів та настанням у позивачів моральної шкоди.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про відсутність доказів понесення витрат на винайм житла та причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів та настанням моральних страждань у позивачів, що виключає можливість покладення на відповідачів або на державу обов'язку по компенсації цієї шкоди, оскільки відсутній повний склад деліктного правопорушення.
Відсутність повного складу деліктного правопорушення з боку відповідачів перешкоджає суду покласти на них обов'язок щодо компенсації позивачу матеріальної та моральної шкоди згідно положень ст.56 Конституції України, ст.ст.22,23,1166,1167 ЦК України та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині згідно положень ч.1 ст.162 КАС України.
Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Овідіопольської районної державної адміністрації та Барабойської сільської ради Овідіопольського району у вирішення питання щодо забезпечення ОСОБА_1, ОСОБА_2 як соціальним, так і постійним житлом.
3. Зобов'язати Овідіопольську районну державну адміністрацію та Барабойську сільську раду Овідіопольського району невідкладно, вирішити питання щодо забезпечення ОСОБА_1, ОСОБА_2 як соціальним, так і постійним житлом, яке відповідає встановленим стандартам та нормам для проживання.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання повного тексту постанови.
Суддя Єфіменко К.С.