Номер провадження: 22-ц/785/7141/14
Головуючий у першій інстанції Чебан Н.В.
Доповідач Сегеда С. М.
25.07.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гайворонського С.П.,
Кононенко Н.А.,
за участю секретаря Феленко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 червня 2014 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
встановила:
18 жовтня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому ставила питання про стягнення солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на її користь матеріальної шкоди у розмірі 406713,13 грн. та моральної шкоди у розмірі 400000 грн., а також стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на її користь судового збору.
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 22 січня 1994 року мати позивачки ОСОБА_6 згідно договору купівлі-продажу №2/93Д придбала у ЧПКП "Антарес" одноповерховий житловий будинок за 6000000 крб. У червні 1994 року зазначений будинок був встановлений на земельній ділянці, яка була надана у користування ОСОБА_7- чоловіку позивачки, складом сім'ї на 4 особи: ОСОБА_7, ОСОБА_3, та двоє дітей.
Також позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_6, залишивши на її ім'я заповіт на все належне їй майно.
Згідно рішення Затоківської селищної ради народних депутатів від 21.10.1999 року № 82 ОСОБА_7 отримав державний акт на земельну ділянку та не узгодивши з ОСОБА_3, як власницею будинку та співземлекористувачем, уклав з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_1, площею 0,051, яка розташована на території Затоківської селищної ради смт.Затока м.Білгород-Дністровський Одеської області.
Не погоджуючись з укладанням даного правочину та рішенням Затоківської селищної ради народних депутатів, яким була передана у приватну власність спірна земельна ділянка та одержаний ОСОБА_7 державний акт, позивачка звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з приводу визнання недійсним договору купівлі-продажу з моменту його укладання та скасування державного акту.
Справа була розглянута судом та рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.02.2012 року, залишеним без змін ухвалою. Апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені повністю (а.с.59-62).
Крім того ОСОБА_3 вказувала, що в кінці жовтня 2010 року, при наявності нерозглянутого спору, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стали незаконно руйнувати належний їй житловий будинок та надвірні споруди, які розташовані на земельній ділянці, чим спричинили останній майнову шкоду у розмірі 406713,13 грн.
Позивачка також зазначила, що неодноразово зверталася до органів міліції та прокуратури з заявами, в яких просила захистити її майнові права, однак відповідачі після попередження знов продовжували руйнувати її майно та повністю знищили будинок, у зв'язку з чим позивачка зазнала моральних та фізичних страждань.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_3 просила її позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 червня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування вищевказаного рішення та ухвалення нового, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду було ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_3. не довела суду факту належності спірного майна спадкодавцю ОСОБА_6 та того, що це майно перейшло у її власність в порядку спадкування, а тому вона не має права вимагати відшкодування його вартості внаслідок його знищення.
З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 січня 1994 року у простій письмовій формі між ЧПКП «Антарес» та ОСОБА_6 було укладено договір №2/93Д, у відповідності до якого ЧПКП «Антарес» зобов'язалось продати ОСОБА_6 одноповерховий, одноквартирний, трьохкімнатний, збірний житловий будинок за 6 000 000 крб. (а.с.25).
Однак, в подальшому у встановленому законом порядку договір купівлі-продажу між сторонами не був укладеним, проте, зазначений житловий будинок за актом передачі та акту прийому робіт по збору будинку, був наданий ОСОБА_6 (а.с.26-27).
Із відповіді КП «Білгород-Дністровське БТІ» виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради за №457 від 20.02.2012 року вбачається, що державна реєстрація прав власності на садовий будинок НОМЕР_1, розташований за адресою : АДРЕСА_2, не проводилась (а.с.179).
Крім того, у відповідності до Технічного висновку про стан основних несучих конструкцій та інженерного обладнання садового будинку та господарських будівель за 2007 рік, даний спірний будинок збудований у 1994 році самочинно (а.с.190).
Таким чином, ОСОБА_6 не оформила своє право власності на вказаний будинок у встановленому законом порядку, договір його купівлі-продажу з ЧПКП «Антарес» не уклала, а договір про зобов'язання укласти договір в майбутньому, не є правовстановлюючим документом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м.Одеси (а.с.50).
Згідно заповіту від 28.08.2000 року, ОСОБА_6 усе належне їй майно заповідала ОСОБА_3 (а.с.51).
ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 (а.с.52).
Таким чином, враховуючи, що у ОСОБА_6 були відсутні правовстановлюючі документи на одноповерховий, одноквартирний, трикімнатний, збірний житловий будинок, ОСОБА_3 його у спадщину не отримала.
З цих підстав колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.
Згідно з ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Враховуючи, що позивач не надала суду доказів того, що вона є власником спірного будинку, то зазначеними діями відповідачів позивачу не завдано і не могло бути завдано матеріальної та моральної шкода, на відшкодування якої наполягає позивач.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що оскільки ОСОБА_3 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, то вона також прийняла спадщину на будівельні матеріали, з яких був збудований спірний житловий будинок, є безпідставними, оскільки, як було зазначено вище, матеріали справи не містять доказів виникнення права власності у ОСОБА_6 на вказаний житловий будинок, або на будівельні матеріали, з яких він був збудований.
Крім того, згідно позовних вимог, ОСОБА_3, вона просила суд стягнути на її користь матеріальну і моральну шкоду, завдану саме внаслідок пошкодження її майна, яким є спірний житловий будинок.
Питання щодо відшкодування на її користь вартості будівельних матеріалів, із яких збудований цей будинок, позивач ОСОБА_3 перед судом не ставила.
У відповідності до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З цих підстав, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог, які були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 червня 2014 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда
С.П. Гайворонський
Н.А. Кононенко